Трагедія закоханого серця

Учнівський твір За ліричною збіркою І. Франка “Зів’яле листя”.

Лірична драма І. Франка “Зів’яле листя” – це поетични шедевр. В ній, як в дзеркалі, відбились всі найтонщ найінтимніші порухи душі поета. І ми розуміємо, що цю ліри-ну драму пережив не якийсь вигаданий юнак, щоденник яко’ нібито потрапив до рук автора, а сам Франко. “С самого сердця драма”, – пише поет. Композиція драми є глибоко лірична, а її вірші – це тр “жмутки” зів’ялого листя. Герой всіх пісень ніби бере й розриває жмуток за жмутком, розкидає

зів’яле листя своїх пісеїг і воно, підхоплене вітром кохання, зникає назавжди. “Розв вайтеся з вітром, зів’ялі листочки, розвивайтесь, як тихе зітхання!” – чуємо ми в одній з пісень. У “першому жмутку” ми знайомимося з нашим героєм дізнаємося про його нерозділене кохання. Він щиро покох дівчину, але соромиться сказати їй про своє кохання і дуже ві цього страждає. Лише раз він розмовляв в коханою та говорив їй якісь не значні слова, соромлячись сказати про свої почуття. Юнак бмірно обожнює кохану дівчину і через це втрачає душевну рівновагу. І в кінці “першого жмутку”, коли герой зустрічає
кохання з іншим, він не вірить цьому, а вважає, що все привиділось йому У “другому жмутку” герой розповідає легенду, як невідом’ карета виїхала на лід Сяну й потонула. І ніхто не знав, що щ була за карета і люди в ній, ніхто потім про них не спитав. Цю легенду юнак порівнює з першою їх зустріччю, кажучи, “що с був сон, надсянська легенда”.

В піснях “другого жмутку” герой стає все скептичнішим Він майже не сподівається на взаємність. У “третьому жмутку”, геть зневірений в собі, юнак вирішує продати душу дияволу. Всього “за один її цілунок”. Але чорт в образі маклера глузує з нього і не приймає його душу, бо знає, що душа героя вже й так належить йому. І спустошений душевно, позбавлений волі, герой заглиблюється в себе. Це, зрештою, приводить його до фатального рішення і він гине. І. Франко вважав свого героя душевно неврівноваженим, а його історію – повчальною, хоча й безглуздою. Тому передмову 1 до першого видання Франко закінчив словами Гете: “Будь мужньою людиною і не йди моїми слідами”. Проте пісні “Зів’ялого листя” напрочуд ніжні, з широкою гамою почуттів, що розкривають найтаємніші куточки людської Душі. Вони викликають | велике співчуття до героя. Важко знайти у світовій літературі більш хвилюючу поетичну розповідь про страждання людської душі, зраненої житними незгодами і нещасливим коханням, як збірка “Зів’яле истя “. “Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою почуттів розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому одда-И перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві охання і настроїв”, – писав М. Коцюбинський. Особисті переживання ліричного героя, його чисту, любов поет підніс на незрівняну височінь духовної краси. Найінтимніше, найніжніше викладає він зворушливими словами, зачіпаючи струни в серцях усіх, хто любив і страждав:

Як почуєш вночі, край свойого вікна, Що хтось плаче і хлипає важко, Не тривожся зовсім, не збавляй собі єна, Не дивися в той бік, моя пташко. Це не та сирота, що без мами блука, Не голодний жебрак, моя зірко; Це розлука моя, невтішна тоска, Це любов моя плаче так гірко.

Свою інтимну лірику, ці хвилюючі, писані кров’ю серця рядки Іван Франко наповнив не тільки “скарбом багатим” свого чуття, а й усім тим, що є в нашій мові найніжнішого, найсердечнішого.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Трагедія закоханого серця