Тема материнського страждання в поемі А. А. Ахматовій “Реквієм”

Тема материнського страждання в поемі А. А. Ахматовій “Реквієм”. 1937 рік. Страшна сторінка нашої історії. Пригадуються імена: О. Мандельштам, В. Шаламов, А. Солженицын… Десятки, тисячі імен. А за ними покалічені долі, безмірне горе, страх, розпач, забуття. Але пам’ять людини дивно влаштована

Вона зберігає саме таємне, дороге. І страшне… “Білі одяги” В. Ду-Динцева, “Діти Арбата” А. Рибакова, “По праву пам’яті” А. Твардовского, “Проблема хліба” В. Подмогильного, “Архіпелаг ГУЛАГ” А. Солженицына – ці й інші добутки про трагічний 30- 40-х рр. XX століття стали надбанням нашого покоління, зовсім недавно перевернули нашу свідомість, наше розуміння історії й сучасності. Поема А. Ахматовій “Реквієм” – особливий добуток у цьому ряді. Поетеса змогла в ньому талановито, яскраво відбити трагедію особистості, сім’ї, народу

Сама вона пройшла через жахи сталінських репресій: був арештований і сімнадцять місяців провів у сталінських катівнях син Лев, г-~д арештом перебував і чоловік Н. Пунин; загинули близькі й дорогі їй О. Мандельштам, Б. Пильняк; з 1925 р. ні єдиної ахматов-ской рядки не було опубліковано, поета немов викреслили з життя. Ці події й лягли в основу поеми “Реквієм”. Ні, і не під далеким небозводом, И не під захистом далеких крив – Я була тоді з моїм народом, Там, де мій народ, до нещастя, був… Сімнадцять

місяців кричу, Кличу тебе додому… Ти син і жах мій. Довідалася я, як обпадають особи, Як з-під вік визирає страх, Як клинопису тверді сторінки Страждання виводить на щоках…

Мене вражає глибина і яскравість переживань автора. Я забуваю про те, що переді мною художній Твір. Я бачу надламану горем жінку, матір, дружину, що сама не вірить у можливість пережити таке: Ні, це не я, це хтось іншої страждає. Я б так не могла… Але ж колись була “насмішницею й улюбленицею всіх друзів, царскосельской веселою грішницею…

” Був коханий чоловік, син, радість Творчості. Було звичайне людське життя з мінутами щастя й прикростей. А тепер?

Хіба ті прикрості можуть зрівнятися із происходящим зараз?! Картини, одна страшнее іншої, виникають при читанні поеми. От “вели тебе на світанку, за тобою, як на виносі, ішла…” А от “трьохсота, з передачею, під Хрестами” стояла, пропалюючи новорічний лід горячею слезою. От “кидалася в ноги катові” і чекала страти

А коли “упало кам’яне слово”, училася вбивати в собі пам’ять, душу, училася жити знову. Мотив смерті, окам’янілого страждання звучить у віршах поетеси. Але, незважаючи на особисте горе, лірична героїня зуміла піднятися над особистим і увібрати в себе горі інших матерів, дружин, трагедію цілого покоління, перед якою “гнуться гори”. І знову страшні картини. Ленінград, що бовтається “непотрібним привеском”, “засуджені полки”, “пісня розлуки”.

А “високі зірки з душами милих” стали тепер зірками смерті, дивляться “яструбиним жарким оком”. Поетеса міркує про улюблену батьківщину, про Росію, що безвинно корчилася в стражданнях, про своїх подруг на нещастя, які сивіли й старилися в нескінченних чергах. Їй би хотілося всіх згадати, назвати поіменно.

Навіть у новому горі й напередодні смерті не забуде вона про їх. І пам’ятник собі вона хотіла б мати не в моря, де народилася, не в царскосельском саду, де подружилася з музою, а в тої страшної стіни, де стояла триста годин. Вустами ліричної героїні поетеса волає до нашої пам’яті, пам’яті своїх сучасників і майбутніх поколінь. Поема Ганни Ахматовій “Реквієм” – це осуд насильства над особистістю, вирок будь-якому тоталітарному режиму, що базується на крові, стражданнях, приниженнях як окремої особистості, так і цілого народу. Ставши жертвою такого режиму, поетеса взяла на себе право й обов’язок говорити від імені постраждалого багатомільйонного народу. Передати свій біль,


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Тема материнського страждання в поемі А. А. Ахматовій “Реквієм”

Categories: Нові твори

Links