Тема природи в поезії С. Єсеніна

Край улюблений! Серцю сняться Скирти сонця у водах лонных. Я хотів би загубитися В зеленях твоїх стозвонных. С. Єсенін Вся поезія С. Єсеніна перейнята глибокою любов’ю до краси своєї Батьківщини

Вихований у селі, у сім’ї діда, ще зовсім маленьким Сережа Єсенін часто збігав з будинку на кілька днів у луги, до невеликих озер, де мсил разом з пастухами. Він любувався рідною природою, г’ювно дитина, і замолоду, у те час, коли багато хто поринають у дослідження своєї душі. Єсенін пізнавав себе, спостерігаючи за небом, землею, водою… Там,

де капустяні грядки Червоною водою поливає схід, Клененочек маленький матці Зелене вим’я ссе

Ніжним трепетом наповнені його рядки, присвячені лісам, озерам, лугам, сонцю, дощу. Образи й порівняння поета так само яскраві й точні, як і несподівані. Ну хто ще умудрився б зрівняти осінь із рудою кобилою, вакат на ставку – із червоним лебедем, клен узимку – з п’яним сторожем, що приморозив ногу в заметі, лиетву дерев – із зеленим вогнем? Синій травень. Заревая теплінь

Не прозвякнет кільце у хвіртки. Липким заходом віє полинь. Спить черемшина в білій накидці. Єсенін дуже любив польові квіти

Його

друг дитинства К. Цыбин згадував: “Навесні до косовиці наші луги – ршшоцветный килим. Яких тільки квітів у них немає! Для нього квіти – що живі друзі були”. Левкой, рапида, волошки розмовляли з поетом, тому що він умів чути їх тихі невиразні голоси й розумів їх мрдцем. Я не люблю квіти з кущів, Не називаю їхніми квітами. Хоч доторкаюся до них вустами, Але не знайду до них ніжних слів

Я тільки того люблю квітку, Що уріс коріннями в землю, Його люблю я й приемлю, Як північна наша волошка. Думка про те, що людина є частиною природи, що він з нею кровно зв’язаний, виражена у віршах Єсеніна через всю образну систему. Звіриних віршів моїх смуток Я кормил резедою й м’ятою. Улюблений художній прийом Єсеніна – уособлення. Саме тому Природа в його віршах почуває, думає, розмовляє, дивується, обурюється або радується

Людина ж, у свою чергу, відчуває себе деревом, травою, лугом, рікою, зливається з навколишнім пейзажем, по-новому бачить мир. …Здраствуй, мати блакитна осика! Незабаром місяць, купаючись у снігу, Сяде в рідкі кучері сина. Незабаром мені без листя холодіти…

Російська природа щедра й багата, так само як і поезія С. Єсеніна. Всі важливі події в житті поета, його переживання, думки, щастя й розчарування знаходили своє відображення в мальовничих образах природи, багато хто з яких просто неможливо забути, настільки вони ємні й багатозначні. Що говорити, якщо навіть прикмети своєї ранньої загибелі зумів побачити Єсенін у драматичній зимовій картині: Сніжна рівнина, білий місяць, Саваном покрита наша сторона. І берези в білому плачуть по лісах: Хто загинув тут?

Умер? Уже не я чи сам? Літературна спадщина, що залишив нам Єсенін, просочено любов’ю, коріння якої – у рідній землі. Поет часто бував за кордоном, багато чого бачив, але його серце завжди ставало накрепко прив’язаним до рідних берізок, ввылю, видам сільських околиць. І куди б ні заводі-1 його доля, Єсенін завжди вертався додому, Вроссию.

Спить ковила. Рівнина дорога, И свинцевої свіжості полинь. Ніяка батьківщина інша Не увіллє мені в груди мою теплінь


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Тема природи в поезії С. Єсеніна