Троекуров центральний персонаж повести А. С. Пушкіна “Дубровский”

Троекуров – реально, що проживав у Нижегородському повіті поміщик, що володів величезними вотчинами. У характері персонажа також багато чорт двоюрідного діда Пушкіна – генерал-майора Петра Абрамовича Ганнибала, що відрізнявся крутою вдачею й неприборканим темпераментом

У повісті Пушкіна фігура Троекуров дуже важлива. Не випадково повість починається з його характеристики: “У домашньому побуті Кир мулу Петрович виявляв всі пороки людини неосвіченого. Розпещений усім, що тільки оточувало його, він звик давати повну волю всім поривам палкої своєї вдачі й всіх витівок досить обмеженого розуму”. Для Пушкіна значимо не побутовий вигляд Т., а дослідження природи російського “дикого барства” і тих неминучих наслідків, до яких воно приводило. Неосвічене російське дворянство, відбите Фонвізіним, Грибоєдовим, тонко описане Пушкіним в “Дубровском”. Саме із цим зв’язане відкликання И. С. Тургенєва, восторгавшегося “епічними силами” Пушкіна, які позначилися в створенні особи Троекурова (лист до Анненкову, 12 травня 1853).

Як свідчать чорнові рукописи, Пушкіна розробляв характер Троекурова в повісті досить ретельно: постійно проводяться паралелі в долі й вигляді Т. з його сусідом-поміщиком Андрієм Гавриловичем Дубровским. Вони виявляються як би двома іпостасями того самого особи, і двуединство їхній Пушкін неодноразово

підкреслює в тексті повести: “Будучи ровесниками, породжені в одному стані, виховані однаково, вони сходствовали почасти й у характерах і в похилостях. У деяких відносинах і доля їх була однакова: обоє женилися по любові, обоє незабаром овдовіли, в обох залишалося по дитині”.

Одна із традицій пушкінознавства – протиставляти образи Троекурова й старшого Дубровского, підкреслюючи їхню соціальну нерівність. Насправді (і першої це відзначала А. А. Ахматова) у Пушкіна обоє поміщика були родовитими, старими товаришами по службі (хоча й у різних чинах); нетерплячість і рішучість характеру була властива їм обом. Головне, що їх відрізняло, була горда, не позбавлена заздрісності бідність одного й багатство іншого, що дозволяло йому бути самодуром

Безглузда амбіційна сварка, бажання поставити один одного “на місце” зробили старих друзів настільки непримиренними ворогами, що довели їх до суду, по якому Т. удалося відібрати маєток Дубровского.

Задовольнивши своє самолюбство, він випробовує при цьому складні почуття: “Від природи не був він корисливий, бажання мести затягло його занадто далеко, совість його нарікала… Він зважився помиритися зі старим своїм сусідом, знищити й сліди сварки, повернувши йому його надбання”. Син Дубровского в пориві сказу й розпачу жене Троекурова ладь, а старий Дубровский умирає від ненависті Ктроекурову.

У своїх людських проявах Троекуров часом виглядає симпатичніше покаліченого пихатою бідністю Дубровского. Він неодноразово вживає зусилля для примирення зі старим товаришем, тоді як той відповідає йому неприборканим гнівом і ненавистю. Божевілля й смерть старшого Д. виглядають скоріше наслідком його злості, чим безвихідності ситуації, у якій він виявився, втратившись свого маєтку. Якщо спробувати подумки поміняти їх місцями, то дуже важко ручатися, що Андрій Гаврилович Дубровский, наділений багатством і владою, виявиться добріше, справедливіше, краще Т.

Троекуров і його колишній друг, старший Дубровский, у своїх головних, визначальних рисах характеру як би дві сторони однієї й тієї ж медалі. Третьою їхньою іпостассю виявляється Володимир Дубровский, моральна система якого теж гранично непослідовна. Він діє точно так само, як і старші герої: усвідомлюючи, що приказні, виконуючі рішення про вилучення маєтку, ні в чому не винуваті, відразу віддає команду замкнути всі двері й спалити рідний будинок разом із приказними, після чого йому не залишається іншого виходу, як податися в розбійники. Так завершується в романі доля розореного дворянина. Завершення історично провісне. Через кілька років Пушкін напише: “Не приведи Бог бачити російський бунт – безглуздий і нещадний”.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Троекуров центральний персонаж повести А. С. Пушкіна “Дубровский”