Тема кохання у творчості І. О. Буніна


У своєму висвітленні теми кохання, Бунін розкривається як людина дивного таланта, тонкий психолог, що вміє передати стан душі, пораненою любов’ю. Письменник не уникає складних, відвертих тем, зображуючи у своїх оповіданнях самі інтимні людські переживання. Протягом сторіч багато художників слова присвячували свої добутки великому почуттю кохання і кожний з них знаходив щось неповторне, індивідуальне в цій темі. Особливість же Буніна-художника полягає в тому, що він вважав кохання трагедією, катастрофою, божевіллям, великим почуттям, здатним і безмежно підняти, і знищити людину. Любов – таємнича стихія, що перетворює життя людини, що надає його долі неповторність на тлі звичайних життєвих історій, що наповнює особливим змістом його земне існування. Ця таємниця буття стає темою бунінського оповідання “Граматика любові” (1915). Герой добутку, хтось Івлєв, заїхавши по шляху в будинок недавно померлого поміщика Хвощинського, міркує про кохання незрозуміле, що зміниле ціле людське життя – і все через дивну чарівність покоївки Лушки, у яку був закоханий Хвощинський. Загадка тут, скоріше, таїться не у вигляді Лушки, що “зовсім негарна була собою”, а в характері самого поміщика, що боготворив свою кохану. Що за людина був Хвощинський? “Божевільний або просто якась приголомшена, вся на одному зосереджена душа?”

На думку сусідів-поміщиків.


Хвощинський “слив у повіті за рідкого розумника. І раптом звалилася на нього ця любов, ця Лушка, потім несподівана смерть її, – і все пішло порохом: він зачинився у будинку, у тій кімнаті, де жила і умерла Лушка, і більше двадцяти років просидів на її ліжку”. Чим можна назвати це двадцятилітнє самітництво? Божевіллям? Для Буніна відповідь на це питання зовсім не однозначна. Доля Хвощинського дивно заворожує і турбує Івлєва. Він розуміє, що Лушка увійшла назавжди в його, Хвощинського, життя, розбудила у ньому почуття складне, майже святе. Що змусило Івлєва купити у спадкоємця Хвощинського “за дорогу ціну” маленьку книжку “Граматика любові”, з якою не розставався старий поміщик, плекаючи спогаду про Лушку? Івлєв хотів би зрозуміти, чим було наповнена життя закоханого безумця, чим харчувалася довгі роки його осиротіла душа. І слідом за героєм оповідання розкрити таємницю цього непоясненого почуття захочуть “онуки і правнуки”, що почули “віддання солодке” “про серця тих, що любили”, а разом з ними і читач бунінського добутку. Спроба автора зрозуміти природу любовного почуття втримується і в оповіданні “Сонячний удар” (1925). “Дивна пригода” потрясає душу поручика. Розставшись із прекрасною незнайомкою, він не може знайти спокій. При думці про неможливість знову зустріти цю жінку він почуває біль і непотрібність подальшого життя без неї, його охопив жах, відчай”. Автор переконує читача у серйозності почуттів, пережитих героєм оповідання.

Поручик Відчуває себе страшно нещасним. Глибина духовного прозріння героя ясно виражена у фінальній фразі оповідання, коли він сидів під навісом на палубі, почуваючи себе пристарілим на десять років. Як пояснити те, що трапилося з ним? Може бути, герой стикнувся з тим великим почуттям, що люди називають коханням, і відчуття неможливості втрати привело його до усвідомлення трагічності буття? Мучення люблячої душі, гіркота втрат, солодкий біль спогадів – такі незагойні рани залишає в долях бунінських героїв кохання, і час не владний над ним. В оповіданні “Темні алеї” (1935) зображена випадкова зустріч людей, що кохали один одного тридцять років тому. Здавалося б, ситуація досить пересічна: молодий дворянин легко розстався із закоханою в нього кріпосною дівчиною Надією і одружився на жінці свого кола. А Надія, одержавши від панів вільну, стала господаркою постоялого двору, не вийшла заміж, не мала сім’ї, дітей, не отримала звичайного життєвого щастя. Вона зізнається Миколі, що весь цей час жила одним і простити його не могла. І не було у неї нічого дорожче його на світі як у ту пору, так і потім.

Вона не могла змінити саму себе, зрадити своє почуття. А Микола Олексійович зрозумів, що втратив у Надії “найдорожче, що мав у житті”. Але це було хвилинним прозрінням, і залишаючи постоялий двір, він соромився своїх слів і дій, того, що поцілував руку. Йому важко було представити Надію своєю дружиною, господаркою петербурзького будинку, матір’ю своїх дітей. Цей пан надає занадто велике значення становим забобонам, відкидає справжнє почуття. Але він розплатився за свою малодушність відсутністю особистого щастя. Як по-різному осмислюють те, що з ними трапилося, герої оповідання! Для Миколи Олексійовича це “історія вульгарна, звичайна”, а для Надії – не вмираючі спогади, багаторічна відданість коханню. Так, любов багатолика і часто непояснена. Це вічна загадка, і кожний, хто стикається з бунінськими добутками, шукає власні відповіді, міркуючи над таємницями кохання. Сприйняття цього почуття дуже особисте, і тому хтось поставиться до зображеного у книзі як до “вульгарної історії”, а хтось буде вражений великим дарунком любові, що, як і талант поета або музиканта, дається аж ніяк не кожному. Але одне, безсумнівно: бунінські оповідання, що розказують про саме таємне, не залишать байдужими читачів у будь-яку епоху. Кожна людина знайде в бунінських творах щось співзвучне власним думкам і переживанням, доторкнеться до великої таємниці кохання. Саме це робить автора “Сонячного удару” і інших чудових добутків завжди сучасним письменником, що викликає глибокий читацький інтерес.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Тема кохання у творчості І. О. Буніна

Categories: Шкільні твори

Links