Трагедія “великого перелому” (по творчості М. А. Шолохова)


В останні роки ми прочитали багато добутків про насильницьку колективізацію й масове побиття селянства. Про трагедію російського селянина розповіли нам книги С. Залигіна “На Іртишу”, “Мужики й баби” Б. Можаева, “Пари гнідих” В. Тендрякова, “Облава” В. Быкова, “Котлован” А. Платонова й ін. На початку тридцятих років XX століття почалося дійсно “великий перелом” станового хребта країни, що була по суті селянської. М. А. Шолохов був безпосереднім свідком того, що відбувалося в країні, у житті козачих хуторів, і свідком не безстороннім. Однак він був великим письменником, і в романі “Піднята цілина” є живаючи “правда факту”, що відрізняє великого художника

Сьогодні ми можемо заново прочитати цей роман уже без ідеологічних шор і побачити в ньому жорстоку реальність життя, що показує, чим же обернувся “великий перелом” для його учасників. От Кіндрат Майданников – один із кращих хазяїв хутора, що щиро повірив в ідею колективної праці. Але як би ні приваблива була ідея, її втілення дається “зі сльозою й із кров’ю”. Напередодні вступу в колгосп Кіндрат надриває душу спогадами про довгі безсонні ночі, коли він бігав у хлів чекаючи народження теляти, про радість від появи бичка, про те, як вирощував його, як своєї дитини, про те, як разом вони “козак на бика, бик на козака, працювали”. Це було його


життя, а тепер от потрібно “кинути на загальні руки” свою худобину, відмовитися від рідного паю землі, зрошеного своїм потім.

Тому-Те й гризе Кіндрата ” подлюка-жалість до свого добра”, начебто передчуває він, що не буде це добро в колективного хазяїна так само доглянуто, як у нього самого. Так воно й виявилося, і вже в першу весну в бригаді Кіндрата Майдан-Никова працював на повну силу тільки він сам. Ще одна сторона трагедії – слюсар Семен Давидов у ролі організатора колективного селянського господарства. Прямо від верстата – у колгоспні начальники. Про сільську працю нічого не знає, готовий за наказом партії й урожай двічі в рік знімати, як у Єгипті, зате збройний райкомівськими інструкціями й розпізнає ворога-кулака по образі, знайомому з газетних статей і агітаційних листків

З легкістю навішує’ він політичні ярлики своїм опонентам, які хоч якось намагаються стримати його “коллективизаторский” запал, ураховувати непростий “сучасний момент”. Хіба може він, позбавлений усякого почуття власності, що навіть не дозволяє собі любити жінку (любов – теж “приватновласницьке” почуття), зрозуміти, які борошна випробовують що розкуркулюються, розстаючись із нажитим добром. Він не сумнівається в правомірності розкуркулювання

Колгоспники ходять по дворах, забирають всі, нажите не одним поколінням за багато років, переписують посуд, одяг, меблі, ламають замки скринь і комор, знімають одяг навіть із самих хазяїв, але не мерзне серце Давидова. Навіть Андрій Размет-Новий відмовляється йти розкуркулювати, “з детишками… воювати”. “Так хіба ця справа?..

Або в мене серце із самородка?.. У Гаева дітей одинадцять штук! Прийшли ми – як вони взъюжались… На мені ажник волосся ворохнулся!

Зачали їх з куреня виганяти… Ну, отут я ока замружило, вуха заткнув і убег за баз! Баби – мертвим-мертвій-по^-мертвому, водою відливали невістку… дітей… Так ну вас у добродії Бога!

” – говорить він. Але власне нещасливе дитинство заважає Давидову побачити лихо чужих дітей, його почуття справедливості вимагає мести сукупному ворогові – визискувачеві. В образі Давидова з’єдналися його особиста трагедія людини не на своєму місці й трагедія села, приреченої довгі роки управлятися партійними функціонерами до повного розвалу. Макар Нагульнов – секретар гремяченской партосередку

Він пройшов через світову війну, “гази нюхав, був отруєний”, геройски боровся в громадянську війну. Війна стала головною справою його життя, там “життя гріш ціна, і Богові гріш ціна”, це й отруїло Нагульнова не менше газів. Через десять років після війни Макар усе ще воює, для нього вже іншого життя бути не може – і це теж трагедія. Досить згадати, як він вистежує й убиває Тимофея, що біг з посилання, Рваного, сам вершить суд за законами воєнного часу

Або як він кричить Разметнову після розкуркулювання Гаева: “…Як служиш революції? Жалуєш?

Так я… тисячі станови зараз дідів, детишек, бабів… Так скажи мені, що треба їх у розпил… Для революції треба… Я їх з кулемета…

Усіх вирішу!” Ми не побачимо його в романі за плугом або з косою в руках, як Давидова. Його думки зайняті світовою революцією: щоб розмовляти з “світовою контрою”, Макар учить англійську мову

До селянської власності він випробовує “з мальства” ненависть. І із цією ненавистю він теж будує нове колгоспне життя. Іншим не менш трагичным моментом колективізації виявилося протистояння Радянської влади “Союзу звільнення рідного Дону”, цього відгомону громадянської війни, на чолі з осавулом Половцевым. Між ними й гремяченскими активістами зав’язалася жорстока боротьба. Однієї з жертв цієї боротьби став Микита Хопров, що вирішив порвати сзаговорщиками.

Яків Лукич Островнов разом з іншими козаками теж брав участь у змові, був присутній при вбивстві Хопрова, але, незважаючи на це, також виявився жертвою. Він, будучи прекрасним хазяїном і досвідченим агрономом, що робив всі “по науці”, у романі зображений між двох вогнів: Давидовим і Половцевым. Островнов був у хуторі не з бедных і, звичайно, був проти колективізації й колгоспів, тому-те він і погодився виконувати наказ Половцева розвалювати колгоспне господарство. Але, як справжній хазяїн, що любить свою справу, вона не міг постійно шкодити справі. У роботі він забувався, рухи й стурбована суєта хутора доставляли йому щире задоволення

У болісній роздвоєності душі жила ця людина, що робить страшні вчинки, що метається між страхом викриття й ненавистю до нової влади. Трагедія “великого перелому” – це не тільки трагедія людей, це трагедія всієї країни. Друга книга “Піднятої цілини” була написана вже після війни, і Шолохов не міг не знати про страшний голод, що осяг російське Село й унесшем мільйони життів в 1932-1938 роках. Не міг він не знати й про те, що селяни в колгоспах виявилися на положенні рабів: без паспортів, без права виїхати, трудилися на зношування й за роботу одержували “палички” у журналі обліку трудоднів, страждали від непомірних податків і обов’язкових державних позик. Держава розорила й ограбувала село, а убожіючи село стала ссати державу, “як паршиве теля”.

Російське село довгий час, аж до наших днів, не могла оправитися від нанесеного їй у ті роки збитку. От такими з нашого часу бачаться наслідки “великого перелому”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Трагедія “великого перелому” (по творчості М. А. Шолохова)

Categories: Нові твори

Links