Твір Героїчні сторінки “Велесової книги”

Героїчні сторінки “Велесової книги”
Нещодавно в курсі давньої української літератури з’явилася справжня перлина епічного зображення героїчної історії нашого народу – “Велесова книга”. Цікава доля цієї незвичайної книги. Вона була знайдена 1919 року полковником білої армії Алі Ізенбеком у поміщицькому маєтку селища Великий Бурлук Харківської губернії. Історія знахідки тісно пов’язана з нащадками козацького полковника Григорія Донця – Захаржевського, що були перебиті повсталими селянами. Алі Ізенбек вивіз “Велесову книгу” до Бельгії і там намагався прочитати письмена на дерев’яних дощечках. З 1925 року над незвичайною книгою починає працювати Юрій Миролюбов – Лядський, український емігрант. Перший і найповніший переклад “Велесової книги” за розшифровкою Ю. Миролюбова – Лядського був зроблений нашим сучасником Борисом Яценком, кандидатом філологічних наук з міста Ужгорода.
Твір був написаний на 74 дощечках, які були остаточно пронумеровані М. Скрипником за кордоном. У 1968 році упорядник писав: “Велесова книга” дає тим, хто здатні почути й зрозуміти голос предків, надзвичайно багату змістом відповідь на запитання: “Хто ми? Чиї діти? Яких батьків?”
Отже, ця пам’ятка не є літописом, але насичена історичною інформацією. Ми бачимо розлогу картину походження слов’ян, історію утворення

центрів Русі, битв, описи побуту й вірувань, світогляду народу. “Велесова книга” глибоко розкриває героїчний характер русів, які гідно захищали рідну землю від ворогів. Загарбники ототожнювалися із силами зла, що виходять із теміні: “У темній ямі повзають і погрожують нам хворобами, маром – марою і кінцем життя всім”. На допомогу приходить бог світла, що розбиває мечем-блискавкою пітьму. Описані героїчні подвиги праотця Ора та його синів Кия, Щека та Хорива. Майже одночасно з Ором з’явилися в Криму та на північних берегах Чорного моря греки та хазари, з якими точилися криваві війни. Греки хотіли “за рахунок руського народу збагатитись”. До речі, автори “Велесової книги” дорікають нашим пращурам, що греки надали “нам письмено своє, аби ми взяли його і розгубили свою пам’ять”. Аскольд, хрещений у греків, став знаряддям їхнього впливу на Русь. Його переконували, що руси – то розбійники.
Перемогами були відзначені й війни з римлянами, а полонені “трудилися на нас десять літ і одпущені були од нас”. У IV столітті тривалою й напруженою була війна з готами, яких Мезенмир вигнав за межі Русі.
Автори у найяскравіших фарбах змальовують героїзм, мужність, здатність до самопожертви русів, які давали клятву вірності народові та з гідністю дотримували свого слова. Воїн мав померти в бою, але не покидати поле бою. Зрадників карали нещадно:
Кара буде його тяжка, і рід викине його І в жалю не оплаче його, ім’я його забуде. А самі витязі прославлені будуть від родів До родів наших.
На відміну від літописів, у “Велесовій книзі” заперечується факт запрошення варягів на князювання. Ні Аскольд, ні Рюрик не були бажаними в Русі. Автори “Велесової книги” сумують, що міжусобиці послабили державу, руси втратили єдність. Через це народ став беззахисним перед ворогом.
Таким чином, “Велесова книга” – сторінка нашої славної історії. Ця пам’ятка пробуджує у нас гордість за пращурів, що боронили рідну землю від ворогів. Борис Яценко підкреслював: “…наша історія розпочинається не з Аскольда, Рюрика чи Олега Віщого, приблудних вояків. Вона сягає в глибину ще приблизно двох тисяч років, які сповнені кривавої боротьби за виживання, честь і гідність народу”. “Велесова книга” віддзеркалює правдиву історію та відкриває перед нащадками шлях у майбуття, дає вичерпні відповіді на питання, поставлені М. Скрипником.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Твір Героїчні сторінки “Велесової книги”