Трагічна доля народу в другій світовій війні (По добутках сучасної літератури)

Про війну чимало пісень проспівано, Тільки ви не ставте мені в провину, Що знову, що знову про це, Про давно минулу війну. В. Лифшиц Війна – це горе, сльози. Вона постукалася в кожний будинок, принесла лихо: матері втратили своїх синів, дружини – чоловіків, діти залишилися без батьків. Тисячі людей пройшли крізь горно війни, випробували жахливі мучення, але вони вистояли й перемогли. Перемогли в найважчій із всіх воєн, перенесених дотепер людством. І живі ще ті люди, які в найтяжких боях захищали Батьківщину

Війна в їхній пам’яті спливає найстрашнішим сумним спогадом. Але вона ж нагадує їм про стійкість, мужність, незломленість духу, дружбі й вірності. Я знаю багатьох письменників, які пройшли цю страшну війну. Багато хто з них загинули, багато хто одержали важкі каліцтва, багато хто уцелели у вогні випробувань

От чому вони дотепер пишуть про війну, от чому знову й знову розповідають про те, що стало не тільки їхнім особистим болем, але й трагедією всього покоління. Вони просто не можуть піти з життя, не попередивши людей про небезпеку, що несе забуття уроків минулого. Мій улюблений письменник – Юрій Васильович Бондарев. Мені подобаються багато хто його добутки: “Батальйони просять вогню”, “Беріг”, “Останні залпи”, а найбільше “Гарячий сніг”, у якому розповідається про один військовий епізод. У центрі роману – батарея,

перед якою поставлена завдання: за всяку ціну не пропустити ворога, що рветься Ксталинграду.

Цей бій, можливо, вирішить долю фронту, і тому так грізний наказ генерала Бессонова: “Ні кроку назад! І вибивати танки. Стояти й про смерть забути!

Не думати про неї ні за яких умов”. І бійці розуміють це. Бачимо ми й командира, що у честолюбному прагненні схопити “мить удачі”, прирікає на неминучу загибель підлеглих йому людей. Це лейтенант Дроздовекии.

Він забув, що право розпоряджатися життям інших на війні – право велике й небезпечне. На командирах лежить більша відповідальність за долі людей, країна довірила їм їхнього життя, і вони повинні зробити все можливе, щоб не було даремних втрат, тому що кожна людина – це доля. І це яскраво показав М. Шолохов у своєму оповіданні “Доля людини”. Андрій Соколов, подібно мільйонам людей, пішов на фронт. Важкий і трагичен був його шлях

Назавжди залишаться в його душі спогаду про табір військовополонених Б-14, де тисячі людей колючим дротом були відділені від миру, де йшла страшна боротьба не просто за життя, за казанок баланди, а за право залишитися людиною. Про людину на війні, про його мужність і стійкість пише Віктор Астафьев. Він, що пройшов війну, що стала на ній інвалідом, у своїх добутках “Пастух і пастушка”, “Сучасна пастораль” і інших розповідає про трагічну долю народу, про те, що довелося пережити йому у важкі фронтові роки. Молодим лейтенантом був на початку війни Борис Васильєв. Найкращі його добутки – про війну, про тім; як людина залишається людиною, тільки до кінця виконавши свій борг

“У списках не значився” і “А зорі тут тихі” – це добутку про людей, що почувають і несуть особисту відповідальність за долю країни. Завдяки Васковым і тисячам таких же, як він, і була здобута перемога. Всі вони боролися з “коричневою чумою” не тільки за своїх близьких, але й за свою землю, за нас. І кращий приклад такого беззавітного героя – Микола Плужников у повісті Васильєва “У списках не значився”.

В 1941 році Плужников закінчив військове училище й був спрямований для проходження служби в Брестську міцність. Він прибув уночі, а на світанку почалася війна. Його ніхто не знав, він не значився в списках, тому що не встиг доповісти про своє прибуття. Незважаючи на це, він став захисником міцності разом з бійцями, яких не знав, і вони бачили в ньому теперішнього командира й виконували його накази

Плужников бився з ворогом до останнього патрона. Єдине почуття, що керувало їм у цій нерівній сутичці з фашистами, було почуття особистої відповідальності за долю Батьківщини, за долю всього народу. Навіть залишившись один, він не припинив боротьбу, виконавши солдатський борг до кінця. І коли фашисти через кілька місяців побачили його, виснаженого, змученого, беззбройного, вони віддали йому честь, оцінивши мужність і стійкість бійця. Багато чого, дивно багато чого може зробити людина, якщо він знає, в ім’я чого й за що він бореться

Тема трагічної долі радянських людей ніколи не буде вичерпана в літературі. Я не хочу, щоб повторилися жахи війни. Нехай мирно ростуть діти, не лякаючись вибухів бомб, нехай не повториться Чечня, щоб не довелося матерям плакати про загиблих синів. Людська пам’ять зберігає в собі й досвід багатьох поколінь, що жили до нас, і досвід кожного

“Пам’ять протистоїть нищівній силі часу”, – сказав Д. С. Лихачов. Нехай же ця пам’ять і досвід учать нас добру, миролюбству, людяності. І нехай ніхто з нас не забуде, хто і як боровся за нашу волю й щастя. Ми в боргу перед тобою, солдат! І поки є ще тисячі непохованих і на Пулковских висотах під Санкт-Петербургом, і на Дніпровських кручах під Києвом, і на Ладозі, і в болотах Білорусії, ми пам’ятаємо про кожного солдата, що не повернувся з війни, пам’ятаємо, якою ціною він добув перемогу

Зберіг для мене й мільйонів моїх співвітчизників мову, культуру, звичаї, традиції й віру моїх предків


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Трагічна доля народу в другій світовій війні (По добутках сучасної літератури)

Categories: Нові твори

Links