Трагедія Федора Ровби – трагедія селянина-трудівника в період колективізацій

Твір по повісті В. Бикова “Облава”. Письменник Василь Биков відомий нам як правдивий, щирий оповідач про людську долю в роки Великої Вітчизняної війни. Тема війни є основною в його творчості. Велику популярність одержали такі його повісті, як “Альпійська балада”, “Третя ракета”, “Сотников”, “Кар’єр”. Але у творчому багажі письменника є й інша, не менш значима по своїй драматичності тема: доля селянства в період колективізації. Вона зачіпає одну із самих складних, хворобливих проблем історії нашої країни і знаходить висвітлення в повісті “Облава”. Дія цього добутку вводить нас у життя білоруського села середини тридцятих років. Уже пройшла колективізація, створений колгосп, розкуркулені й виселені так звані кулаки, а насправді – міцні хазяї. Один з них – Федір Ровба. Це людина, переконана в тім, що селянин – щирий хазяїн землі. Від Радянської влади одержав він земельний наділ, ретельно працював на цій землі, нагородою за що був гарний урожай.

Господарство Ровби процвітало і приносило чималий прибуток. Незабаром він придбав молотарку, якою користувалася вся округа, а платили, хто скільки може. Федір не використав свою машину заради особистої наживи. Але жив він у статку, це його й погубило. У районну владу надходить донос на Федора з реченням вжити заходів до “нового багатія”. Його написав один із заздрих

сусідів, що заборгував Ровбі за молотьбу. І саме цей донос стає приводом для розкуркулювання Федора. Головний герой був задавлений непосильними податками, які привели його до руйнування. Але крім того, по поняттях місцевих керівників, Федір був ворогом народу. У той момент йому треба було бігти із села, куди очі дивляться, але він не може. Адже ця людина коріннями уросла у рідну землю, у свій будинок, у свою садибу. Так ще й син, майбутнє якого було неясно. Федір не хотів необачним вчинком заважати його службовій кар’єрі. Але от до села дійшла хвиля розкуркулювання.

І незважаючи на те, що сім’я Федора вже бідувала, не зумівши розрахуватися з державою, Ровбу все ж таки визнали кулаком. Із дружиною й маленькою дочкою Федір був засланий на північ. Працював на лісозаготівлях, не маючи можливості хоч якось уберегти від лих і хвороб дружину і дочку. Із цього моменту життя героя пішло під укіс, одна трагедія йшла за іншою: спочатку дружину ховає в мерзлій північній землі, а потім і дочку не може врятувати від лиха і недобрих людей. Федір залишається один. І зараз всі його думки спрямовані убік рідного краю, і він задумує бігти будь-що-будь. Хоч не відразу йому це вдається, але зрештою мрія стає реальністю, герой виявляється в дорогих серцю місцях. Він сам толком не знає, навіщо повернувся, але якась непояснена сила, як магнітом, тягла його до тих просторів, де він ріс, трудився, де росли його діти, де був він колись щасливий. Хоча нічого не залишилося від його колишньої садиби, але Федір безпомилково міг би знайти те місце, де вона стояла.

Але все лихо цієї людини полягає в тім, що не міг він просто так підійти до знайомого місця, пройтися по селу, подивитися людям в очі, тому що радянська пропаганда зробила цю людину класовим ворогом. Односільчани Федора вважали його злочинцем. І саме те, що колишні сусіди сталі ворогами, для нього було болючіше всього. Голодний, змучений, він бродить навколо рідного села, хоче довідатися, яке воно, нове життя. Випадкова розмова з незнайомим старим, зустрінутим на узліссі лісу, переконує його, що справи в колгоспі йдуть неважливо: кормів не вистачає, урожаї бідні, пережили страшний голод, замучені податками. Так навіщо щось говорити, якщо Федір і сам бачить, як працюють селянські жінки на колгоспному картопляному полі. Так за що ж тоді він постраждав? Адже нещастя Ровби не стали основою для заможного і радісного життя інших людей… Але найстрашніше було спереду. Федір і не догадувався, що його очікує в краї рідному. Він все-таки попався на очі односільчанам, і ті піднялися проти нього, улаштували облаву, як на якогось дикого звіра. З міста приїхали міліціонери, районні активісти на чолі з його рідним сином. Федора оточили з усіх боків, загнали в кут, залишивши йому єдиний шлях – у болотні драговини. Але болотна глухомань у порівнянні з люттю його людей, що переслідували, здавалася не такою страшною.

Федір у їхніх очах перестав бути людиною, адже ці люди вже не живуть за людськими законами. У них своя правда, свої гасла, свої закони, нав’язані державою. Революційна ідеологія витравила в цих людях кращі почуття, змусила забути їх своє минуле. Сформовані роками життєві підвалини зруйновані. І Федір не хоче бути своїм серед людей, які втратили моральні цінності, покірно піддавшись впливу лиховісної сили в особі держави. Він знає, що там, у болоті, його погибель. Але він також усвідомлює й те, що не повернеться до тих людей, з якими в нього немає нічого загального. Повернення назад рівносильне для нього моральної загибелі. Трясовина поглинула Федора разом з його болем.

Ми бачимо, як гостро В. Биков переживає долю свого народу, приймаючи близько до серця страждання людей. Автор правдиво відбиває у своєму добутку трагічні події 30-х років, показує несправедливість стосовно трудівників землі, а також ті соціальні розбіжності, які привели до важких наслідків у долях людей.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Трагедія Федора Ровби – трагедія селянина-трудівника в період колективізацій

Categories: Шкільні твори

Links