Трагедія митця у тоталітарній державі (Микола Хвильовий)

Микола Хвильовий. Прізвище його ставили в один ряд з іменами Петлюри і Бандери… А його передсмертна записка закінчувалась словами: “Хай живе комунізм!” Він свято вірив у шлюб вільної України з ленінським комунізмою Микола Хвильовий у перші пореволюційні роки був одним із найпопулярніших письменників. Його вірші і новели вміщувались у шкільні підручники і хрестоматії, його пісні співав народю І раптом все це, як і його твори, було зачинено за сімома замками, його ім’я викреслювали із національних енциклопедій. Оцінка його постаті

була однозначною, добре відредагованою, її дав Сталін.,. Слова вождя, воістину стали дороговказом для “синів”-літературознавців, які задурманювали голови читачам. Безглуздість звинувачень була очевидною, але хто тоді осмілився б їх спростувати?
Кілька разів Микола Хвильовий пробував зняти з себе жорстокі і небезпечні звинувачення. Але його не чули, не хотіли чути.
Фатальний постріл пролунав 13 травня 1933 року. Так закінчила свої рахунки з життям людина, яка тричі була під розстрілом.
Ми всі завинили перед ним. І сучасники, і ті, хто був після нього… Адже його почали вбивати і після фізичної смерті,
Ще методичніше, ще страшніше… Вбивали понад 50 років. Глухо лунали удари: “фашист”, “зрадник”, “ворог”…

Мабуть, жодна література не мала такого “запеклого” ворога. Кілька разів мінялись портрети вождів, сталінські холоди змінились хрущовською відлигою і важким застоєм, а ворог української літератури і всього українського народу лишався один – Микола Хвильовий…
У житті ми ніколи не бачили ні творів Миколи Хвильового, ні його портретів, ні його життєпису, ні гасел, проголошуваних ним. Лише читали підручники, монографії, енциклопедичні статті – й мусили приймати все на віру. Ворог є ворог. І затято приховувалось, що, як зазначав І. Білецький в журналі “Червоний шлях”: “М. Хвильовий – основоположник української радянської літератури і української прози”.

…Нічого не боявся, нічого не цурався. Розумів, що сміх – це здоров’я. Він вірив на повну силу!.. Визнавав помилки, бо помилявся. Мав загонисту, шалену і неймовірно чесну душу…
Йому присвятили вірші В Сосюра, М. Рильський, новелу “Межа” – В. Стефаник..
Через два місяці після похорону його могилу зруйнували і тільки недавно знайшли.
Перечитуючи його біографію, переконуємося, Що він вірив у те, що ми, його майбутні читачі, зрозуміємо його. Але ж чи розуміємо?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Трагедія митця у тоталітарній державі (Микола Хвильовий)