Тема франко-пруської війни в новелістиці Мопассана
Гі де Мопассан – французький письменник – реаліст ХІХ ст. В історію літератури ввійшов насамперед як новеліст, творець власного типу новели. Їх написано близько 300. Найбільш відомі збірники: “Заклад Тельє” (1881), “Мадмуазель Фіфі” (1882), “Дядечко Мілен” (1883), “Міс Гарріет” (1884). Тематична і структурна складність мопассанівської новели, її філософська глибина і художня досконалість викликали захоплені відгуки Г. Флобера, І. Тургенєва, А. Чехова. Романи Мопассана “Любий друже” (1885), “Пьєр і Жан” (1888), продовжуючи
Тема франко-пруської війни в новелістиці Мопассана. Франко-пруська війна (1870-1871), у якій Франція зазнала поразки, займає значне місце в житті і творчості Гі де Мопассана. Війна розорила сім’ю письменника. Будучи її учасником, він на власному досвіді пізнав військові тяготи і поневіряння, швидко позбувшись романтичних ілюзій і шовіністичних захоплень. У Мопассана склалася народна точка зору
Історія створення новели “Пампушка”. До десятилітньої річниці франко-пруської війни – події болючої для національного самолюбства – письменники Франції вирішили випустити збірник оповідань, щоб, за словами Мопассана, показати “правдиву картину війни, очищену від шовінізму і фальшивого ентузіазму”. У 1880 році збірник “Меданські вечори” побачив світ. Кращою в ньому була новела Мопассана “Пампушка “.
Тема твору: зображення патріотизму простих людей і байдужості вищих станів французького суспільства до долі батьківщини в період франко-пруської війни.
Проблематика. У новелі піднімаються такі проблеми, як прагнення міської і сільської буржуазії нажитися на нещастях батьківщини; розвінчання показного героїзму і бездарності французьких воєначальників; критика прогнилих основ Другої імперії, а саме: суспільства, церкви, моралі; протест проти приниження особистості; проблема відповідальності правлячих кіл за воєнну бойню.
Сюжет новели. В основі сюжету – незначний епізод тилового життя. Група французьких буржуа їде окупованою пруською армією територією. В одному селищі їхній диліжанс затримує пруський офіцер, який претендує на послуги мадемуазель Елізабет Руссе на прізвисько Пампушка. Спонукувана патріотизмом, дівчина в благородному обуренні відмовляється, і всі її підтримують. Але поступово з’ясовується, що інакше ніхто з них далі не поїде, і тоді складається змова, щоб переконати Пампушку погодитися. Дами знаходять “вишукані звороти для непристойностей”, граф говорить про вдячність, і навіть черниця запевняє, что ніякий учинок не може прогнівати Господа, якщо наміри доброчинні. Наприкінці, добившись свого, пасажири дивляться на Пампушку з презирством, відкинувши її, як брудну ганчірку.
Образи новели. Невелике суспільство диліжанса відбиває, з одного боку, соціальну модель буржуазної Франції, з іншого боку – нагадує Ноєв ковчег: “кожної тварі по парі”. У традиціях критичного реалізму автор обгрунтовує характери персонажів їхнім соціальним станом, вдаючись до відкритої іронії. Ось виноторговець Луазо з дружиною – страшенний шахрай і крутій. Він і зараз наживається на лихах війни; фабрикант Карре-Ламадон – продажний політик, а його гарненька дружина служить приємною втіхою для гарнізонних офіцерів з пристойних родин; аристократи граф і графиня де Бревіль, дворянська пиха яких покоїться на подружній невірності жінок їхнього роду. Граф упивається “природною подібністю”до короля Генріха ІV, а графиня горда тим, що має славу колишньої коханки одного із синів Луї-Філіппа. У характеристиці “побратимів по багатству” Мопассан виділяє такі загальні риси, як ощадливість, продажність, аморальність і цинізм. Це “пристойне товариство” доповнюється двома лицемірними черницями і республіканцем Корнюде, що вже більше двадцяти років бореться за демократію в пивних закладах.
Представникам “могутніх верств суспільства” протиставляється продажна жінка на прізвисько Пампушка. Посміюючись над її зовнішністю (маленька, пухленька), наївною довірливістю, автор наділяє її такими позитивними якостями, як доброта, самопожертва, патріотизм. Їй єдиній серед компанії людей впливових, вірних релігії притаманне почуття достоїнства і національної гордості, і їх, на відміну від “порядних” попутників, вона не продає. Намічена в експозиції тема народної війни одержує трагікомічне продовження в протесті повії, що не бажає продаватися ворогові. Осуд війни звучить і в словах старої дружини трактирника про те, що це мерзота – убивати людей, за те, що вони пруссаки чи англійци, поляки чи французи. Краще перебіти всіх королів, що заварюють війни заради потіхи.
Особливості композиції. Вражає майстерність композиції новели, простої і детально продуманої. Експозиція – епічна картина навали, безладного відступу французької армії. Це фон, на якому розгортається історія подорожі. Далі розповідь складається з трьох взаємно урівноважених частин: епізод з їжею – змушена затримка на постоялому дворі; другий епізод з їжею, але з протилежним знаком. Кульмінація – протест Пампушки проти домагань офіцера. Таке дзеркальне розташування частин максимально загострює сатиричне звучання новели і показує трагедію Пампушки – голодної, приниженої, ображеної в кращих почуттях “пристойними мерзотниками”.
У новелі “Мадмуазель Фіфі” Мопассан знову повертається до теми патріотичного пориву жінки легкої поведінки, яка убила пруського офіцера за те, що в її присутності він образив Францію. Героїня новели на ім’я Рашель позбавлена якостей, що знижують її образ, якими автор наділив Пампушку. Вона смілива, рішуча і спритна. Встромивши ніж у горло офіцеру – варвару і жорстокому психопату на прізвисько “мадмуазель Фіфі” – Рашель жбурнула стілець під ноги його товариша і вискочила у вікно. Пошуки ні до чого не привели, тому що дівчину сховав на дзвіниці священик. В очах Мопассана Рашель здійснила подвиг. Характерна в цьому відношенні і кінцівка новели: з дому розпусти Рашель узяв патріот, який оцинив її героичний вчинок, а потім, покохавши дівчину, одружився.
З теорії літератури
Новела – малий прозовий жанр, порівнянний з оповіданням, який відрізняється від нього гострим, динамічним, нерідко парадоксальним сюжетом, відсутністю описовості і композиційною строгістю. Основні жанрові ознаки новели: лаконізм, простота, однолінійність сюжету, обмежена кількість персонажів.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)