Тема поета й поезії в лірику А. С. Пушкіна й М. Ю. Лермонтова
1. Цивільне призначення поезії. 2. Наступність творчості Пушкіна. 3. Вірш Лермонтова “Смерть поета”. 4. Актуальність і злободенність їхніх віршів.
Повстань, пророк, і виждь, і внемли, Здійснися волею моєї, И, обходячи моря й землі, Дієсловом пали серця людей. А. З. Пушкін Широко й багатогранно творчість двох геніїв російської літератури А. С. Пушкіна й М. Ю Лермонтова. У їхніх добутках порушені найрізноманітніші теми Але існує, на мій погляд, одна тема, що найбільше яскраво визначає духовну близькість поетів. Це проблема призначення поета
У вірші “Луна” Пушкін порівнює поета із цим унікальним явищем природи. Луна відгукується на будь-який звук, поезія повинна відгукуватися на всілякі зміни навколишнього світу. Як луна залишається без відповіді, так і поезія не завжди знаходить відповідне розуміння в людей. Пушкіна вважав, що талант – це Божий дарунок, що не розмінюється, не продається й не купується Лермонтов у вірші “Поет” прибігає до порівняння пера поета із клинком, що колись служив наїзникові, а тепер через непотрібність
Але в його словах присутнє надія на те, що клинок все-таки вирветься з “золотих піхов” і майстри слова знову знайдуть життєвість і силу почуттів, які будуть близькі читачеві. Прокинешся ль ти знову, осміяний пророк? Иль ніколи на голос мщенья Із золотих піхов не вирвеш свій клинок, Покритий іржею презренья. В однойменних віршах “Пророк” Пушкін і Лермонтов, як мені здається, найбільше повно виражають свої думки про призначення поета і його служінні людям.
Ці вірші є як би двома главами одного добутку. У них однаковий ритм і стиль Пушкін написав свій вірш в 1826 році, через кілька тижнів після страти декабристів. Взявши в основу вірша окремі мотиви VI глави біблійної книги пророка Исайи, він далеко йде від біблійного сюжету, зображуючи иносказательно пророче призначення поета.
По тлумачному словнику слово “пророк” означає “релігійно-політичний проповідник, оратор”. У російської поезії XIX століття образ пророка служив для вираження самих передових суспільних ідей і асоціювався з образом поета-громадянина, викривача соціальних пороків Є відомості, що вірш Пушкіна “Пророк” входило до числа політичних, але інші вірші цього циклу до нас не дійшли. Пушкіна показує, як поет перетворюється в пророка. Він уважає, що в поета-громадянина повинен бути гострий погляд на происходящие навколо події, чуйний слух, що вловлює й не терпить фальш, мудрі слова, здатні змусити мислити й переживати й, звичайно, “вогненне, палаюче” серце. Пушкіна ставить перед поетом завдання величезну, але здійсненну для теперішнього поета-громадянина Повстань, пророк і виждь і внемли.
Здійснися волею моєї И, обходячи моря й землі, Дієсловом пали серця людей. Через п’ятнадцять років в 1841 році Лермонтов створює свого “Пророка”. Це вірш як би продовжує пушкінське, показуючи подальшу долю його пророка. Проголошувати я став любові И правди чисті ученья: У мене всі ближні мої Кидали скажено камені.
Лермонтовский герой не захотів залишитися серед людей ціною зради своїм переконанням, вірі й призначенню. Він прирікає себе на добровільне вигнання в пустелю, де йому “покірна тварина земна” і зірки слухають його мовлення. Лермонтов і сам не раз випробовував нерозуміння юрби. Життя в самоті здається йому єдиним, вірним виходом для того, хто хоче пізнати духовну істину. Посипав попелом я главу, З міст біг я злиденним, И от у пустелі я живу, Як птаха, даром божої їжі.
У своєму “Пророку” Лермонтов, проводячи паралель між місіями поета й пророка, говорить про невдячність юрби до тих, хто несе їй правду. Перед нами сумна доля поета, що посмітив “дієсловом палити серця людей”. Люди відкинули його: Дивитеся ж, діти, на нього! Як він похмурий, і худий, і блідий! Дивитеся, як він наг і бідний, Як нехтують всі його.
Але герой Лермонтова не озлобився на людей, не став похмурим отрицателем життя. І хоча в цьому вірші не говориться прямо ні про батьківщину, ні про волю, але воно наповнено пафосом індивідуального гордого подвижництва. Лермонтовский “Пророк” – це добуток про призначення поета, про вигнання й порожнечу навколишнього життя. Почуття самітності, роз’єднаності в царстві сваволі й імли (так назвав миколаївську імперію Герцен) було неминучим для теперішнього поета-громадянина. Лермонтов сам випробовував це почуття, і воно повідомило його поезії характер трагічний.
Як і його “Пророк” Лермонтов мав сміливість багато чого висловлювати без прикрас і без пощади. Його вірш – це й міркування про свою власну долю. Сам він неухильно випливав по вибраному шляху. І ненависть до світла тільки загострювала його любов до “холодного мовчання” російських степів.
У віршах Лермонтова часто миготять рядка те Пушкіна, те іншого поета, що полюбився йому. Він продовжує думку вже існуючу, але продовжує по-своєму. І це найбільше дарування, продовжуючи думку, висловлену іншим, передавати думку нової, невичерпної, глибокої, повну поетичної сили, що скоряє покоління за поколінням.
Надзвичайно пронизливо й глибоко по своєму впливі вірш Лермонтова “Смерть поета”, написане їм після загибелі Пушкіна. Лермонтов бачить у Пушкіні поета, що є для нього ідеалом, далеким дріб’язковим образам, якому не потрібні порожні похвали й світські інтриги. І вмер він – з даремною спрагою мщенья, З досадою тайною обманутих надій.
Замовкли звуки дивовижних пісень, Не лунати їм знову: Притулок співака похмурий і тісний, И на вустах його сум. Пушкінський талант розцвів у період суспільного підйому, він особисто був знаком з багатьма декабристами. Лермонтов же затворів у реакційний час, що наступив після розгрому декабристського повстання. Але, незважаючи на це тимчасове розходження, творчість двох великих російських поетів, відбиваючи найважливіші й насущні потреби сучасності, перейняте вільнодумством, є одним із кращих прикладів високої гражданственности поезії
(2 votes, average: 3.50 out of 5)