Тургеневская концепція природи


Тургенєв формулює свій закон природи: “Тихе й повільне одушевление, неквапливість і сдержанностьощущений і сил, рівновага здоров’я в кожній окремій істоті – от сама її основа, її незмінний закон, от на чому вона коштує й тримається. Усе, що виходить з-під цього рівня – чи догори, чи донизу, однаково, – викидається нею геть, як негідне.”.

Але цей закон похмурий: у ньому залишається страшна для людини загадка, що він не може зрозуміти. Трагізм життя буде усвідомлюватися доти, поки людина не наблизиться до природи, не зуміє хоча б підняти завісу над її таємницями. А це й означає необхідність виходу за межі свого Я. Його песимізм протистоїть гетеанскому оптимізму насамперед як реальний погляд на мир – романтизму, у собі завершеному й удоволеному. Якщо для Гете всі протиріччя вирішувалися в чисто людській сфері, якщо для інших романтиків центральною проблемою виявилося відпадання людського я від загального цілого, то Тургенєв приходить до ідеї детермінованості, жорстокого й неминучої, людського існування. Ця детермінованість має всеприродний характер, і людина, як частина загального життя, не має можливості вийти з-під влади законів природи. У цьому його трагізм, що проявляється як у приватному житті, так і в житті історичної.( L, 70)

Така була тургеневская концепція природи. Це було глибоке філософське переконання письменника, багато


в чому зміст, що визначив, його творчості. Найбільше прямо воно позначилося в “Примарах” і “Досить” – програмних добутках письменника із цього погляду. Тургеневский філософський песимізм, як він відбився в цих повістях, містив у своїй основі думка про ворожість людині загальних законів буття й про неможливість для мислячої особистості проникнути в таємниці “загального”. Із цим і зв’язує письменник трагічну сторону людського існування. І такий погляд не зводимо до яких-небудь конкретних філософських систем, а тому ми можемо затверджувати, що в “Примарах” І. С. Тургенєв виступив у ролі філософа, а жанр добутки може бути визначений і як філософський нарис, де автор розглядає три моменти: природа – історія – сучасність; прекрасне – жахливе; людина – суспільство

Отже, ми розглянули повість “Примари” і знайшли в ній наявність жанрових початків казки, “фантазії”, подорожі, нарису в його різновидах (історичного, філософського), автобіографії, елегії, эстетического маніфесту

Такі добутки, тобто, що сполучають у собі кілька жанрів, на думку Р. Р. Москвиной ( XLVІІ, 263), ставляться до “первинних форм словесності, як “змішані”, “нетрадиційні” жанри: спогаду, листа, есе, нарис та ін. Вони нетрадиційні не в тому розумінні, що виникають пізніше, припустимо, новели або роману, ні, вони завжди існували поруч із ними, і в цих жанрів є своя традиція, – а тому, що вони перебувають як би в “проміжку” між літературою й іншими формами словесності: філософією, публіцистикою або, нарешті, “безпосередньою”, живою психологічною прозою”. ( XІІІ, 263)

Все це (і філософія, і публіцистика, і психологічна проза) цікавить письменника на початку 60-х років, коли він працював не тільки над “Примарами”, але й над “Досить”. Тому ці риси властиві й останній добуток, адже не випадково в літературознавстві “Примари” і “Досить” прийнято розглядати разом.
Що ж являють собою “змішані” жанри? Як показує у своєму цікавому дослідженні Л. Гинзбург, ця література живе “відкритою співвіднесеністю й боротьбою двох почав”. ( XXІІ, 9) Перший початок – це, на думку автора, присутність в оповіданні життєвого досвіду особистості, причому, що особливо важливо, досвіду самого автора мемуарів, листів, есе та ін. добутків цього жанру.

Зрозуміло, ми знайдемо тут і безсторонню, безособову інформацію, але все-таки в цілому саме ця співвіднесеність фактів, подій до особисто пережитого автором є для нього важливим принципом відбору, організації, інтерпретації життєвого матеріалу. Друге “початок” – це “деяка эстетическая організованість матеріалу”: добуток є художньою структурою.( XXІІ, 9) Що ж стосується зрілих структур словесності, то значення особистісного початку тут знижується в порівнянні з “змішаними” жанрами. Структура таких жанрів “втілює в собі – і генетично й личностно, тобто з боку суб’єкта цієї діяльності, – початкові стадії філософського, эстетического або наукового тлумачення життя в словесності”, яскравим прикладом чого є повість “Досить”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Тургеневская концепція природи

Categories: Шкільні твори

Links