Трагедія роду Половців у романі “Вершники” Юрія Яновского


” Вершники ” Юрія Яновского стали видатним явищем у літературі двадцятого сторіччя. У цьому невеликому по обсязі добутку, що складається з восьми сюжетно завершених новел, зображена широка картина громадянської війни в Україні, коли лютували шаблі, бої були розпачлива й нещадні, воля билася з неволею, правда снесправедливостью.

Український народ знищував сам себе під прапорами класових протистоянь. Гинули бійці на фронтах громадянської війни – гинув, розпадався рід. Це трагедія народу, держави. Мотив руйнування людського роду яскраво розкривається вже в першій новелі роману. Назва новели “Подвійне коло” має символічне значення: Історія розвивається “по спіралі”, оскільки народ наш уже знав трагедію, коли зрада роду стає зрадою Батьківщині. Але історія не навчила українців. У степу зійшлися в бої армійські загони різних політичних поглядів. І рідні брати Андрій, Оверкій, Панас, Іван і Сашко – сини чесного рибалки Мусія Половця – виявилися представниками різних, непримиренних груп

Брати стали ворогами, воюють друг проти друга. Рід розпадається, руйнуються самі основи життя, і як наслідок – не ріки крові розлилися, а море, вогненне море… Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не дізнавалися один одного. Кожний із братів Половців по-своєму бореться за Майбутнє України, відчуває свою правду, але


ніхто з них не хотів розуміти іншого, уважаючи себе вершителем долі всіх. І захищаючи свої інтереси, свою правду, брат піднімає руку на брата. По черзі летять на землю голови денікінця Андрія, петлюрівця Оверкія, махновця Панаса. Непереможним залишається тільки більшовик Іван, що цілком узгоджувало з розвитком післяреволюційної історії. І в кожному випадку переможений перед смертю згадує мудрі слова батька Половця: “Того роду не буде перекладу, у якому брати живуть у згоді”. Але не слухає цих слів переможець, тлумачить їх відповідно до своїх політичних поглядів. Для офіцера-монархіста Андрія існує тільки “мати Росія”, ніякої України він не визнає. Оверкій, навпаки, бореться за самостійну й незалежну Україну, хоче, щоб український народ був сам творцем своєї долі, а не рабом в “єдиній і неподільної”. За зраду Україні Оверкій засуджує брата на смерть. Коли Андрій згадує батьківські слова про святість роду, Оверкій відповідає:

“Рід – це основа, а насамперед держава, а коли ти на про державу не думаєш, тоді рід нехай плаче, тоді брат брата зарубає..”.

Для Оверкія держава дорожче родинних зв’язків з Андрієм, він переконаний, що рід переведеться, а держава буде. Трагедія Андрія й Оверкія в тім, що вони обоє не праві. Андрій не розуміє значення незалежної держави для роду Половців, а брат не бореться за збереження роду, без якого держава існувати не може. Оверкій навіть не пробує переконати Андрія перейти на його сторону, щоб збільшити тим самим кількість борців за незалежну Україну. При зустрічі з махновцем Панасом Оверкій докоряє йому байдуже відношення до долі української держави:

“…ненька Україна кривавими слізьми плаче, а ти гайдамачишь по степах з ножем за халявою”. Засуджений Панасом на смерть, він згадує батьківську науку. Але не задумався над мудрими словами брат, що проповідував вільність: “Рід у державу вростає, у закон і обмеження, а ми анархію несемо на плечах, навіщо нам рід, коли не треба держави…”.

Саме в цьому криється трагедія Панаса, що нічого не може дати рідній землі, крім крові й грабежів. Але душу анархіста ще не зовсім спустошена: він усвідомить свою провину за смерть братів і ховає Андрія й Оверкія:

“Нехай не говорять, що я родом зневажив”.

Наступний бій відбувається між махновцями й червоними кіннотниками на чолі з більшовиком Іваном Половцем, що служить революції, інтернаціоналізму. Іван упевнений, що тільки їхня правда несе щастя людям, і призиває полонених махновців ставати поруч і воювати за правду бедних. У той же час Іван виявив більшовицьке відношення до непокори. Коли частина полонених відмовилася встати в червоні ряди й початку тікати з поля бою, він наказав приготувати кулемет і прикінчити всіх. Цей учинок уразив навіть розпачливого анархіста. Панас зрозумів, що від червоних не можна чекати милості, але все-таки звертається до Івана: “…тут уже двоє загинуло, а того роду не буде перекладу, у якому брати живуть у згоді”. Слова ці повинні були схвилювати брата-більшовика, розворушити в його душі милосердя. Але Іван відповів: “…рід розпадається, а клас коштує…”. З більшовицької точки зору братовбивство відбувалося тому, що брати були хоча й одного роду, але не одного класу. У невеликій новелі Юрій Яновский майстерно розкриває причини соціального вибору кожного із братів, попутно вказуючи, де набрався монархічного духу Андрій, націоналістичного – Оверкій, анархістського – Панас, більшовицького – Іван. А суть свою брати Половці показують у нещадному бої на бойовище, де вирішувалася доля роду Половців і всієї України. Письменник переконує, що в тім бої немає сьогодення переможця, тому що гине рід перед силою інтересів класових. Навіть сама Природа дощовими слізьми, які течуть по особах бійців, оплакує цю страшну загибель сім’ї, ридає зливою над трагічною долею дітей України. Якби з’явилася на поле бою стара Половчиха, то плакала б над кожним зі своїх синів, і її надкласові сльози були б однаково солоні. Мати оплакувала б загибель свого роду

Так і Мати^-Україна кривавими слізьми плаче над своїми загиблими дітьми. Ми бачимо теперішню трагедію роду Половців – у братовбивчій громадянській війні. Своїм романом Юрій Яновский підкреслює, що без єдності, взаєморозуміння, без поваги до свого роду неможливо досягти бажаної мети. Письменник застерігає нас від розбрату. Тільки національне єднання, тільки цивільний мир забезпечать Україні щасливе майбутнє



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Трагедія роду Половців у романі “Вершники” Юрія Яновского

Categories: Нові твори

Links