Теорія літератури. Поняття про сонет

Сонет ліричний твір твердої строфічної форми, який складається з чотирнадцяти
рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, тобто двох відкритих чи закритих катренів на початку сонета із перехресним римуванням, які розкривають тему сонета, і двох тривіршів (терцетів), що містять висновок твору. Сонет завжди має чотирнадцять рядків. Решту правил написання сонета (кожен рядок завершується крапкою, жодне слово не повторюється) поети інколи не дотримуються.

Безліч дискусій викликає генезис сонета. Можливо, він був окремим рядком у провансальській

ліриці і входив до складу кансони трубадура. Втім, це лише гіпотеза. Батьківщиною сонета вважають Італію, а точніше – Сицилію. Не випадково й те, що сонет виник на переломі від Середньовіччя до Відродження: перша доба надавала більшого значення ідеї, друга – художній формі. Сам термін вказує на те, що це “звучаща” поетична форма, а тому особливого значення набуває музичність сонета.
На уроці обговорення цієї теми можна продовжити пушкінським “Сонетом” , не дивлячись на те, що їх в доробку поета не так вже й багато, і краще було б говорити про його елегії, поеми, казки та інші літературні
шедеври. Учитель або підготовлений учень напам’ять читає сонет:
Суворий Дант не зневажав сонета;
Петрарка в нім кохання виливав;
Кохався в грі його творець Макбєта;
Про сум гірський Камоєнс ним співав.
І в наші дні чарує він поета:
Вордсворт його за речника обрав,
Змінивши світу марного тенета
На хвилювання вільних вод і трав.
У горами лямованій Тавриді
В його рядки, суворіші від міді,
Співець Литви чуття свої вкладав.
У нас іще його не знали діви,
Коли для нього Дельвіг забував.
Гекзаметра священного мотиви

У сонеті О. Пушкін не просто перерахував видатних сонетистів, а й вказав на витоки цієї поетичної форми, окреслив її досягнення, назвав російського представника Дельвіга.
У терцеті, як бачимо, російський поет згадує польського романтика Адама Міцкевича. І Міцкевич, і Вордсворт – сучасники російського поета О. Пушкіна, які багато зробили для розвитку традицій сонета в англійській і польській літературі.

Теоретичне осмислення жанру відбувається приблизно в XVІІ столітті. Нікола Буало в “Поетичному мистецтві” присвятив кілька рядків вихвалянню сонета, правила якого нібитото написані самим Аполлоном:

Дарами Аполлон окривдив їх скупими. До речі, – на біду заохоченим до рими, – Примхливий Бог отой, навчаючи співців, Сонет суворими законами обвів. Удвох катренах там одна пасує міра, І рими дві лише давати має ліра, А далі – шість рядків, щоб вивершить сонет, Розкласти в дві строфи повинен вміть поет. Сваволі жодної не можна тут дозволить: Сонета той не дасть, хто в розмірі сваволить, Бліді до виразних приточує слова ” І двічі вислову однаково вжива. Красу високу ми у формі цій найдемо: Сонет довершений варт цілої поеми. Тай школа говорить про марних тих писак, Що впоратись із ним не вміють аніяк
(пер. М. Рильського).

Складність сонетної форми відмічав М. Бахтін: “Сонет – дуже складна форма. Рима в сонеті переплітаєтся, і це зобов’язує, щоб і всі образи і теми також перепліталися. У сонеті не може бути легкості, натяків; він повинен бути дуже тяжким, вилитим з однієї глиби” .
В українській поезії сонет з’явився раніше ніж в російській. У 1610 році вчений і поет Мелетій (в миру Максим) Смотрицький переклав сонет Ф. Петрарки.

Отже, учням вже багато відомо про сонет, який як поетична форма з’явився в XІІІ столітті в Італії. Вони досить добре обізнані з видатними майстрами цього жанру. Сонети писали великий Данте, неперевершені Петрарка і В. Шекспір. Адам Міцкевич, про якого ми вели мову на нашому уроці, також захоплювався цією вишуканою поетичною формою і навіть відродив цей жанр у польській літературі.

У циклі “Кримські сонети” митець називає Крим “Сходом в мініатюрах”. Східні образи, лексика і утворюють отой неповторний зміст поетичного стилю “Кримських сонетів”. Цикл є не тільки важливим етапом у розвитку поетичної творчості А. Міцкевича, а й вагомим внеском до скарбниці світової літератури.

З ім’ям польського поета пов’язані реформи вірша, оновлення і збагачення літературної мови і розвиток романтизму. Романтизм, як відомо, – літературний напрям, що виник наприкінці XVІІІ століття в Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XІX століття. Термін “романтизм” упроваджують безпосередньо його перші представники – німецькі романтики. Поняття романтизму, або романтичного мистецтва, означало сучасну літературу і мистецтво (в теоретичних працях А. В. Шлегеля). Саме слово “романтизм” походить від іспанського “романс”, що позначало ліричний жанр, який виник в іспанській літературі в епоху середньовіччя. Згодом “романсом” називають епічний жанр роману.

У XVІІ столітті романтичними називали твори й сюжети, написані романськими, а не класичними мовами. У Британії XVІІІ століття романтичною називали літературу середніх віків та Ренесансу, а пізніше – фантастичне, дивовижне, утаємничене.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Теорія літератури. Поняття про сонет