Типи росіян поміщиків

Типи російських поміщиків. У романі “Євгеній Онєгін” Пушкін описує свій час, відзначаючи для життя все, що було істотно для життя поколінь: побут і вдачі людей, стан їхніх душ, популярні філософські, політичні й економічні плини, літературні пристрасті, моди й так далі. Протягом дії роману й у ліричних відступах поетом показані всі шари російського дворянського суспільства: вище світло Петербурга, помісне й московське дворянство. Особлива увага автор роману приділяє петербурзькому дворянству, типовим представником якого є Євгеній Онєгін

Поет у всіх подробицях описує день свого героя, а день Онєгіна типовий день столичного денді. Таким чином, Пушкін відтворить картину життя всього петербурзького світського суспільства. Модне денне гуляння по певному маршруті: Надягши широкий болівар, Онєгін їде на бульвар И там гуляє на просторі, Поки недремний брегет Не продзвонить йому обід. Потім обід у ресторані, відвідування театру: Театру злий законодавець, Непостійний залицяльник Чарівних акторок, Почесний громадянин лаштунків…

Дуже докладно описує Пушкін кабінет Онєгіна, його вбрання: Але панталоны, фрак, жилет, Всіх цих слів Алл С о ч. Р У на російському немає… Так, Євгеній Онєгін є типовим молодим “світським левом”, представите-лем волелюбно настроєної й разом з тим незадоволеної, нудьгуючої молоді. Перед нами виступає “молодий

джигун”, егоїст і скептик з гострою злою мовою. Середовище, до якого належав Євгеній, і вдачі того суспільства сформулювали його переконання, мораль і інтереси

Пушкін говорить про петербурзьке дворянство з неабиякою часткою іронії й без особливих симпатій, тому що життя столична “одноманітні й строката”, а “світла шум” дуже швидко наскучивает. Таким чином, ми бачимо, що життя дворянства в Петербурзі з ранку до ночі наповнена розвагами, але потрібно помітити, що й провінційне суспільство представлене в романі досить широко. Яскравим прикладом дрібнопомісного дворянства є сім’я Тетяни Ларіній, дядько Онєгіна й гості на іменинах Тетяни. Сім’я Ларіних це те середовище, у якій виросла Тетяна, убравши в себе всю доброту, простоту, патріархальність і сердечність помісних вдач і укладу життя

Мати її любила Ричардсона, але “не тому, щоб прочитала”, а через те, що кузина Алина часто повторювала про нього. Заміж вона вийшла поневоле: Її чоловік, але по неволі; Вона зітхала по іншому, Що серцем і розумом Їй подобався набагато боле… Мати Тетяни спочатку була нещаслива в шлюбі, але “звичка усладила горі, не отразимое нічим…”. Вона розкрила таємницю, як керувати чоловіком, і вже сама распоряжялась витратами, “солила на зиму гриби”, “ходила в лазню по суботах”. Але, як говорить Пушкін, “чоловік любив її сердечно”.

Часто до Ларіним приїжджали гості, такі ж дрібнопомісні дворяни. Опис їхній автор дає нам на іменинах у Тетяни: Зі своєї супругою огрядної Приїхав товстий Дріб’язковий; Гвоздин, хазяїн чудовий, Власник злиденних мужиків; Скотинины, чету сива, З дітьми всіх віків, уважаючи Від тридцяти до двох років; Повітовий франтик Петушков, Мій брат двоюрідний, Бешкетників, У пусі, у картузі з козирком (Як вам, звичайно, він знаком), И відставний радник Флянов, Важкий пліткар, старий шахрай, Ненажера, хабарник і блазень. Тут автор використовує мовців прізвища, наділяючи поміщиків в основному негативними рисами: вони безжалісні кріпосники, люди низької культури, з низинними інтересами, всі їхні розмови ведуться “про косовицю, про провину, про псарню, про свою рідню”. Відрізняється від дрібнопомісних поміщиків, мабуть, лише Ленский. Він “романтик і більше нічого”, по визначенню Бєлінського

“З душою прямо геттингенской”, тому що одержав утворення Володимир у Німеччині. Сам Пушкін бачить два виходи, міркуючи про Майбутнє Ленского. Автор уважає, що Володимир міг би стать або відомого російського поета, або пересічним поміщиком, яким був дядько Онєгіна або Дмитро Ларін. Мир помісного дворянства далекий від досконалості, тому що в ньому духовні інтереси, потреби не є визначальними. Однак Пушкін пише про помісне дворянство з більшою симпатією, чим опетербургском.

Саме помісне дворянство живе в безпосередній близькості до народу, а тому в ньому, імовірно, закладена ідея відродження. Московському дворянству Пушкін приділяє менше увагу, чим петербурзькому. Він озивається про нього досить різко, гостро-сатерически, даючи тим самим дуже невтішні характеристики: Але в них не видно зміни; Усе в них на старий зразок: У тіточки князівни Олени Все той же тюлевий чепець; Усе білиться Лукера Львівна, Всі те ж бреше Любов Петрівна, Іван Петрович так само дурний, Семен Петрович так само скупий…

У вітальні всіх займає “нескладну, вульгарну дурницю”: Вони обмовляють навіть нудно; У марній сухості мовлень, Розпитів, пліток і звісток Не спалахне думки в цілі доба… Навкруги панує безпробудна туга, так московське суспільство займають “розмови ні про що”. Самій Тетяні задушливо у світському середовищі, воно хоче вирватися із цієї суєти: Тетяна дивиться й не бачить, Волненье світла ненавидить… Типовість характеристики виведених осіб Пушкін підкреслює різноманіттям прикладів, укладыва-ющихся під одне загальне визначення грибоедовская Москва. Не зрячи автор вносить в епіграф до сьомої глави рядка Грибоєдова, підкреслюючи тим самим, що з тих пор у Москві нічого не змінилося

Таким чином, у романі “Євгеній Онєгін” Пушкін намалював нам російське суспільство в “один з найцікавіших моментів його розвитку”, відтворивши справді реалістичну картину вдач і звичаїв Росії першої чверті XIX століття

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Типи росіян поміщиків