Трагічне кохання “дівчини і легенди”. Дослідження життєвих колізій Марусі Чурай

Скарби, відомі людині, класифікуються на дві групи: ті, що намертво лежать в землі, і ті, що йдуть від роду до роду, огортаючи глибинним чаром людську душу. До таких скарбів належить і народна лірична пісня. Чомусь вважається, що авторів у народних пісень немає. їх просто пише народ. І як це можна уявити? Зібрався люд, сів “колом”, накидав на папері десяток-другий хітів? Насправді у кожної пісні є автор, просто його не завжди знають, а називають їх так, бо співають усім миром (народом). Марусі Чурай, мешканці середньовічної Полтави, поталанило. Ії ім’я як авторки популярних пісень епохи Богдана Хмельницького не тільки відоме сьогодні, вона навіть ще більше популярна, ніж у своєму незручному та незатишному XVІІ столітті.

Про неї написано багато літературних творів. Російський критик А. Шаховський назвав Марусю Чурай “малоросійською Сафо”. Міська влада Полтави збирається споруджувати скульптурну композицію на честь своєї знаменитої землячки. Прикро, що не збереглося зображення цієї палкої та сміливої дівчини, пожежа 1658 року знищила міські архіви. Легенди розповідають про те, що вона була високою, чорнобровою дівчиною з серйозними карими очима та трохи сумною посмішкою. Дивна була, не така, як усі!

Маруся – єдина дочка Горпини та Гордія Чураїв, які одружились, кохаючи одне одного. Таке явище подружнього життя було дуже рідкісним. Кохання

було приємною темою для дівич-вечорів та сумних пісень. Одружувались лише з господарських розрахунків, інакше молода сім’я була приречена на голодну смерть. Часи були складні та суворі, а основний інстинкт – це все-таки інстинкт самозбереження. За звичаєм батьки молодих домовлялися про господарський бік питання, лише потім питали згоди у молодих та одружували їх. Причому наречена отримувала від матері ділянку землі, яка залишалась її власністю, незалежно від бажання чоловіка.

Отак і жила родина Чураїв. Гордій – махав шаблюкою у полтавському полку, здобув собі дзвінку славу, але повністю розорив власний будинок. Дослужився до чину полтавського урядника, але був страчений шляхтою, проти якої підняв повстання. Маруся подорослішала у той день, коли побачила відрубану голову батька на міській брамі. Тоді ж вона написала свою першу пісню. І не про стежки-барвін-ки, а все більше про козацьку долю, лихі битви, гідність і мужність. Дорослі дивувались, звідки юна дівчина бере такі слова, такі думки? “Мені ангели наспівують з небес”, – спокійно відповідала Маруся.

Талант дівчини зростав з кожним роком, як і вона сама. Прийшло кохання до Гриця Бобренка, якому Маруся дала обіцянку біля старого млина, чекати його, сміливого, завзятого козака з походу. Вона привселюдно поцінувала його, прошаічись з ним на міській плоші. Це було рівнозначно заручинам. Довгих вісім років ривало таке життя. Гриць дослужився до хорунжого. Настраждавшись у походах, іи став мріяти про теплий будинок, велике господарство та дружину. А що йому принесе своїм посагом Маруся – хатку-розвалюху та пісні замість хліба? А тут ще Бобренчиха скреготить зубами віл люті – в її фінансові плани не іходило “братання з голодранцями. Ну шо було робити бідному козаку? Хіба він іе заслужив, проливаючи кров в жорстоких битвах, кращої долі? Одне слово, Гриць посватався до самої багатої нареченої Галі Вишняківни. Іехай вона схожа обличчям та розумом на відгодовану індичку, зате багата й вудка! Перед Марусею Грицю було дуже соромно, бо й не розлюбив її (хоча важко віриться у це), може він ніколи нікого не кохав. А так, жив, хизувався своїм козацьким славним минулим. Він був упевнений, що на пташках, які співають, не одружуються. Бо вони високо літають, а в неволі довго не живуть! Розв’язка настала на вечорницях (далекому прообразі сучасної дискотеки). Молодь, яка ще не мала сімейних обов’язків, збиралась, щоб потанцювати, по-фліртувати, попліткувати під музику.

Там же від подруг Маруся й дізналася про зраду коханого. Бачила, як він обнімав Галю за об’ємну талію. На Марусю Гриць навіть не дивився!

“Ніколи не плач на людях, – вчила її мати, – як би не було тобі погано, ридати – ганьба”, Спокійно, окинувши байдужим поглядом танцюючих, Маруся пішла геть… А потім – завертілось… Вранці Гриць упав перед власним ганком, на посинілих устах виступила піна, коли знялась вечірня зоря, він безславно помер, буцімто і не козак зовсім. Тієї ж ночі вартовий витяг з Ворскли Марусю, добре хоч було ясно – місяць був у повні… Ховав Гриця весь околодок. Людям було цікаво подивитись на суперниць. Одна – кохана, інша – наречена. Чия візьме? Дорогою на цвинтар Маруся затягнула нову пісню “Ой, не ходи Грицю, та й на вечорниці…”. Процесія завмерла, почувся істеричний крик Вишняківки: “Заарештуйте вбивцю – вона отруїла нареченого!..”

…Суд, вирок – стратити! Маруся наділа весільне вбрання, яке вже давно приготувала для Гриця. Але раптом на коні з’явився козак (Іван Іскра, який до нестями кохав Марусю), він привіз помилування для Марусі. Вона залишилась живою фізично, але померла духовно… Чи можна засудити цю дівчину? На сьогоднішній день принципи соціального престижу домінують серед молоді. На жаль, все продається і все купується! Але, на мою думку, Гриць не заслужив такої самопожертви. Він не вартий того, щоб заради нього кінчати життя самогубством, ставати черницею, померти молодою від. сухот. Дівчата, не зволікайте, дивіться не на храсиве вбрання хлопців. Слухайте своє серце, рентгеном просвічуйте душу й серце свого нареченого, щоб не помилитись!

Втілення в образі Марусі Чурай моральне краси “таланту украіясьизго народу Коли хочуть щось добре сказати про народ, то розповідають про його землю, гори, ліси й ріки. Згадують, яких великих людей дала ця земля світові. Творчість Ліни Костенко – приклад шляхетного служіння поезії й народу. Вона пише про стривожену душу людини, ггро її боріння та поривання до щастя крізь безпросвітні хмари й безнадійно скалічене життя. Від вірша до вірша, як сходинками, піднімається дедалі вище й вище поетична краса й велич поетеси, в якій розкривається історія, героїка, минуле й сучасне нашої України. Все це з найбільшим блиском втілилося у вершинному романі “Маруся Чурай”.

Про цю дівЧину з легенди створено перекази, написано нариси, художні твори. До осмислення феномену її життя творчості зверталися Г. Квітка-Основ’яненко, М. Старицький, В. Самійленко, С. Руданський, але про цю постать історія не залишила нам жодного свідчення. Інша річ – летенда! Вона і стала сюжетною основою роману Ліни Костенко, Але поетеса по-новому осмислює його. Маруся Чурай – не просто вродлива дівчина з її природним бажанням кохати, бути щасливою у сімейному житті. Вона успадкувала від своїх батьків благородство, душевну красу, співучий мамин голос. Ідеалом кохання для Марусі є подружнє життя її батьків, яких доля звел^ “наче в нагороду за те, що мали незглибимі душі”. Таким само безоглядним сильним було й Марусине кохання до Гриця. Вона мріяла про родинне щастя, де чоловік і жінка йдуть поруч все життя, зносячи радість і горе разом. У цьому виявляється прекрасна моральна риса героїні – відданість коханню, вміння йти на самопожертву заради подружнього щастя.

Марусине кохання виросло, як пісня, а коли урвалось, то, “як струна”, на найвищій ноті, спалило душу на попіл, залишивши в ній єдине питання: “Чому Гриць покинув її, пішов свататись до Галі Вишняківни?”

Маруся не звинувачує його у зраді, а карає себе, що не розпізнала раніше свою нерівність з Грицем по духу, бо “нерівня душ – це гірше, ніж майна!” Так, зраду можна забути, але пробачити її не можна, вона так боляче ранить душу, безжалісно рве серце на шматочки. У тому і виявилась моральна краса Марусі Чураївни, що вона змогла пробачити Гриця, затамувати біль і образу, бо зрозуміла:

Моя любов сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі.

Цими словами дівчина утверджує свою гідність, бо кохати так, як кохала Маруся, має кожна жінка. Героїня твору мудра, вона добре бачить людські вади, намагається зрозуміти ц по змозі, виправдати їхні негідні вчинки. Тому й не осуджує самовпевнену Галю, яка зважується взяти переможену суперницю на глум. Маруся стоїть вище цього, це ще одна з визначних рис, яка виділяє героїню з поміж усіх інших. На відміну від міщанських поглядів Галі, Маруся не стане додатком свого чоловіка, як Вишняківна, бо керується словами батька, який не сушив собі голови земельними наділами, а “побачив свою долю, – ось ти, ось я, тепер нас буде двоє!”

Життєва мрія Марусі – не зрадити свій народ, бути завжди потрібною людям, своїй Україні. Весь твір пройнятий почуттями любові до рідної землі, вони передаються й головній героїні. Подорожуючи з Полтави до Київської лаври, Чураївна ніби прозріває й усвідомлює свою причетність до долі народу, бо бачить горе розтерзаної України. Душа дівчини оживає від дотику до страждань співвітчизників, пробуджуючи ВЇ ній нові риси. Вона найкраща представниця своєї нації, для якої Україна стала другою матінкою. Виявляючи свої патріотичні риси справжньої людини-борця, і Маруся гідна того, щоб Україна визнала її своєю донькою. Душа Марусі була завжди відкрита до всіх, і тому серце дівчини сповнювалось? гордістю, коли вона чула, як козацький полк співав її пісні, вирушаючи в дорогу.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Трагічне кохання “дівчини і легенди”. Дослідження життєвих колізій Марусі Чурай