Тема революції в поемі А. А. Блоку “Дванадцять”


Поема А. Блоку “Дванадцять” була написану в 1918 році. Це було страшне время: за чотирма року війни, відчуття волі в дні Лютневої революції, жовтневий переворот і прихід до влади більшовиків і, нарешті, розгін Заснуйтельного зборів, першого російського парламенту. Інтелігентами того кола, до якого ставився А. Блок, всі ці збуття сприймалися як національна трагедія, як погибель російської землі. На цьому тлі явним контрастом прозвучала блоковская поема, вона многим його звременникам здалася не тільки неожиданої, але навіть блюзнірської Як міг співак Прекрасної Дами зздать вірші про толстомордой Катю? Як міг поет, що присвятив такі проникливі ліричні вірші Росії, написати в страшні для неї дні слова: ” Пальнемо-Ка кулею у Святу Русь… “? Питання ці бчи поставлені після першої публікації поеми “Дванадцять” у газеті “Прапор трутак”.

У наші дні всі ці питання встали перед нами з новою силою, поема “Двінадцать” викликала пильний інтерес, ми вдивляємося в неї, удивляємося в минуле, намагаючись зрозуміти сьогодення й угадати майбутнє, зрозуміти позицію поета, що продиктувала йому рядка цього вірша “Епіграф століття” – так називають блоковскую поему дослідники современности, пропонуючи різні варіанти її прочитання. В останні роки розумнатели часом намагаються прочитати стихотворение “від противного”, довести,


що Блок у ньому дав сатирові на революцію, а його Христос насправді Антихрист. Однак чи не так це? Насамперед, А. Блок попереджав, що не слід переоцінювати значення політичних мотивів у поемі “Двенадцать”. Вона має більше широкий зміст.

У центрі добутку – стихія, вірїї, перетинання стихій: природи музики й стихії соціальної, саме дія поеми відбувається не тільки в Петрограде 1918 року, скільки, як пише поет, “на всьому божому світлі”. Іде розгул стихійних сил природи, а для поета-романтика, поета символіста, яким був А. Блок, це символ, що протистоїть найстрашнішому – обивательському спокою й затишку. Ще в циклі “Ямби” ( 1907-1914) він писав: “Немає! Краще сгинуть у холоднечі лютої!

Затишку немає. Спокою ні”. Тому й стихія природи так співзвучна його душі, вона перідана в “Дванадцяти” безліччю образаклик: вітер, сніг, хуртовина й пурга. У цьому розгулі стихій, крізь виття вітру й пурги А. Блок почуло музику революції – у своїй статті “Інтелігенція й Революция” він призивав: “Всім тілом, всім серцем, всією свідомістю – слухайте Революцию”. Головне, що почув поет у цієї музике, – це її багатоголосся.

Воно відбилося в ритміці поеми – вона вся побудована на зміні розмірів. Серед них і бойовий марш, і побутова розмова, і стародавній романс, і частівка (відомо, що А. Блок почав писати свою поему з рядків “Уж я ножичком полосну-полосну”, почутих їм і поразивших його своєї виразностью). І за всім цим багатоголоссям, дисгармонією поетові чується потужний музикальний напір, чіткий ритм маршу, которим закінчується поема. Стихійна в ній і любов. Це темна пристрасть із чорними хмільними нічками, з фатальною зрадою й безглуздою загибеллю Катьки, що вбивають, цілячись у Ваньку, і ніхто не кається в цьому вбивстві.

Навіть Петруха, присоромлений своїми теварищами, відчуває недоречність своїх страждань: “Він голівку підкидає, він знову повеселів”. А. Блок дуже точно відчув те страшне, що ввійшло в життя: повне знецінювання людського життя, що не охороняє більше ніякий закон (нікому навіть не спадає на думку, що за вбивство Катьки прийде відповідати). Не втримує від убивства й моральне почуття: нравственні поняття гранично знецінилися. Недарма після загибелі героїні починається розгул, тепер усе дозволено: Замикайте етажи, Нині будуть грабежі! Відмикайте льоху – Гуляє нині голота!

Не в змозі удержати від темних, страшних проявів людської душі й віра в Бога. Вона теж загублена, і “двінадцать”, які пішли “у червоної гвардии служити”, самі це розуміють: Петька! Агов, не забріхуйся!

Від чого тебе упас Золотий іконостас? і додають: Алі руки не в крові Через Катьки ний любові? Але вбивство діється не тільки через любов – у ньому з’явилася й інша стихія, стихія соціальна. У розгулі, у розбої – бунт “голоти”.

Ці люди не просто бушуют, вони прийшли до влади, вони обвинувачують Ваньку в тім, що він “буржуй”, вони стремятся знищити старий мир: Ми на Горе всім буржуям Світову пожежу роздуємо… І от отут виникає самий складний впрос, що мучить читачів блоковской поеми й зараз, як мучив три чверті века назад: як міг А. Блок прославити цей розбій і розгул, це знищення, у тому числі й знищення культури, у якій він був вихований і носієм якої був він сам? Багато чого в позиції А. Блоку може прояснити те, що поет, будучи завжди далевікім від політики, був вихований у традиціях російської інтелігентської культури XІX століття із властивими їй ідеями “народопоклонства” і відчуттям провини інтелігенції перед народом.

Тому розгул революционний стихії, що здобував часом такі виродливі риси, як, наприклад, згадані поетом разгроми винних погребов, грабежі, убивства, знищення панських садиб зі столітніми парками, поет сприймав як народне возмездие, у тому числі й інтелігенції, на которій лежать гріхи батьків. Потерявшая вдачуственние орієнтири, охоплена розгулом темних страстей, розгулом вседозволенийности – такий з’являється Росія в поемі “Дванадцять”. Але в тім страшному й жорстокому, через що має бути їй пройти, що вона переживає взимку 18-го року, А. Блоку бачиться не тольдо відплата, але й занурення в пекло, у преисподнюю, але в цьому ж – її очищення. Росія повинна минути це страшне; погрузившись на саме дно, піднестися до небу. І саме у зв’язку із цим виникає самий загадковий образ у поемі, – образ, що з’являється у фіналі, Христос.

Про фінал цьому й образі Христа написано нескінченно багато. Трактували його дуже різноманітно. У дослідженнях минулих років звучало вільних або мимовільне (вірїї, часто підневільне) прагнення объяснить поява Христа в чи поемі не випадковістю, недорозумінням А. Блока того, хто повинен бути спереду червоногвардійців.

Сьогодні вже немає потреби докузивать закономірність і глибоко продуманний характер цього фіналу. Та й предугадивается образ Христа в произведении із самого початку – з назви: для тодішнього читача, вихованого в традиціях християнської культури, изучавшего в школі Закон Божий, число “двінадцать” було числом апостолів, учнів Христа. Весь шлях, яким ідуть герої блоковской поеми, – це шлях з безодні до воскресению, від хаосу до гармонії.

Не випадокале Христос іде шляхом “надхуртовинним”, а в лексичному ладі поеми після намеренно знижених, брутальних слів з’являються настільки прекрасні й традиційні для А. Блоку: Ніжною ходою надхуртовинним, Сніжним розсипом перлової, У білому віночку із троянд – Спереду – Ісус Христос. На цій ноті завершується поема, проникнутая вірою А. Блоку в прийдешнє воскресение Росії й воскресіння человеческого в людині. Боротьба мирів у провинищенні – це насамперед боротьба внутрішня, подолання в собі темного й страшного



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Тема революції в поемі А. А. Блоку “Дванадцять”

Categories: Шкільні твори

Links