ТРИ МОРЯ

Порівняльна характеристика елегії В. А. Жуковського “Море”, віршів А. С. Пушкіна “До моря” і Ф. И. Тютчева “Як добре ти, про море нічне…” Перед учителем, що обмірковує шляхи аналізу художнього твору на уроці, завжди встає проблема вибору самого оптимального варіанта, що дозволив би поглибити знання учнів, розвити певні навички, нарешті, зробити урок насиченим і цікавим. Цим умовам, на наш погляд, відповідає прийом зіставлення. Звернемося до нього на уроці в 10-м класі при вивченні Творчості Ф. И. Тютчева й зрівняємо три близьких по тематиці вірша: елегію В. А. Жуковського “Море”, “До моря” А. С. Пушкіна й “Як добре ти, про море нічне…

” Ф. И. Тютчева. Ціль уроку: поглибити поняття про індивідуальність стилю, традиціях і новаторстві в поезії, підкреслити багатогранність романтизму як літературного напрямку, показати розмаїтість проблематики тематично близьких ліричних добутків. Елегія Жуковського й вірш Пушкіна вже знайомі десятикласникам і будуть розглянуті на новому якісному рівні

Про особливості поезії Тютчева школярі також мають подання, і тому порівняння дозволить глибше осмислити вже відоме, приділити увагу деталям, творчо підійти до поставленої мети. Пропонуємо учнем наступні питання для осмислення: 1. Зрівняєте між собою елегію Жуковського “Море”, вірша Пушкіна “До моря” і Тютчева “Як добре ти, про море нічне…”. Знайдіть загальне й різне в добутках. 2. Які фарби, звуки створюють образ моря в кожному з віршів?

Якими художньо-образотворчими засобами при цьому користуються поети? 3. Яку роль виконує пейзаж у кожному з віршів? Як це пов’язане зі світоглядом поетів?

4. Визначите проблематику запропонованих добутків. Тема “Людин і природа” завжди була глибоко органічна для вітчизняної поезії. Вона незмінно ставила поруч із людиною все різноманіття природи й відкривала йому ока на “трепет життя”, на мудру доцільність, велич і гармонію, красу рідної землі

Природа завжди залишалася для творця джерелом прекрасного й надихаючого. Часто те саме природне явище залучало різних поетів у різний час. Високе почуття природи тонко передається росіянці поезією

Причому образ природи ніколи не буває замкнуть тільки в пейзажні рамки, це завжди щось більше. М. Эпштейн писав, що “аналіз пейзажних мотивів допомагає зрозуміти не тільки національну своєрідність російської поезії, але і її історичний рух, тому що ці мотиви коштують поза історією. Зміни стають очевидними на тлі чогось незмінного”1. Образи природи, що залишається рівної собі протягом сторіч, дозволяють простежити рух самої художньої образності, не змішуючи його з рухом зображуваної дійсності

Особливість того або іншого бачення миру легше відчути, якщо предметом цього бачення буде щось стабільне, однакове для всіх поетів. У нашім випадку це море, що було привабливим не тільки для російських поетів. Елегія В. А. Жуковського “Море” – одна із кращих і відомих елегій поета. Вона написана чотиристопним амфібрахієм і білим віршем, які дозволили Жуковському імітувати безмовність моря, рух хвиль, колихання морської поверхні

Море – новий для поета образ. Жуковський зображує його в спокійному стані, у буру, після її. Всі три картини чудові. У спокійній морській гладі відбиваються й чиста лазур неба, і Хмари золоті, і блиск зірок. У буру море б’ється, здіймає хвилі, шум яких чудово переданий Жуковським за допомогою алітерацій: Ти б’єшся, ти виєш, ти хвилі подъемлешь, Ти рвеш, ти терзаєш ворожу імлу… Створюється повна ілюзія шипіння киплячих, що клекочуть хвиль

Трискладові стопи в наведених рядках розділені паузами, що передають мірні удари хвиль. Але як би не було прекрасно море, не тільки його краса займає думки поета. Він представляє морську стихію живим, всі що почуває, мислячою істотою

Цим пояснюється достаток метафор, метафоричних порівнянь, уособлень. Поет звертається

ТРИ МОРЯ