У однієї вдови був син. Серед сабоних і сміливих був він першим. Ось і дружили з ним син бая й син купця.

Джигітували вони одного разу далеко у степу й знайшли кинутий колодязь. Навколо натоптано, сліди величезні. Заглянули друзі у колодязь і отпрянули: обдало їх таким жаром, начебто це був не колодязь, а розпечений

Сонце з ранку палило землю. Птаха полетіли до прохолодних колодязів. Ящірки й ті поховалися під каменями. А дехкани нікуди не поховалися: від зорі до зорі вони гнули спини на своїх полях, растрескавшихся від спеки. Увесь день Ярти зі своїм батьком поливав бавовняне поле й дуже утомився, тому що це була

Жив колись людей по імені Худайберди. Він дуже боявся лисиць і, коли зустрічався з ними у степу або у лісі, намагався обійти або об'їхати їхньою стороною. Тому він і прослил боягузом.

Одного разу дружина й дочка Худайберди наткали паперової матерії й доручили йому продати тканину на базарі.

Коли Худайберди сідав на коня, щоб їхати у місто, дружина попросила

У одному місті жив бідняк по імені Ахмед. Усі його вважали дурнем, тому що він постійно повторював: Ось якби у мене були гроші, я б знав, що з ними робити.

Один купець почув ці слова й запропонував Ахмеду:

- Я дам тобі грошей, а ти поїдь

Жив так був один цар. У його країні не було старих. Зостариться людина, його або вб'ють, або проженуть у безжиттєву пустелю. Та ніхто не противився цьому жорстокому закону.

У одного царського нукера теж був старий батько. Син любив його, але закон є закон. Настала пора, звалив нукера батька на спину й поніс у пустелю.

Ішов, ішов, утомився. Сіл відпочити,

За давніх часів жили-минулого двоє друзів мергена. Не було серед мисливців рівних ім. Мергени полювали на вершинах гір і ніколи не верталися додому без видобутку.

Та ось одного разу потрапили вони у дрімучий ліс. Цілий день пробиралися крізь зарості, обдерлися, одяг звисав

Давним-давно жила людей, яка розуміла звірів. Був він дуже багатий, але дуже скупий. Тому жив самотньо. Крім собаки й кішки, нікого у будинку у нього не було. Та й тих він кормил не щодня.

Та ось одного разу зібрався собака втекти з будинку, але кішка встала у неї на шляху й занявкала:

- Не йди,

Що було, то було, чого не було, того не було.

Ріс без батька, без матері на дядюшкиних хлібах пастушок. Поїсти досита йому ніколи не давали, але не давали й з голоду померти. Кинуть шматок черствого коржа, прагнеш із такому їж, прагнеш у сльози свої вмочай.

Так пастушок не сумував і придумав він собі шурпу із цілої ріки. Сяде на бережок і вмочає

Було це або не було, але люди розповідають.

У одного дехканина народився син ростом з невеликий стручок перцю. Як народився, так відразу став говорити й бігати. Мати подивилася на нього й назвала хлопчика Яртигулок, а це значить по-туркменски - половина верблюжого вуха. Ось який він був маленький! Одного разу у матері Ярти тріснула миска - каса,

Сонце ще не позолотило верхівки далеких гір, коли Ярти прокинувся. Він умився водою із прохолодного арика, схопив на ходу маленький шматочок ячмінного коржа й побіг запрягати волів. Він запрягав їх у стару соху й голосно співав:

Я малий, так удал,

Я розумний так щасливий,

Щасливий так щасливий!

Не той богатир,

Хто ростом