Теорія “трьох штилів” Ломоносова

Михайло Васильович Ломоносов був великою людиною. Исклю-Чительно великі заслуги Ломоносова в справі розвитку російської літературної мови. Недарма Радищев називав Ломоносова “насадителем” російського слова. Другого такого в російській науці не було. Але тем сильніше проявляється його геніальність, що він, будучи вченим, був одним із провідних літераторів свого часу. Він на власному прикладі довів, що людина може займатися наукою й одночасно мистецтвом, фізикою й літературою. Теоретична філологічна робота й практична письменницька діяльність Ломоносова пов’язана з розквітом російського класицизму, однак не замикається повністю в рамках цього напрямку. За межі теорії класицизму виходять ідеї Ломоносова про історичну обумовленість стильової системи російської літературної мови, викладені в “Передмові про користь книг церковних у російській мові” (1758). До Ломоносова російська літературна мова відрізняла безладна суміш всіляких язикових елементів. У письмовому й усному побуті вживалися й споконвіку російські слова, і церковнославянизмы, значна частина яких постаріла, і заюшили в достатку в російську мову із часів Петра I усілякі варваризми. Це був украй строкатий, великоваговий по своїй синтаксичній конструкції мова. Він не міг задовольнити зростаючим потребам науки й культури, назріла історична необхідність корінних, рішучих

перетворень. В “Передмові…” висловлена схема розподілу літературної мови натри стилю – “високий”, “середній” і “низький”. Саме по собі вчення про три стилі сходить до глибокої стародавності. В античних риториках, у підручниках красномовства духовних шкіл Заходу, Південно-Західної Русі й Московської держави постійно розглядаються три різновиди мовлення.

Три стилі розмежовуються “по пристойності матерій”. Установлюється залежність між “матерією”, тобто темою, предметом викладу, жанром і стилем. “Висока матерія” вимагає високого жанру й відповідно – високого стилю, “низька матерія” вимагає низького жанру й відповідно – низького стилю. Для кожного жанру передбачається один із трьох стилів, відхилення не дрпускаются. Героїчні поеми, оди, “прозаїчні мовлення про важливі матерії” повинні були бути написані високим стилем; “всі театральні Твори, у яких потрібно звичайне людське слово до живого подання дії”, віршовані дружні листи, сатири, елегії, прозаїчні “описи справ достопам’ятних і навчань шляхетних” – середнім; комедії, розважальні епіграми, пісні, “у прозі дружні листи, опис звичайних справ” – низьким.

Ця регламентація для того часу мала певне позитивне значення, оскільки сприяла упоря-дочению вживання язикових ресурсів, що є однієї з найбільших заслуг Ломоносова в реформі російської словесності.

Такий підхід був неоднозначно зустрінутий сучасниками, але оскільки сформована до XVIII століття ситуація в мові вимагала кардинальних рішень, то теорія Ломоносова зрештою восторжествувала. Ломиносів також розглядав свою стилістичну теорію як засіб боротьби зі зловживанням іноземними словами.

Він рішуче повставав проти непродуманих запозичень, що засмічували живе джерело народного слова. І в пору, коли дворянська верхівка, а також заїжджі іноземці скептично расце-нивали можливості російської національної мови, робота Ломоносова по створенню своєї наукової термінології мала дуже велике значення. Він ішов тут різними шляхами. В одних випадках заміняв іноземні терміни вітчизняними назвами, в інші – уводив у зворот відомі російські вираження для позначення нових наукових понять, у третіх – надавав іншомовним термінам, що міцно ввійшли в російський словник, форми, близькі до норм вітчизняної граматики.

Маючи прекрасне фонетичне чуття, Ломоносов вдало переробив “оризонт” на обрій, “квадратуум” на квадрат, “ваторпас” на ватерпас і т. д.

Все це сприяло нормалізації російської літературної мови на певному етапі його розвитку.

На практиці Ломоносов указав шляхи до подолання своєї теорії, до утворення тої нової стилістичної системи російської літературної мови, твердження якої зв’язується з ім’ям Пушкіна.

Навіть в одах, якими Ломоносов найбільше прославився серед сучасників, у виборі й уживанні слів і граматичних форм він далеко не завжди треба правилам високого стилю. Не випадково Пушкін сказав: “Склад його, рівна, квітуча й мальовничий, заміна – головне достоїнство від глибокого знання книжкової слов’янської мови й від щасливого злиття оного з мовою просто^-народним”. І це – у часи класицизму, часи, коли в суперечці про верховенство форми й змісти не могла бути ніяких сумнівів у лідерстві форми, а за порушення чистоти жанру можна було на все життя прослыть графоманом! Та й теорією трьох стилів змішання “славенского” з “російським простонародним” в одному добутку не допускалося. Ще цікавіше й важливіше в одах Ломоносова вільний перехід від однієї манери вираження до іншої, зміна стилю. Якщо від традиційних, покладених по етикеті вихвалянь царів і цариць він переходить до предметів, які вважає дійсно важливими, то залишає слов’янізми, пишномовність, изукрашенность. Як просто написаний знаменитий уривок з “Оди на день сходження на престол Єлизавети Петрівни, 1747 р.”:

Науки юнаків харчують,

Відраду старим подають,

У щасливому житті прикрашають,

У нещасний випадок бережуть:

У домашніх труднощах утіха

И в далеких странствах не перешкода,

Науки пользуют скрізь:

Серед народів і в пустелі,

У градском шуму й наодинці,

У спокої солодкі й у праці.

Теорія “трьох штилів” Ломоносова викликала гарячі суперечки й обговорення. Зокрема, на грунті реформи Ломоносова виникли суперечки двох напрямків, про главу яких стояли такі відомі літі-раторы того часу, як Карамзин і Шишков.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Теорія “трьох штилів” Ломоносова

Categories: Нові твори

Links