Тема батьківщини у творчості Тараса Шевченка


Літературні проблеми для нього не були відчуженою, “панською” справою, він ще хлопчиком списував “у бур’янах” Сковороду, також Шевченко був органічно пов’язаний зі споконвічними традиціями книжного українського слова, яке започаткувалося як християнська література Київської Русі, і його діалог з цією традицією був не менш напруженим, ніж, скажімо, діалог автора “Каїна” з кальвінізмом. Сприйняття Шевченком Байрона, який був “першим богоборцем” та провісником обріїв розкріпачення людини в очах сучасників, – питання принципове й важливе.

Водночас існує площина безпосереднього перетину поетичних світів Байрона й Шевченка. Так, естетичний ідеал Байрона, що осягнув ідею народності через знайомство з життям екзотичних для нього регіонів Східної Європи (Греція, Албанія тощо), сформувався на матеріалі не тільки внутрішньо, а й безпосередньо близькому Шевченкові – досить згадати поему “Мазепа”. Як відомо, під час перебування Шевченка п Україні, у маєтку Рєпніних, у товаристві виникла думка створити українську оперу з сюжетом із життя гетьмана Мазепи. Поміщик Селецький мав писати музику, а Шевченко – лібрето, але цей задум не мав завершення, тому що однодумці Шевченка хотіли, щоб цей твір був написаний українською мовою і головний герой був показаний “оборонцем свободи в боротьбі проти деспотизму”.


Однак Селецький дотримувався протилежної думки – він сприймав Мазепу як зрадника і хотів, щоб лібрето було створене російською мовою. Найвиразніше своє прихильне ставлення до Мазепи Шевченко виявив у поемах “Великий льох” та “Іржавець”.

Тема батьківщини, зокрема, виступає в українській ментальності як прояв споконвічного національного архетипу, і дії героя набувають змістовності та навіть сакралізуються лише тоді, коли герой діє не в ім’я ствердження свавільного “я,” “буйства”, а в ім’я народу. Тут виразно відчувається не лише споконвічна максима святості справи^ коли йдеться про обстоювання свого роду-племені, а й могутній вплив християнської концепції: “хто хоче душу свою зберегти, погубить її, а хто покладає за други своя, врятує її”.

Шевченко органічно належить Україні й інтерпретує її фольклор невимушено і суб’єктивно. Отже, “поділ на особисті і громадянські мотиви, навіть у найзагальнішому плані, навіть умовний, у творчості Шевченка втрачає сенс” . З іншого боку, на цей грунт накладається й вплив байронізму з його акцентуацією саме “буйства” героя, який захопив, як ми бачили, й російську поезію епохи, й весь європейський світ. Вивільнення індивідуальності з традиційної системи цінностей в епоху започаткування революцій та національно-визвольних рухів мусило пройти цей етап поетизації “бунтівної” особистості, що не зважає ні на які традиційні цінності.

Саме цією ситуацією й визначено деякі характерні особливості Шевченкового трактування героя і героїчного у ранній період творчості поета. Навчаючись у майстерні Брюллова, він мусив зазнати сильного класицистського впливу як маляр. Але цей класицизм зовсім не позначається на його літературній роботі, що проходить під знаком романтичного пошуку.

М. Борецький слушно зазначає: “Український романтизм розвивався в руслі національно-визвольного руху. Він був звернений до героїчного минулого українського народу, до його національно-визвольних змагань. Він поетизував Запорізьку Січ, гетьманів, народних вождів, минуле України, її народ, що виборював долю. Історія України та її народ – основні теми українського романтизму” .

Власне кажучи, у поняття боротьби за національно-визвольну ідею і Байрон, і Шевченко вкладали певний ідеалізуючий момент. У Шевченка, зокрема, йшлося про прийдешнє, про перспективу остаточного вивільнення народу з тенет рабства і темноти.

На оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі.

З цим пов’язана необхідність аналізу концепції історичного героя у Шевченка. На жаль, нерідко інтонація дослідників, що пишуть про образи гетьманської епохи в поезії Кобзаря, сповнена захоплення: вони ідеалізують речі, які сам Шевченко в принципі зовсім не ідеалізував. Вважати, що у Кобзаря геть усе тут продиктовано елегійним очікуванням:

Оживуть гетьмани в золотім жупані; Прокинеться доля; козак заспіва: “Ні жида, ні ляха”, а в степах Украйни – Боже мій – блисне булава!”

– було б знову помилкою. Бо ненависть до інших народів Шевченкові насправді так само мало притаманна, як і “кровожерність”, яку йому нині приписують.

Шевченкові небайдужі були ті національні суперечності в минулому й сучасності, які призводили до приниження українства. Він не створював міфу про роль поляків, євреїв або ж росіян у стражданнях України, а тримався історичних реалій. Ось об’єктивна картина однієї з типових ситуацій такого роду: “Повстане (Коліївщина) не тривало довго, і Поляки просили російських начальників помогти їм вгамувати повстане гайдамацьке. Цариця Катерина наказала знищити гайдамаків. Гайдамаки, вважаючи Росиян своїми союзниками, не стеріглися їх, тому їх легко вдалося половити і розігнати… Знищено Запороже, придавлено українське житє в Гетьманщині – затихла під панською рукою й Правобічна Україна”.

Саме тому романтизація кривавої помсти була для Шевченка єдиним способом привернути увагу до українського страждання, підкреслити ту безодню лиха, у яку було кинуто цілий великий народ зі славним минулим.

Добре, сину, ножі будуть На святеє діло. Ходім з нами у Лисянку Ножі гартувати!

У поемі “Єретик” звучить зовсім інша тема – вирішена в апокаліптичній інтонації, підсилена ритмікою анафори, тема майбутнього братства народів, останнього суду й світлої прийдешності:

Брат з братом обнялися проговорили Слово тихої любові Навіки і віки! І потекли в одно море Слав’янськії ріки!

Звичайно, те переживання історичних нещасть народу як чогось рідного й органічного, як власного болю було щирою та чистою емоцією, і в ранній поезії Шевченка минуле України виступає часом свого роду епічним “золотим віком”, заради повернення якого доречні будь-які жертви.

Ставлення Шевченка до ідеї бунту кристалізувалося почасти під впливом байронічного героя (адже саме завдяки Байронові в цій сфері було зрушено традиційний літературний етикет). Проте у Байрона бунтує індивідуум; у Шевченка змалювання бунту пов’язане з піднесенням патріотичних мотивів, з почуттям глибокої відповідальності за долю України.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Тема батьківщини у творчості Тараса Шевченка

Categories: Шкільні твори

Links