Один був так двох не було. Давним-давно у одного дехканина було три бички: чорний, бурий і строкатий. Бички росли, росли й сталі биками. Отоді-те вони й задумалися.

- Якщо ми залишимося у хазяїна, – думали вони, – те скоро надягне на нас ярмо й будемо ми тоді орати землю

Чи Було це або не було, — жив старий падишах, владар землі й води, володар народів і міст, хазяїн палаців і незліченних скарбів. Але дорожче всіх скарбів була для нього дочка — Хан-Салтан, прекрасна, як галузі квітучого мигдалю. Не сподівався у ній душі падишах,

Навесні добре, узимку добре, улітку добре, а восени ще краще. Восени спадає спека, восени знову розцвітають квіти, восени дозрівають яблука й гранати, виноград і зелений інжир, дозрівають кавуни й золоті дині. У цей осінній ранок Ярти-Гучний - хлопчисько завбільшки з половину верблюжого вуха - сіл на свого

Жив так був цар-ненажера. Ще не народжувалося такого хвалька, який був би хвастливей пануючи-ненажери, ще не народжувалося такої балакухи, яка переговорила б його. Скільки б цар-ненажера не їв, він ніяк не міг зрозуміти, чи наївся він. Але всякого, хто приходив до нього із проханням або скаргою, цар щедро кормил порожніми словами.

У тій країні,

Одного разу ранком мати і Ярти-Гучний зібралися йти у поле. Вони випили по повній піалі чаю із чуреком, але на блюді залишався ще один корж і шматок овечого сиру, і Ярти потягнувся до блюда: чурек був пишний і теплий.

Ярти подумав: «Якщо чурек залишити до обіду,

Довга дорога пустелі, але й пустелі буває кінець. Довго розповідати казку, але й казка коли-небудь скінчиться.

Чи Було це, або не було, — недалеко від аулу, де жив Ярти, серед пісків перебував прадавній колодязь. А поруч із колодязем росли три високі