“Теперішній письменник – те ж, що древній пророк: він бачить ясніше, ніж звичайні люди” (А. П. Чехов). “Своєрідні сплетення росіянці душі” у творчості И. А. Буніна

1. И. А. Бунін – яскрава творча індивідуальність. 2. Оповідання “Антоновські яблука” – це оповідання про російську природу й справжню російську людину. 3. Своєрідність національної душі. Все своє життя Й. А. Бунін служив російській літературі. Вихований насамперед на Пушкіні, якого він боготворив, і, що вбрав у себе найкращі традиції інших російських класиків – М. Лермонтова, Л. Толстого, – він не зупинився на безмовному наслідуванні. Він знайшов свою нішу.

Його добутку не поплутаєш ні із чиїми іншими, а його слово неповторно й індивідуально. Із самого раннього років Буніна відрізняло підвищене, загострене відчуття життя й природи. Він ка-кім-те особлив, первісним або, як сам виражався, “звіриним” почуттям любив землю й усе, що “у ній, під нею, на ній”.

Це й не дивно. Бунін належав до останнього покоління письменників із дворянського роду, які були так тісно пов’язані з російською землею й життям простої російської людини. Тому в його творчості особливо яскраво відбилося вгасання “садибної культури”. Саме “культури”, адже садиба – це не проста місце перебування, це цілий уклад життя, свої традиції й звичаї.

І Бунін знайомить нас із цим способом життя, занурюючи в атмосферу того часу Розповідаючи про дворян і мужиків, письменник упевнений, що “душу в тих і в інших однаково російська”, тому основною

своєю метою він уважає створення правдивої картини життя російського помісного сословья, тої обстановки, у який пройшло дитинство Буніна. Особливо яскраво спогаду дитинства відбилися в його ранній творчості, оповіданні “Антоновські яблука”, повести “Суходіл”, у перших розділах роману “Життя Арсеньєва”. Всі ці добутки наповнені приємною тугою за безповоротно минулим часом. Зупиняючись на оповіданні “Антоновські яблука”, ми можемо відчути всі міркування письменника про долю помісного дворянства й про життя простого селянина На перший погляд ми бачимо добуток, не схоже на стандартне оповідання. У цілому тут немає ні кульмінації, ні зав’язки, ні навіть сюжету.

Але читати Буніна потрібно повільно, не роблячи ніяких поспішних висновків, спокійно й, можливо, не один раз. І тоді його творчість вражає достатком простих, звичайних, але в той же час точних слів: “міцний захід грибної вогкості”, “сушений липовий колір”, “житній аромат соломи”. Він не пояснюється вишукано, він пояснюється ясно. З перших сторінок оповідання перед читачами з’являються яскраві зорові образи: “…Пам’ятаю великий, весь золотий, підсохлий і поріділий сад, пам’ятаю кленові алеї, тонкий аромат опалого листя й – запах антонівських яблук, запах меду й осінньої свіжості”.

Вони присутні протягом усього добутку, м’яко й ненав’язливо змушуючи нас відчути настрій оповідання. Але “Антоновські яблука” – це не просто пейзажні замальовки, що описують красу російської природи. Це добуток, у якому Бунін відкриває нам мир російської людини, своєрідність його душі. Тому люди, які зустрічаються нам в оповіданні, самі що ні на є справжні, а їхні взаємини – натуральні.

І мужики, і міщани-садівники становлять тут єдине ціле: “… Мужик, що насипає яблука, їсть їх із соковитим тріском одне за одним, ноуж таке заклад – ніколи міщанин не обірве його, а ще скаже – Вали, їли досита”. Цікаві й дивні їхні відносини між собою: “…

Господарський метелик! Переводяться нині такі”. Вони повні щиросердечної теплоти й м’якості Адже саме “метелик”, а не просто “жінка”, і тим більше не “баба”.

Таким незвичним словом виражає Бунін своє відношення до російської жінки. Приділяючи так багато уваги їхньому побуту й звичайним трудовим будні, письменник не забуває показати читачеві й моменти відпочинку дрібнопомісних поміщиків. Улітку це насамперед полювання: “За останні роки одне підтримувало гаснучий дух поміщиків – полювання!

“, а взимку – книги. І ті й інші заняття Бунін описує зі скрупульозною точністю. У результаті чого читач немов переміщається в той мир і живе тим життям: “Коли траплялося проспати полювання, відпочинок був особливо приємний Прокинешся й довго лежиш у постелі. У всьому будинку – тиша…”. Письменник ставить собі завдання показати Росію, широку росіянку душу.

Він змушує задуматися про свої коріння й свою історію. Змушує зрозуміти загадковість російського народу Кожний народ індивідуальний. Ми ніколи не будемо поводитися так само, як плем’я з островів Нової Гвінеї, а спокійні врівноважені англійці не дозволяють собі таких витівок, як темпераментні іспанці. Всі ми різні, ми розрізняємося по місцю проживання, по менталітеті, по своїй історії. Російської людини здавна називають людиною гостинним, добрим, із широкою загадковою душею.

Чому загадкової? Тому що часом нам складно зрозуміти свого сусіда із прилеглої вулиці, що вуж говорити про людину, що живе в абсолютно інших умовах на сусідньому континенті? Але, напевно, кожний з нас, хто живе в цьому світі, мріє саме про розуміння, маленький ключик, що підходить до будь-якого замка національної своєрідності

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
“Теперішній письменник – те ж, що древній пророк: він бачить ясніше, ніж звичайні люди” (А. П. Чехов). “Своєрідні сплетення росіянці душі” у творчості И. А. Буніна