Трагедія Печоріна

Герой нашого часу представляє собою кілька рамок, вкладених в одну велику раму, яка складається в назві роману і єдності героїв. В. Бєлінський Кожен літературний герой – завжди улюблене творіння автора. Будь-який письменник вкладає у свого героя частинку своєї душі, свої погляди, переконання, ідеали. І кожен літературний герой незмінно несе в собі риси своєї епохи і свого оточення: живе згідно із собі подібними або виділяється із загальноприйнятих схем соціальної поведінки. Так, у романі Пушкіна “Євгеній Онєгін” живе і діє молода людина

20-х років XІX століття: розумний, освічений, що належить до вищої аристократії, але незадоволений існуючої дійсністю, який витратив кращі роки свого життя на безглузде і безцільне існування. Поява такого героя викликало в суспільстві і літературних колах двадцятих років цілу бурю пристрастей. Не встигли ще вони вщухнути, як на світ з’явився новий герой, але вже герой тридцятих років – Григорій Печорін з роману М. Ю. Лєрмонтова “Герой нашого часу”. І знову та ж доля: трагічна, неординарна.

Палке прагнення героїв зрозуміти сенс життя, пошуки істини, з одного боку, і безцільне, паразитичне існування,

з дру тій – це трагічний розлад мрії і дійсності. Слідом за ними в літературі з’являється ціла галерея героїв свого часу: тургенєвський Базаров, натура абсолютно протилежна Онєгіну і Печоріна, Андрій Болконський і П’єр Безу-хів – найкращі представники передового дворянства з роману Льва Толстого “Війна та мир”. Чому ж досі суперечки про Онєгіна і Печорине дуже злободенні, хоча спосіб життя в цей час зовсім інший. Все інше: ідеали, цілі, думки, мрії. Відповідь на запитання проста: сенс людського існування хвилює всіх, незалежні цтва-від того, в який час ми живемо, про що думаємо і мріємо. Особливо поглибленим психологічним аналізом характеризується центральна частина роману – “Щоденник Печоріна”. Вперше в російській літературі з’являється таке нещадне оголення героєм своєї особистості. Переживання героїв аналізуються ним же зі “строгістю судді і громадянина”. Печорін каже: “Я до цих пір намагаюся пояснити собі, якого роду почуття киплять у грудях моєї”. Звичка до самоаналізу доповнюється навичками безупинного спостереження за навколишніми. По суті, всі відносини Печоріна з людьми є своєрідними психологічними експериментами, які цікавлять героя своєю складністю і на час розважають удачею. Така історія з Белою, історія перемоги над Мері. Схожою була психологічна “гра” з Грушницким, якого Печорин дурить, заявляючи, що Мері він небайдужий, щоб потім довести його плачевну помилку. Печорін міркує про те, що “честолюбство є не що інше, як прагнення влади, а щастя – всього лише пихата гордість”.

Якщо О. С. Пушкіна заведено вважати творцем першого реалістичного роману у віршах про сучасність, то Лєрмонтов є автором першого соціально-психологічного роману в прозі. Його роман відрізняється глибиною аналізу психологічного сприйняття світу. Зображуючи свою епоху, Лєрмонтов піддає її глибоке критичному аналізу, не піддаючись ніяким ілюзіям і зваблювання. Лєрмонтов показує всі самі слабкі сторони свого покоління: холодність сердець, егоїзм, безплідність діяльності. Реалізм “Героя сьогодення” багато в чому різниться від реалізму пушкінського роману. Відсуваючи в бік побутові елементи, історію життя героїв, Лєрмонтов зосереджує увагу на їх внутрішньому світі, докладно розкриваючи мотиви, що спонукали того чи іншого героя на будь-які вчинки. Автор зображує неможливі переливи почуттів з такою глибиною, проникливістю і деталізованість, якої ще не знала література його часу. Бунтівна натура Печоріна відмовляється від радощів і душевного спокою.

Цей герой вічно “просить бурі”. Його натура дуже багата пристрастями й думками, дуже вільна, щоб задовольнятися малим і не вимагати від світу великих почуттів, подій, відчуттів. Самоаналіз необхідний сучасній людині, щоб вірно співвіднести свою долю і призначення з справжнім життям, щоб зрозуміти своє місце в цьому світі. Відсутність переконань – справжня трагедія для героя його покоління. Щоденник Печоріна – жива, складне, багата аналітична робота розуму. Знайомство з ним доводить нам не тільки те, що головний герой – фігура типова, але і те, що в Росії існує молодь, яка трагічно самотня. Печорін зараховує себе до жалюгідних нащадкам, які поневіряються по землі без переконань. Він каже: “Ми не здатні більш до великих жертв ні для блага людства, ні навіть власного нашого щастя”.

Ця ж думка повторюється у Лєрмонтова у вірші “Дума”: Багаті ми, ледь з колиски, Помилками батьків та пізнім їхнім розумом, І життя вже нас томить, як рівний шлях без мети, Як бенкет на святі чужому. Вирішуючи моральну проблему мети життя, головний герой його твори Григорій Печорін не зміг знайти застосування своїм здібностям. “Навіщо я жив? Для якої мети я народився… Але ж, мабуть, було мені призначення висока, так як я відчуваю в душі сили неосяжні “, – пише він. У цій незадоволеності собою і лежать витоки відносини Печоріна до оточуючих людей. Він байдужий до їх переживанням, тому, не замислюючись, перекручує чужі долі. Пушкін писав про таких молодих людях: “двоногих міліони, для них назву одне”. Користуючись пушкінськими словами, про Печоріна можна сказати, що в його поглядах на життя “відбився століття, і сучасна людина зображений досить вірно, з його аморальної душею, себелюбному і сухий”. Таким побачив своє покоління Лєрмонтов.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Трагедія Печоріна