Трагічна доля Катерини в п’єсі А. И. Островського “Гроза”

1. Жорстокі вдачі міста Калинова. 2. Кабаниха й Дикої. 3. Життя й смерть Катерини. П’єси А. Н. Островського дозволяють нам, сучасним читачам, зануритися в життя російського купецтва. Письменник настільки вірогідно показує будь-які, навіть незначні деталі купецького побуту, що в нас немає приводу сумніватися в його правдивості.

Після прочитання драми “Гроза” я стала замислюватися про глибину трагедії, що розверталася на тлі простої буденної дійсності. Доля головної героїні незавидна. Катерина дуже явно відрізняється від людей, які

неї оточують. Саме тому вона не зустрічає розуміння, їй важко й самотньо. Один з жителів міста, Кулигин говорять: “Жорстокі вдачі, пан, у нашім місті, жорстокі!

” Із цим важко сперечатися. Однак людей, подібних Кулигину, у місті немає. Інші – брехуни й лицеміри. Вони вміло причиняються, приховуючи свою щиру сутність.

Суспільство диктує свої закони, люди бояться чужої думки. Ніхто не зважується бути чесним перед собою й іншими. “Темне царство” занадто сильно, тому противитися йому ніхто не вирішується Купчиха Кабанова й купець Дикої – яскраві представники тої частини суспільства, що має владу

й диктує правила поведінки. Сперечатися з Кабановой або Диким ніхто не ризикне. Навіть подумки ніхто не зважився б не підкоритися ім.

Кабаниха безсердечна, егоїстична й надзвичайно лицемірна. Під святенницькою личиною ховається її жорстокість по відношенню навіть до найближчих людей. Не випадково про Кабановой говорять, що вона – ханжа, “жебраків обділяє, а домашніх заїла зовсім”.

Марфа Ігнатіївна Кабанова дуже властолюбна Їй важливо, щоб усе ставилися до неї з повагою й шанобливістю. Насправді її ніхто не поважає, але визнати це відкрито ніхто не хоче. Її діти, Тихін і Варвара, давно навчилися причинятися, вони надходять так, як від них потрібно. Відношення Кабановой до Катерине заслуговує на особливу увагу. Свекруха чіпляється до кожного слова й учинку Катерини, перетворюючи життя дівчини в сущий кошмар.

Купець Дикої, як і Марфа Кабанова, ставиться до шановного в місті людям Тим часом особистість самого купця може викликати лише презирство й ненависть. Це надзвичайно жорстока людина, що перетворив у пекло життя своїх домочадців. Він так само вкрай непорядна людина, тому що незаконно привласнив гроші свого племінника-сироти. Дикої принижує всіх, кому не пощастило потрапити від нього взависимость.

Неважко собі представити, наскільки важко доводиться в такому середовищі Катерине. Вона виросла в купецькій сім’ї. Але, судячи з тому що дівчина говорить про своє дитинство, ми розуміємо – її батьки були зовсім не схожі на Кабанову або Дикого. Катерина розповідає про життя в рідному домі: “Я жила, ні про чому не тужила, точно пташка на волі Маменька в мені душі не сподівалася, наряджала мене, як ляльку, працювати не примушувала…”. Життя в будинку чоловіка для Катерини стає нестерпно важкою.

Для неї немає ні радості, ні волі. Задушлива атмосфера святенництва, дурості, жорстокості гнітить дівчину. Катерина почуває себе нещасної. Вона мріє про любов, піднесені й гарні відносини. Але живе одноманітної, сіркою, сумовитої життям Катерине, на відміну від інших, не властиво лицемірство.

Вона не вміє брехати. Тому й віддається сповна своєї любові до Бориса. Він здається їй зовсім іншою людиною, несхожим на всіх навколо.

Любов стає для дівчини порятунком, життя здобуває якийсь зміст. Чисте й світле почуття любов виявляється черговим суворим випробуванням длякатерини. Адже саме любов приводить її кгибели.

В атмосфері неправди й святенництва ніхто не надає значення почуттям – як своїм, так і чужим. Не виключення й Борис. Катерина хоче виїхати разом з ним. Це було б для дівчини порятунком. Але Борис відмовляє їй “Не можна мені Катя.

Не зі своєї волі їду: “дядько посилає”. Катерину оточують слабкі, безвладні люди. Таким виявився й Борис, таким є й чоловік Тихін.

Чоловік Катерини, на перший погляд, зовсім не заслуговує на увагу. Він не знаходить у собі сили хоча б у чомусь противитися своєї матері. Тихін навіть не робить спроби заступитися за свою дружину перед Кабанихой. Сам він давно звик до того, що потрібно причинятися, брехати й лицемірити.

Не випадково, він з радістю очікує, коли можна буде на час виїхати з будинку й відпочити. Катерина не випробовує стосовно свого чоловіка ніяких почуттів. Вона вийшла заміж проти своєї волі, що, у загальному-те, звичайна справа для купецького середовища Сам Тихін не розуміє Катерину. Недалека, обмежена людина не в змозі зрозуміти й оцінити емоційну й чутливу натуру, якийсь є Катерина. Треба сказати, що спочатку Катерина намагалася полюбити свого чоловіка.

“Я буду чоловіка любити. Тиша, голубчик мій, ні на кого я тебе не проміняю”. Однак ця спроба виявилася безуспішною И не, останню роль тут зіграла Кабаниха.

Зла баба говорить Катерине: “Що на шию-те виснеш, безстидниця? Не з коханцем прощаєш – Катерина дуже релігійна, сприймає грозу покаранням за доконаний свій гріх. Вона кається у своєму злочині. І вирішує, що гідно смерті. Вона говорить: “Ні, мені що додому, що в могилу – однаково…

У могилі краще… Знову жити? Ні, ні, не треба… недобре”.

У цьому вчинку Катерини проявляється її рішучість, що була непомітна все життя. Дівчина рятується від ганьби єдино можливим способом – іде з життя


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Трагічна доля Катерини в п’єсі А. И. Островського “Гроза”