Твір на матеріалі глави роману про подорож Євгенія Онєгіна

За задумом А. Пушкіна, після видання основного тексту роману у віршах “Євгеній Онєгін” окремо була видана глава про подорож Онєгіна по Росії. Після дуелі з Ленским Євгеній їде в Нижній Новгород, потім в Астрахань, звідти на Кавказ; відвідує Тавриду й Одесу. Нижній Новгород зробив на Онєгіна враження міста, де:

Всяк метушиться, бреше за дві, И всюди меркантильний дух

Критичний розум Євгенія прекрасно усвідомлює ці пороки жителів Нижнього Новгорода, і місто не викликає в ньому ніяких емоцій, крім туги. Євгеній Онєгін їде в Астрахань і звідти на Кавказ, де його переслідують “гіркі размишленья” про сенс життя. Він шкодує про те, що він “у груди не поранений”, що він “не кволий… старий”, що він не скований паралічем, і з гіркотою викликує:

Я молодий, життя в мені міцна; Чого мені чекати? Снову в душі героя тільки “туга, туга!”.

Онєгін відвідує Тавриду. Але тут автор залишає свого героя й поринає в спогади про свої перші враження про ці місця, коли він, на три роки раніше Онєгіна, мандрував “у тій же стороні”. Спогаду навівають думки про тлінність усього сущого, про постійні зміни в усьому світі й у душі кожної людини:

Які б почуття не таїлися Тоді в мені – тепер їх немає: Вони пройшли иль змінилися…

Змінилися також і погляди Пушкіна. на поезію. Раніше “нескінченний шум” бахчисарайського фонтана

навівав інші, у порівнянні з нинішніми, думки авторові: героїня його поеми “Бахчисарайський фонтан” Зарема – романтичний образ. Тепер же Пушкін викликує: “Інші потрібні мені картини…” Його “ідеал тепер – господарка”, його “бажання – спокій, / Так щей горщик, так сам – великий”.

Зображувати в літературному творі “прозаїчні бредні” може тільки письменник-реаліст, яким тепер став Пушкін. Сперечаючись із “чарівним пером” Туманского, автор описує Одесу, де йому довелось жити, саме реалістично: він дає конкретний неідеалізований опис міста. Пушкіна цікавить многонациональность міста, тому що у Творчості йому властиво перевтілюватися в представників інших народів, інших епох і культур

Далі поет описує свій день, починаючи з “пушки зоревой” і закінчуючи “німою ніччю”, і порівнює його із днем Онєгіна. Нудьгуючий, хворий “русскою хандрою” Онєгін протиставляється бенкетуючому Пушкіну і його друзям – “хлопцям без суму”. У їхніх душах переважають радість, насолода життям – священним дарунком, даним людям Богом, яким треба дорожити

Коли “темніє вечір синій”, Пушкін їде в театр. Там він насолоджується “упоительним”, “вічно новим” Россіні, чудовими звуками, які не дозволено “з вином рівняти”, і іншими зачаруваннями театру: “закулісними свиданьями”, балетом, спогляданням “негоціантки молодий” і prima donna. Але “фінал гримить; порожніє залу”, і на землю спускається ніч, сходить місяць, і “прозоро-легка завіса объемлет небо”, як би опускаючи завісу життя, на сцені якої проходила чиясь чергова доля

Останню фразу цієї глави, репліку автора: “Отже, я жив тоді в Одесі…” можна вважати останньою фразою добутку. Ці слова підкреслюють, що фінал роману відкритий, що з кінцем одного сюжету обов’язково починається новий. Це закономірність життя: одне покоління переміняється іншим, одна Історія життя вже завершилася, а інша тільки починається!

“Тобі я місце уступаю, Мені час жевріти, тобі цвісти”,

Підбиває своєрідний підсумок Пушкін у вірші “Дорожні скарги”.

Глава роману про подорож Євгенія Онєгіна займає важливе місце в сюжеті й композиції всього добутки, багато мотивів цієї глави перегукуються з мотивами лірики Пушкіна

Пушкін багато говорить про Москву, він любить її: “Москва! Як багато в цьому звуці для серця російського злилося”. Пушкіна багато говорить про любов, розповідає, як поводитися з жінками: “Чим менше жінку ми любимо, тим більше подобаємося ми їй”. У п’ятому розділі роману Пушкін пише, що в добутку багато відступів, і це йому заважає описувати те, що він уважає потрібним (“і цей п’ятий зошит від відступів очищати”). Ліричні відступи показують проблеми, що хвилювали поета. Від першого розділу до останнього тематика відступів стає усе серйозніше. Від балів і веселощів до питань сенсу життя. Це теж доводить прихід людської зрілості поета

Пушкін детально описує своїх героїв, представляючи їх як добре знайомих йому людей. Онєгін – давній друг Пушкіна

Поет описує дитинство Онєгіна як людина, усе про нього знаючий. Читач вірить, що Пушкін порівнює себе з Онєгіним: Онєгін любить “бордо”, поет теж, але вік не дозволяє йому насолоджуватися ім. Пушкін іронізує із цього приводу: як би, мол, читач не поплутав його Сонегиним.

Ленский – це об’єкт пушкінських жартів. Поет постійно іронізує й знущається з його “завжди захопленого мовлення”. Є момент, де Пушкін пише, що нібито заздрить можливості Ленского читати свої вірші Ользі, у той же час він пише, що читає свої вірші тільки няньці. Це найчистішої води іронія, ще одне глузування над поетичним талантом Ленского, адже Пушкін прекрасно знає собі ціну

Єдиний герой, над яким не іронізує Пушкін, – це Тетяна. “Ти в руки модного тирана вуж віддала свою долю”. Для Пушкіна свято те, що пов’язане з Тетяною. “Його я свято бережу”, – говорить він про її лист. Кожному героєві Пушкін віддає якісь свої якості, а якості Тетяни – це краще, чим володів Пушкін

Роман читається у формі діалогу. Тому що Пушкіна-Оповідач наповнив свій добуток звертаннями типу “мій читач”, “мій друг”. Я б зміг повірити в те, що історію з Онєгіним Пушкін придумав для того, щоб розповісти осебе.

Наприкінці першого розділу Пушкін іронізує: вуж не про нього чи самому в дійсності цей роман:

Щоб глузливий читач… Звіряючи тут мої риси, Не повторював потім безбожно, Що намарал я свій портрет…

Однак, незважаючи на цю іронію, сам Пушкін, його образ, його думки, його світогляд так точно присутні на сторінках “Євгенія Онєгіна”, що, по-моєму, сміло можна затверджувати: дійсним головним героєм цього роману є саме Пушкіна


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Твір на матеріалі глави роману про подорож Євгенія Онєгіна

Categories: Нові твори

Links