Тема 16. Іван Франко (1856 – 1916) – Літературний процес 70 – 90-х років XIX ст

III. Нова українська література

Літературний процес 70 – 90-х років XIX ст.

Тема 16. Іван Франко (1856 – 1916)

Іван Якович Франко – видатний поет, прозаїк, драматург, літературний критик, публіцист, перекладач, учений-гуманітарій, активний громадський діяч, філософ.

І. Франко був різнобічно обдарованою людиною. Усього себе він присвятив збагаченню української культури, піднесенню її до європейського рівня. Літературна діяльність І. Франка стала цілою епохою в історії українського письменства та значною мірою урізноманітнила європейську художню палітру. Літературознавчі праці І. Франка сприяли розвиткові української гуманітарної науки, а його перекладацька діяльність знайомила українського читача з найкращими досягненнями світової культури.

Біографічні відомості

27 серпня 1856 р. – народився Іван Якович Франко в сім’ї коваля з околиці Гора села Нагуєвичі Дрогобицького повіту у Східній Галичині (нині Львівська область).

1862 – 1864 рр. – навчання у школі с. Ясениця Сільна.

У 9-річному віці втратив батька, доводилося жити на квартирі у далекої родички на околиці Дрогобича.

1864 – 1867 рр. здобував освіту у нормальній школі при василіанському монастирі у Дрогобичі.

1867 – 1875 рр. навчався у Дрогобицькій гімназії. Виявляє феноменальні здібності, багато читає, збирає бібліотеку (500 книжок), робить перші кроки на літературній

ниві (драматичні сцени на сюжети зі всесвітньої історії у віршовій формі, переклади українською мовою окремих творів античних і новітніх авторів).

З 1874 р. ранні вірші Франка надруковані на сторінках львівського студентського журналу “Друг”.

1875 р. Франко – студент філософського факультету Львівського університету, увійшов до складу редакції “Друга”.

1876 р. надруковані реалістичні оповідання “Лесишина челядь”, “Два приятелі”.

1877 р. перша збірка І. Франка “Баляди і розкази”.

Червень 1877 р. арешт і ув’язнення письменника (на 9 місяців). У в’язниці пише нищівну сатиру “Сморгонська академія”.

З 1878 р. – засновує разом з Михайлом Павликом новий журнал “Громадський друг”; після його заборони два збірники журнального типу “Дзвін” і “Молот”, у яких друкує поезії “Товаришам із тюрми”, “Каменярі” та ін.

1878 р. – 1880 рр. публікує переклади з різних літератур в серії книжок “Дрібна бібліотека”.

1878 – 1880 рр. – ліричний цикл “Картка любові” (розгортання драматичних взаємин з Ольгою Рошкевич).

Березень 1880 р. другий арешт І. Франка, тримісячне ув’язнення у коломийській тюрмі, звідки його було доставлено етапом через Станіслав до Дрогобича, а звідти пішки, важко хворого, приведено до рідного села. (Ці події зображені у творі “На дні”.)

З 1881 р. у Львові за активної участі Франка виходить журнал “Світ”.

З 1883 р. працює у львівському журналі “Зоря”, входить до складу редакції газети “Діло”.

1885 – 1886 рр. – Франко – відвідує Київ, знайомиться з М. Лисенком, І. Нечуєм-Левицьким, М. Старицьким, П. Житецьким.

У травні 1886 р. – Франко одружився в Києві з курсисткою Ольгою Хоружинською.

1887 р. – збірка “З вершин і низин”, яку присвятив своїй дружині.

1889 р. третій арешт і двомісячне ув’язнення за зв’язок з групою київських студентів, що прибули з Галичини.

1890 р, з ініціативи Франка та М. Павлика засновується Русько-українська радикальна партія.

1892 р. – прослухав курс лекцій з класичної філології у Віденському університеті, захистив докторську дисертацію “Варлаам та Йоасаф: старохристиянський духовний роман і його літературна історія”.

До викладацької діяльності І. Франка не допустили через політичні переконання.

1894 – 1897 рр. – видає журнал “Житє і слово”, організовує “Літературно-науковий вісник”.

1896 р. – вихід збірки поезій “Зів’яле листя”.

1897 р. “Мій Ізмарагд”. У цей період І. Франко інтенсивно веде наукову роботу в галузі фольклористики, етнології, історії й теорії літератури, філософії, соціології, економічної теорії.

Останні 10 років тяжко хворіє.

1906 р. Харківський університет присвоює Франкові науковий ступінь доктора російської словесності.

1914 р. збірка “Із літ моєї молодості”.

28 травня 1916 р. І. Я. Франко помер, похований на Личаківському кладовищі у Львові.

Огляд творчості

За життя І. Франка вийшли 9 поетичних збірок:

“Баляди і розкази” (учнівська) (1876);

“З вершин і низин” (1887, 1893), присвячена дружині поета Ользі Хоружинській; “Зів’яле листя” (1896), до якої увійшла інтимна лірика;

“Мій Ізмарагд” (1898), яка об’єднала твори, написані за мотивами старовинних легенд, притч, повчань, що містилися в давньоруських рукописних збірниках; “З днів журби” (1900), яка передає складні переживання автора, зумовлені об’єктивними труднощами у здійсненні задуманої громадської програми, а також болісними перипетіями в особистому житті;

“Semper tiro”” (1906), що в перекладі означає “завжди учень”. Автор хотів ще раз підкреслити, що поет завжди є учнем, що він покликаний щиро служити музі, завжди бути учнем у складній школі життя;

“Давнє й нове” (1911);

“Із літ моєї молодості” (1914) та ін.

І. Франко зробив вагомий внесок у розширення й збагачення української літератури (його творча спадщина налічує 50 томів). Велич І. Франка виявляється насамперед у тому, що в його особі органічно поєднувалися письменник і публіцист, поет і драматург, філософ і казкар, новеліст і романіст, учений і громадський діяч.

Немає жодного жанру художньої літератури, в якому не пробував би себе І. Франко:

– поезії (вірші, гімни, оди, сонети, пісні);

– поеми (близько 30);

– казки (“Фарбований лис”);

– оповідання для дітей (“Отець-гуморист”, “У кузні”, “Малий Мирон”, “Мій злочин”, “Грицева шкільна наука”, “Олівець” та ін.);

– оповідання для дорослих (“Добрий заробок”, “На роботі”, “Хлопська комісія”, цикл оповідань “Борислав”);

– повісті (“Захар Беркут”, “На дні”);

– романи (“Борислав сміється”, “Перехресні стежки”);

– п’єси (“Украдене щастя”, “Рябина”, “Учитель” та ін.).

Жанрова специфіка поем І. Франка:

– соціально-побутові (“Панські жарти”, “Сурка”);

– сатирично-політичні (“Ботокуди”, “Лис Микита”);

– гумористичні, переважно для дитячого читання (“Пригоди Дон Кіхота”, “Коваль Бассім”);

– історичні (На Святоюрській горі”);

– біографічні (“Іван Вишенський”);

– філософські (“Смерть Каїна”, “Похорон”, “Мойсей”).

Традиції й новаторство в художній літературі – це взаємопов’язані поняття, які характеризують вузлові моменти літературної спадкоємності. Традиція в будь-якій сфері людської діяльності – те, що у формі усталених звичаїв, норм, порядків передається з покоління в покоління. У художній літературі у процесі тривалого її розвитку традиційними стають деякі теми, мотиви, ідеї, образи і т. п.

Новаторство нововведення, характеристика тих граней творчої діяльності людини, якими ця діяльність відрізняється від традиційних форм. Письменник стає новатором у відкритті тем, типів, у вдосконаленні жанрових форм.

“Гімн”

Гімн (від грец. урочиста пісня) – урочистий твір символічно-програмового змісту.

Поезія ввійшла до збірки “З вершин і низин”, яка вийшла у 1887 р. (1893 друге (повне) видання).

У поезії постав образ “вічного революціонера” як одвічного духу, що “тіло рве до бою, рве за поступ, щастя, волю”. Цього прагнення людини не зупинити ніяким реакційним силам, хоч, як свідчить історія людства, вони впродовж тисячоліть намагалися його умертвити, знищити. Поет підносить хвалу пориву людини до свободи, щастя, указує, що волелюбні ідеї особливо розкрилися в новітній час. Дух, що тільки “вчора розповився”, простує туди, де розвидняється, гучним голосом кличе до себе мільйони пригноблених і скривджених.

Голос “вічного революціонера”, одвічного бунтаря, що не мириться з неволею, тепер чути в середовищі експлуатованих мас – “по курних хатах мужицьких, по верстатах ремісницьких”. Він дає людям праці наснагу, породжує в них силу й завзяття “не ридать, а добувати хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі”. Поет вірить у велику силу “науки, думки, волі”, що поведе людину до кращого життя. Ритм, закличні інтонації, високий гуманістичний пафос твору відбивають визвольні настрої українського народу.

Цикл “Веснянки”

Алегоричний цикл зі збірки “З вершин і низин”, оснований на антитезах і паралелізмах. У творах утверджується непереможність нового в суспільному житті. Передові ідеї поета знайшли втілення в художніх образах (поезії “Дивувалась зима”, “Гріє сонечко”, “Гримить!”, “Земле, моя всеплодющая мати…” “”Vivere memento!” та ін.)

У поезії “Гримить!” символом приходу нової “благодатної пори”, котра відроджує природу, є грім провісник благодатних, щасливих змін, на які чекають мільйони українців. Суспільні “хмари” багатозначний образ, що характеризує не тільки благодатну, плодотворну зливу, а й намагання старих сил врятувати прогнилу систему.

Основний композиційний прийом – паралелізм – зіставлення явищ природи і людського життя (тому твір складається з двох частин).

Основні художні прийоми – алітерація, анафора, епіфора.

Алітерація зумисне надмірне повторення однакових приголосних звуків з метою створення звукового образу зображуваного або посилення інтонаційної виразності мови.

Анафора (від грец. виношення нагору, повторення) єдинопочаток, повторення на початку віршових рядків, строф або речень однакових чи співзвучних слів, синтаксичних конструкцій.

Епіфора (від грец. повторення) (єдинозакінчення) повторення однакових слів чи синтаксичних конструкцій у кінці віршованих рядків, строф чи речень, розділів (у прозі).

У рядках поезії “Vivere memento!” І. Франко конкретизує смисл латиномовної назви твору пам’ятай, що живеш! Весна пробуджує людей, спонукає до діяльності, змиває смуток та безнадію, дає нові сили. Останні рядки твору є головною думкою, яку втілює автор:

Лиш боротись – значить жить…

“Vivere memento!”

Алегорія (від грец. інший, говорю) – інакомовлення; троп, у якому абстрактне поняття яскраво передається за допомогою конкретного образу.

Антитеза (від грец. протиставлення) особливо підкреслене протиставлення протилежних життєвих явищ, понять, думок.

Паралелізм паралельне зображення двох і більше явищ із різних сфер життя (порівняння у формі зіставлення; на відміну від порівняння у паралелізмі змальовувані картини пов’язуються між собою не тільки синтаксично, а й логічно.

Збірка “Зів’яле листя”

(підзаголовок “Лірична драма”)

Третя поетична збірка І. Франка, що вийшла за життя поета двома виданнями (1896, 1911), народжена особистими і суспільними негараздами, про що свідчить підзаголовок “Лірична драма”.

М. Коцюбинський назвав збірку визначним явищем лірики: “Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувств і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв”.

У поезіях збірки відкривається трагедія закоханого серця. Перед читачем – ліричний герой зі складним внутрішнім світом, цікавою життєвою історією, морем думок, переживань мрій.

Збірка поділяється на три цикли (“жмутки”), вірші в них “зів’ялі листочки”.

Зів’яле листя – алегоричний образ, що символізує “завмерлеє в серці кохання”.

Ліричний герой боляче переживає любов без взаємності, це породжує в його душі песимізм. Але Франко не ототожнюється зі своїм ліричним героєм, поет підносить кохання на небувалу височінь, співпереживає з ним, але не поділяє його думки про самогубство.

І. Франко передає трагедію нерозділеного кохання, його беззахисність та вразливість.

“Другий жмуток” написаний у народнопісенній манері, багато поезій стали піснями і романсами (“Ой ти, дівчино, з горіха зерня…”, “Червона калино, чого в лузі гнешся?..”,

“Чого являєшся мені у сні?”). Поет намагається в природі знайти співзвучність своїм стажданням, розраду в них.

Автобіографічною є поезія “Тричі мені являлася любов”. І. Франко змальовує, озвучує іі різнотональними звуками: перша “несміла, як лілея біла, з зітхання й мрій уткана” (юнацьке кохання до Ольги Рошкевич), друга “гордая княгиня”, “таємна й недоступна, мов святиня” (до Юзефи Дзвонковської, яка невиліковно хворіла і померла передчасно), третя “гордая душа”, “женщина чи звір” (Целіна Журовська, яка завдала Франкові страждань).

Поезія “Ой ти, дівчино, з горіха зерня…” належить до інтимної лірики. Образ коханої всіляко підноситься в уяві героя. Не випадково образ дівчини певною мірою протиставляється характерові дівчини. Проте де не свідчить про її черствість або жорстокість. Вона просто не любить парубка. Закоханий її не осуджує, навпаки, він захоплений красою її очей, їх чаром. Звідси поєднання контрастних оцінок, які передають збентеженість душі юнака.

“Украдене щастя” (1893)

Соціально-психологічна драма написана за сюжетом народної “Пісні про шандаря”, у якій розгортався мотив руйнування сім’ї. Головна героїня, видана з примусу заміж за нелюба, дізнавшись про появу коханого, якого вважали загиблим, вирішила повернути собі хоч крихітку особистого щастя.

Головні персонажі: Анна, її чоловік Микола Задорожний та жандарм Михайло Гурман (коханий Анни).

“Мойсей” (1905)

Поема е одним з найкращих творів цього жанру. І. Франко сподівався, що революційна хвиля, яка піднімалася в Росії, принесе визволення й українському народові. Для реалізації гостроактуальної суспільно-політичної проблеми Франко обрав біблійну Історію про те, як старозавітний пророк Мойсей вивів єврейський народ з єгипетської неволі. Поема спроектована на сучасну авторові дійсність. У цьому переконує пролог до твору, безпосередньо звернений до рідного “замученого, розбитого” народу (“Народе мій, замучений, розбитий”).

Автор розмірковує над долею рідного краю, поневоленого сусідніми державами, які його “скували й запрягли на вірність”; пророкує відродження України в процесі невідворотного поступу історії, вірить у те, що вона засяє “у народів вольних колі”.

Твір характеризується своєрідною строфічною будовою (використана терцина).

Терцина – 1) віршова форма з трирядкових строф, у якій римуються між собою перший і третій рядки, а другий рядок римується з першим і останнім рядками наступної строфи; 2) вірш, написаний у такій формі.

Фрагмент прологу до поеми “Мойсей”

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу.

Від сорому, який нащадків пізних

Палитиме, заснути я не можу.

Невже тобі на таблицях залізних

Записано в сусідів бути гноєм,

Тяглом у поїздах їх бистроїзних?

Невже повік уділом буде твоїм

Укрита злість, облудлива покірність

Усякому, хто зрадою й розбоєм

Тебе скував і заприсяг на вірність?

Невже тобі лиш не судилось діло,

Що б виявило твоїх сил безмірність?

Невже задарма стільки серць горіло

До тебе найсвятішою любов’ю,

Тобі офіруючи душу й тіло?..

О ні! Не самі сльози і зітхання

Тобі судились! Вірю в силу духа

І в день воскресний твойого повстання…

Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі,

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі…

“Перехресні стежки” (1900)

Жанр: соціально-психологічний роман.

І. Франко звертається до проблеми суспільного обов’язку інтелігенції перед народом.

Тема твору: показ “вершини” громадського й політичного життя галицького селянства, досягнутої ним у боротьбі проти сваволі поміщиків, сільських і повітових чиновників, різних пройдисвітів і лихварів.

Твір має дві сюжетні лінії: показ тяжкого життя зубожілого галицького селянства, залежного від міських і сільських можновладців, і зображення громадської діяльності головного героя адвоката Євгенія Рафаловича.

Головні персонажі: Євгеній Рафалович, Регіна Твардовська (кохана Євгенія), Валеріан Стальський (колишній учитель Рафаловича, чоловік Регіни), єврей Вагман (лихвар), пан Байкальський (повітовий маршалок), пан Шнадельський (адвокат).

Центральний конфлікт твору – соціальний: між темним, затурканим селянством, яке не може себе захистити, і чиновниками та дідичами, які постійно ошукують простий люд. У творі є й інші конфлікти – побутові, психологічні.

Головна ідея твору: кожен, хто захоче, може знайти своє місце на ниві служіння народові. Людина завжди має вибір – прийняти лицемірну мораль суспільства чи боротися з несправедливістю.

Проблеми:

– боротьба з жорстокістю і насильством;

– вибір людиною життєвої позиції;

– проблема добра і зла;

– проблема шлюбу та сім’ї.

Стислий переказ твору

І

Адвокат доктор Євгеній Рафалович виграв свою першу справу в карному суді одного з великих провінційних міст.

До Євгенія підійшов підстаркуватий панок з коротким ріденьким волоссям і сивими вусами, одягнений у чорний витертий сюртук. Адвокат не пізнав цю людину, і тоді панок назвав своє прізвище. Це був Валеріан Стальський, домашній інструктор Євгенія в другому класі гімназії, двадцять п’ять років тому. Стальський охоче розповів про свою подальшу кар’єру: після гімназії його було забрано до війська, де він прослужив десять років, вийшов у відставку і “дістав місце канцеляриста при суді”. Через п’ять років він “офіціал при помічнім уряді”, “має під собою регістратуру”. Дізнавшись про те, що Рафалович шукає ресторацію, Стальський запропонував йому хороше місце.

II

Рафалович згадував роки навчання в гімназії, жорстоке ставлення Стальського до учнів.

III-IV

У ресторації за обідом Стальський згадував, як виховував малого Євгенія, який він був “строгий”, але любив хлопця. Стальський так і сипав компліментами на адресу Рафаловича, і, щоб змінити тему, той попросив розказати про відносини у місцевім суді. Виявилося, що Стальський страшенний пліткар, бо вилив майже на всіх стільки бруду, що Рафаловичу стало і неприємно, і тривожно.

Коли наступного дня чоловіки пішли оглядати помешкання, яке Стальський знайшов для Євгенія, дорогою їм зустрілася жінка під чорним вельоном, хода і постать якої здались йому добре знайомими. Рафаловича дуже схвилювала ця зустріч.

V-VI

Рафалович відбув візити майже до всіх видатних осіб міста і був у президента суду, у старости, податкового інспектора, потім у руського пароха (священика), учителів гімназії, колег-адвокатів. Він переконався, що й справді місто “акустичне”, як висловився Стальський, тобто всі знають усе один про одного.

Виявилось, що Рафалович у Брикальського виграв свій перший процес у цьому місті”

VII

Виходячи із суду, Рафалович зустрів напівп’яного Стальського. Не бажаючи, щоб їх побачили, Євген запросив Стальського до своєї квартири. Біля будинку обидва побачили Барана відлюдькуватого сторожа, від якого Рафалович не чув ні слова. П’яний Стальський почав кепкувати з Барана, і той, розлючений, кинувся на пана офіціала і почав його душити. Але за хвилю впав на землю у страшних корчах, бо був епілептиком. Стальський, уже вдома у Рафаловича, розказав, що цей Баран утопив свою невірну жінку і був присуджений до смерті через повішення, але звільнений через свою хворобу.

VIII – IX

Стальський, проголосивши гнівну антижіночу тираду, порадив Рафаловичу стерегтися жінок, особливо блондинок.

Рафалович вислухав історію одруження Стальського. Коли його служба у війську скінчилась, він став працювати в суді. Заради подальшої кар’єри треба було одружитися. Безпосередній начальник запропонував Єтальському піти до салону “цьоці Зюзі”, яка займалася сватанням. І дійсно, скоро Стальський одружився з панночкою, яка здалась йому досить симпатичною.

З перших днів подружнього життя Стальському не сподобалася його жінка: задумана, понура, “нема темпераменту”. Він зав’язав інтимні стосунки зі своєю служницею Орисею. Побачивши це, дружина вигнала Орисю з дому, незважаючи на різку протидію чоловіка. Стальський лообіцяв дружині помститися за вигнання Орисі.

X

Потім вони жили так, нібито один для одного не існує, хоч і під одним дахом. Стальський розповів Євгенію ще про одну свою улюблену розвагу. Коли він злий повертається вночі додому, то, знявши черевики, тихо входить до її спальні, пильно дивиться, чи не ховає там когось дружина, а потім раптом стягує з неї ковдру. Вона зривається на ноги, не тямлячи, що сталося, бачить біля ліжка чоловіка зі свічкою в руках, а він, насолодившись її жахом, мовчки виходить з кімнати. І таке нелюдське сумісне життя продовжується в них уже десять років.

XI

Канцелярія Рафаловича стрімко розвивалась, а він здобув славу одного з найкращих адвокатів. Рафалович поклав за правило нічого марно не обіцяти і не прагнути дешевої популярності. Всі документи від нього виходили тільки “руською” мовою, і поступово він домігся того, що всі урядові почали сприймати таке новаторство як звичайне явище. Євгеній взяв собі помічника та двох писарів, бо роботи було дуже багато. Його працьовитість і знання завоювали йому авторитет у місті, повіті, окрузі вищого суду. Водночас із веденням професіональних справ він знайомився з місцевими мешканцями, шукав людей, здатних до справжнього діла. Діючи без зайвого шуму і “політичної закраски”, адвокат досяг того, що в глухому досі повіті прокинулось громадське життя.

XIII-XVII

Рафалович побачив у вікно жінку в чорному, яку місяців зо два тому вже зустрічав на вулиці. Це не давало йому спокою.

Євгеній згадує молоді роки, своє знайомство з прекрасною панночкою Регіною Твар – довською, заради зустрічі з якою він записався в школу гри на фортепіано, де навчалася дівчина, їхнє кохання. Перешкодою їхнім взаєминам була “цьоця” Регіни.

Через певний, час Рафалович дізнався про те, що Регіна вийшла заміж і виїхала зі своїм чоловіком. Рафалович тяжко пережив цю звістку

XVIII

До Рафаловича прийшла делегація селян у справі процесу з паном маршалком. Адвокат запропонував їм купити не тільки те пасовисько, а й маєток і ліси пана Брикальського. Гадаючи, що адвокат їх дурить і намагається обкрутити, селяни забрали в нього документи щодо цієї справи.

XX-XXI

Увечері до Рафаловича прийшов Стальський і сказав, нібито розкаявся в тому, що робив зі своєю жінкою, але для їхнього примирення потрібна третя людина, яка виступала б у ролі посередника. Попри пізній час, Євгеній погодився піти до нього, навіть переодягнувся у візитний костюм.

Побачивши дружину Стальського, він остовпів: це була Регіна.

Всю ніч Євгенія мучили тривожні сни.

XXII

Прийшовши до Стальського, Євгеній побачив Регіну. Вона не виглядала такою нещасною І пригніченою, як могла виглядати жінка, що зазнала страшних моральних тортур. Регіна навіть не дуже постаріла, на її обличчі не було “ані морщиночки, ані сліду борозди, проведеної внутрішнім горем”. Але на ньому був вираз тупості і байдужості, Євгеній не впізнав тієї дівчини, що чарувала його колись магічною силою кохання: “Це була якась виблідла, невдатна копія його ідеалу”.

XXIII

Регіна увійшла до кімнати, де сиділи чоловіки, з розпущеним волоссям, убрана у свою злежану і пом’яту шлюбну сукню, на тлі якої її обличчя здавалося пожовклим і змарнілим. Вона сказала, що одяглася так на честь десятирічного ювілею подружнього життя. Шлюбну сукню жінка назвала символом свого майбутнього нещастя. Десять років тому її вдягла на неї “цьоця”, злий демон життя Регіни, і закляла в цю сукню всіх злих демонів, що мали мучити племінницю. Вони зробили свою справу, Регіна не криючись розповіла, що знала Євгенія ще до шлюбу і навіть любила його, Євгеній стояв приголомшений такою несподіваною сценою. Але коли Стальський вдарився у блазнювання і, кажучи, що не хоче стояти на заваді двом закоханим, хотів підвести його до Регіни, він з усієї сили відштовхнув цього нелюда і вибіг на вулицю.

Того вечора Євгеній довго не міг заспокоїтися. А прокинувшись уранці, знов поринув у спогади. Він був у відчаї, втративши свій ідеал, що яснів у його серці, “округлений ореолом непорочної чистоти, святості і вічної юності!” Раптом настрій його змінився, він заплакав і став звинувачувати себе, що не допоміг Регіні, яка гине, божеволіє від свого страшного життя.

XXIV

Брикальський прийшов до Рафаловича і переказав йому свою розмову із селянами. За його словами, вони повідомили, нібито адвокат пропонував їм купити панський маєток і навіть підбивав їх на бунт. Рафалович відхилив ці звинувачення і, у свою чергу, порадив панові добровільно віддати селянам спірне пасовисько, бо вони мають усі підстави виграти процес. Пан маршалок побачив, що адвоката не так легко збити з пантелику, і пішов ні з чим.

XXV

Брикальський вийшов, а Рафалович, засмучений цією розмовою, почав розмірковувати, що штовхнуло селян на такий вчинок: “Дай, мовляв, підчорнимо адуката, оплюємо його і тим купимо собі панську ласку!”

Раптом Євгеній побачив у вікно на тій же лаві Регіну. Він ухопив капелюх і вибіг до неї.

XXVI

Зустрівшись з Регіною, Євгеній розповів їй про те, як він страждав, втративши її, навіть хотів вкоротити собі віку. Вона сказала, що знає про його роботу і рада успіхам Євгенія на громадській ниві. Піддавшися наказові “цьоці” і занапастивши себе, вона знайшла розраду у думці, що для Євгенія стала провідною зіркою, яка вела “до всього^ що високе і чесне”.

Євгеній запропонував їй розірвати страшні пута, разом з ним покинути це місто і пошукати собі щастя десь в “широкім світі”. Але жінка відповіла, що то була б подвійна крадіж: їі від чоловіка, його – від його справи, “від тих нещасних, віками кривджених людей”, які мають право на допомогу.

XXVIII

Вагман розпитував Барана про те, що сталося за тиждень і що він бачив, бо Баран і інші сторожі були своєрідною Вагмановою поліцією. Баран розповів господареві, що до адвоката приходили селяни, які кляли Рафаловича і відібрали в нього папери, про візит маршалка, про зустріч Євгенія з жінкою Стальського у міськім саду.

У шинку сторож зустрів Стальського і повідомив його про те, що бачив Регіну з адвокатом. Стальський дав Баранові грошей і пообіцяв дати ще, аби він допоміг йому захопити жінку разом із Рафаловичем.

XXIX

Рафалович виїхав до села Бабинці, де жив отець Зварич. Дорогою він поринув у думки і був тепер вдячний Регіні, що вона не дозволила йому піддатися миттєвій слабкості і кинути справу служіння народові, якій він вирішив присвятити життя. “Адже се його перший, безпосередній, святий обов’язок”.

XXX

Адвокат приїхав до села, зустрівся з отцем Зваричем. Той саме повертався з похорон. Виявилось, що в селі трапилось нещастя. Пан Пшепорський, “фізик”, зробив селянським дітям щеплення від віспи зіпсованою вакциною, і семеро дітей померли від гангрени.

Рафалович дав слово селянам розібратися в цій справі.

XXXI-ХL

Розповідається про адвокатські справи Є. Рафаловича (Вагмана, Зварича, Шнадельського, засідання у гумниському суді, єврея Лейби проти селянина Ілька Марусяка та ін.).

ХLV

Шварц і Шнадельський майже останні пішли від непритомного Барана, який після марень впав в епілептичних корчах і провели цю ніч у Стальського. Стальський, як і завжди, знущався з Регіни, начебто ненавмисне вихлюпнув їй у лице чарку лікеру. Затуливши хусткою обличчя, облите лікером і сльозами, вона пішла геть.

ХLVІ

Шварц і Шнадельський виношують план пограбування Вагмана.

ХLVІІ

Вагман прийшов до Рафаловича проконсультуватись, як не платити 50 ринських штрафу за скоєне Бараном порушення порядку. Між ними зайшла розмова про придбання адвокатом маєтку Брикальського. Шляхом до цього лихвар вважав продаж цінного дубового лісу. Тоді маєток обійшовся б Рафаловичу зовсім дешево. Крім того, Вагман запропонував йому допомогу в цій справі.

Рафалович відмовився від пропозиції, бо господарювання б зашкодило його роботі і відвернуло від нього селян.

Вагман повідомив адвокатові про можливу “реформу” повітової каси, і той вирішив негайно порушити цей “премудрий план”.

ХLXІІІ

Скоро мало відбутися віче, але о. Зварич і о. Семенович відмовились промовляти на ньому, бо залежали від вищої церковної влади. Звістка про це засмутила Рафаловича, але настрій його знов покращав, коли до нього прийшли селяни на чолі з Демком подякувати за те, що остеріг їх щодо Шнадельського. Вони запевнили адвоката, що приведуть на віче багато людей з усіх сіл. Ухвалили скликати віче наступного тижня, а офіційними промовцями призначити, крім Рафаловича, Демка і ще одного селянина.

ХLІX

Пан староста отримав офіційний документ від Рафаловича, у якому повідомлялося про скликання віча. Того самого дня до старости приїхав Брикальський, який вимагав заборонити віче. Староста викликав Рафаловича і почав просити його відмовитися від віча, але йому не вдалося переконати адвоката. Роздратований рішучим опором Євгенія, староста сказав йому, що надішле офіційну резолюцію на його подання.

L

Другого дня до Рафаловича прибіг Мотьо Парнас єврей, у якого Євгеній орендував приміщення для віча, і відмовив в оренді. Євгеній вирішив щука ти іншого приміщення і випадково натрапив на Вагмана, котрий пообіцяв уладнати цю справу. Лихвар пішов до бурмістра, з яким був особисто знайомий, і попросив допомогти в проведенні “хлопського віча”, яке, на його думку, мало послабити напруження в повіті, а до того ж зірвати нечесні плани пана маршалка щодо повітової каси.

До пана старости прийшов бурмістр Рессельберг і запропонував не забороняти хлопського віча, дозволити селянам зібратися в заїзді Мотя Парнаса. Але треба зробити так, щоб в останній момент там з’явився староста з міським будівничим і сказав, що проведення віча неможливе через аварійний стан будівлі.

Друга просьба Рессельберга була така: він хотів скликати своє, єврейське зібрання у передмісті, чому староста дуже здивувався. Однак він прийняв обидві пропозиції. Бурмістр пішов від нього, сміючись у душі з Вагманового дотепу.

LІІ

Стальський повідомив Регіну, що скоро має відбутися віче, яким керував Рафалович. Чоловік сам запропонував Регіні зустрічатися з Євгенієм, нібито бажаючи їй добра.

LІІІ

Регіна подумки зверталась до свого коханого, шукала розради у спогадах про минуле. Вона пригадала, як колись дитиною хотіла дістати срібну іскру, “мов шматок сонця, що відірвався від неба і впав на вершок гори”. Дівчинка чула про гадюк, які носять діамантові корони, і вирішила, що, можливо, орел убив таку гадюку, а її корона блищить від сонця. Вона пішла лісом до тієї вершини, але заблукала, і лише надвечір її знайшли і привели додому вівчарі.

Цей випадок в уяві Регіни набрав символічного значення: діамант – це глибоке кохання Рафаловича до неї. Вона промовляла до нього: “Я чую в серці діамантовий промінь твоєї любови, Геню”.

Намагаючись повернути втрачене щастя, Регіна вложила у маленький саквояж свої коштовності та кілька банківських білетів і вийшла з дому. Біля Вагманового будинку їй зустрівся Баран, але вона не звернула на нього уваги.

LІV

Євгеній сидів у себе вдома і працював над резолюціями віча, яке мало завтра відбутися. Здивований таким пізнім візитом, він поводився з Регіною, як добрий знайомий, що щиро співчуває їй, але не більше. Відчувши це, вона, однак, відверто сказала йому, що прийшла до нього, щоб не вертатися до чоловіка, до ладна була стати для Євгенія, чим він хоче, наймичкою, невільницею. Потім Регіна побажала Євгенію найкращих успіхів у його справі захисті знедолених людей. Вона попросила прийняти від неї у фонд його організації все, щомала, саквояжик з коштовностями та цінними паперами.

LV

Баран зійшов на міст і побачив те місце на річці, яке звалося Клекіт, бо тут завжди вирувала й клекотіла вода. Саме в цьому місці від утопив колись свою жінку. Йому здалося, що вона жива і завтра повернеться до нього. Баран побіг до Вагмана наймати помешкання для себе і своєї Зосі. Господар наказав сторожеві віднести на пошту якийсь лист. Вискочивши на вулицю, Баран зіткнувся з Регіною, яка увійшла до Рафаловича. Сторож побіг у шинок, де звичайно перебував Стальський, і сповістив про те, що бачив його дружину. Стальський зі своїми приятелями – Шнадельським і ще двома панками увірвалися в покої Рафаловича, сподіваючись побачити там Регіну. Але її ніде не було, знайшли лише саквояжик, який вона залишила перед тим, як вийти через чорний хід. Рафаловичу вдалося вигнати “відвідувачів”, лише наставивши на них револьвера.

LVІІ

Стальський з товаришами прийшов додому й став допитуватися у жінки, де вона була. Перед панами він розіграв роль добропорядного чоловіка, а Регіну виставив гулящою. Насамкінець Стальський тричі вдарив Регіну й плюнув їй у лице. Панки, зніяковівши від цієї огидної сцени, вискочили на вулицю.

LVІІІ

Стальський і після того, як панки пішли, продовжував знущатися з Регіни, потім схопив пляшку горілки і вихилив її всю. Він заснув тут же, сидячи в кріслі. Регіна стояла нерухомо…

Регіна вбила чоловіка сікачем, вийшла на вулицю. Там вона побачила Барана, який ішов крізь хуртовину, тарабанячи по балії. Регіна пішла за ним. Зійшовши на міст, вона наблизилась до Барана і разом з ним стала вдивлятися у Клекіт. Потім пролізла попід поруччя і, стоячи на краю моста, зазирнула в глибину. Щось страшне побачила вона у пітьмі, бо жахнулась й вхопилась за поруччя. Баран зареготався й зіпхнув її з моста.

Тим часом Шнадельський і Шварц зайшли до Стальського і, побачивши його вбитим, втекли. Шварц прихопив із собою цінні речі із саквояжа Регіни.

LІХ

Другого дня до заїзду Мотя Парнаса стали заїжджатися селяни на віче. Перед самим початком зібрання приїхали пан староста з міським будівничим і, посилаючись на ненадійність будівлі, заборонили віче. Тут з’явився бурмістр і запросив усіх присутніх на єврейське віче за містом. Сотні селян із радістю зустріли цю звістку й вирушили до нового місця.

За містом зібралися люди на віче. Воно було в розпалі, виступило багато промовців і дійшло до ухвалення резолюції. Але нормальний хід віча перервала поява старости у супроводі двох поліцейських. Поліцейський комісар заарештував Рафаловича за підозрою у вбивстві Стальського.

Тим часом Шнадельський поводився вкрай підозріло: він метушився серед натовпу, що зібрався коло Вагманового помешкання, і всім розповів, як першим побачив у вікно труп господаря будинку. Шварц повідомив, що нібито бачив, як пані Стальська сіла у львівський поїзд. Він отримав від слідчого дозвіл виїхати до Львова на розшуки Регіни. Замість цього Шварц купив для себе і Шнадельського квитки до Перемишля. Вони виїхали до Перемишля, далі на Краків, потім до Берліна, Там Шварц залишив хворого Шнадельського, а сам подався до Америки. Навесні станув сніг, і на полі було знайдено замерзлого Барана, а рибалки виловили з Клекоту труп Регіни. Тим часом із Берліна привезли Шнадельського, який докладно розповів про вбивство Вагмана і про їх зі Шварцом нічний візит у дім Стальського,

Самогубство Регіни давало всі підстави вважати, що саме вона вбила Стальського, а з показань Шнадельського випливало, що Шварц забрав коштовності а Регіниного саквояжа, які Стальський при свідках висипав на стіл.

Усі ці факти змінили на краще становище Євгенія. Його було звільнено, а слідство щодо вбивства Стальського припинено.

На другий день після звільнення Рафалович прийшов до старости й зажадав від нього офіційної реабілітації перед новим вічем, яке мало зібратися наступного торгового дня. І адвокат вручив старості повідомлення про віче, висловивши надію, що цим разом не буде жодних перешкод.

Тест № 20

1. Укажіть назву першої поетичної збірки І. Франка.

А ” Картка любові”;

Б “Баляди і розкази”;

В “З вершин і низин”;

Г “Зів’яле листя”.

2. Укажіть назву журналу, у якому були надруковані ранні поезії І. Франка.

А “Основа”;

Б “Друг”;

В ” Сніп”;

Г “Русалка Дністровая”.

3. Яка поезія зі збірки “Зів’яле листя ” є автобіографічною?

А “Ой ти, дівчино, з горіха зерня…”;

Б “Червона калино, чого в лузі гнешся?”;

В “Тричі мені являлася любов”;

Г “Чого являєшся мені у сні?”

4. У композиції поезії “Ой ти, дівчино, з горіха зерня…” (збірка “Зів’яле листя”) використано художній прийом:

А алегорію;

Б риторичні запитання;

В образно-символічний паралелізм;

Г образно-символічне контрастне зіставлення.

5. За яким принципом побудовано поезію “Гримить!” з циклу “Веснянки”?

А Протиставлення;

В паралелізму;

В порівняння;

Г тотожності.

6. Кому Іван Франко присвятив збірку “З вершин і низин” (1887)?

А Ользі Рошкевич;

Б Юзефі Дзвонковській;

В Целіні Журовській;

Г Ользі Хоружинській;

Д Лесі Українці.

7 Який підзаголовок має збірка І, Франка “Зів’яле листя”?

А “Зів’яла драма”;

В “Лірична драма”;

В “Ліричні поезії”;

Г “Драма кохання”;

Д “На серці туга”.

8. Яку символічну назву мають частини збірки “Зів’яле листя”?

А “Квіти”;

Б “букети”;

В “жмутки”;

Г “листки”;

Д “спогади”.

9. У пролозі до якого твору І. Франко висловлює віру у свій народ, його гідне майбутнє?

А “Іван Вишенський”;

Б “Гімн”;

В “Декадент”;

Г “Мойсей”;

Д “Панські жарти”.

10. Укажіть, який троп яскраво виражений у словак “Я ж не люблю її з надмірної любові”.

А Антитеза;

Б метафора;

В синекдоха;

Г оксиморон;

Д порівняння.

11. Установіть відповідність між жанром і назвою твору.

1 Поезія

2 Історична повість

3 Роман

4 Поема

5 Соціально-психологічна драма

А “Борислав сміється”

Б “Украдене щастя”

В “Чого являєшся мені у сні…”

Г “Захар Беркут”

Д “Мойсей “

12. Установіть відповідність між фрагментом твору І. Франка і його назвою.

1 “Вічний революцьйонер –

Дух, що тіло рве до бою…”

2 “Лиш боротись значить жить…”

3 “Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі…”

4 “І я, прикований ланцем залізним, стою

Під височенною гранітною скалою…”

5 “Встань, орачу! Вже

Прогули вітри,

Проскрипів мороз,

Вже пройшла зима!”

А “Vivere memento”

Б “Гімн”

В “Мойсей”

Г “Гріє сонечко”

Д “Каменярі”

Тест № 21

1. Яка збірка І. Франка побачила світ у 1898 р.?

А “Мій Ізмарагд”;

Б “Баляди і розкази”;

В “З вершин і низин”;

Г “Зів’яле листя”.

2. Який образ представлений у поезії “Гімн”?

А “Вічного мандрівника”;

Б “вічного революціонера”;

В “великого Каменяра”;

Г “вічного бунтаря”.

3. Укажіть ім’я коханої жінки І. Франка, про яку поет писав: “несміла, як лілея біла, з зітхання й мрій уткана”.

А Ольга Рошкевич;

Б Юзефа Дзвонковська;

В Делі на Журовська;

Г Ольга Хоружинська.

4. Про яку збірку І. Франка М. Коцюбинський написав: “Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувств і розуміння душі людської”?

А “Баляди і розкази”;

Б “З вершин і низин”;

В “Зів’яле листя”;

Г “Давне й нове”.

5. Що лежить в основі образної системи п’єси “Украдене щастя”?

А Конфлікт через майнову різницю чоловіка і жінки;

Б любовний трикутник;

В різка антитеза між двома головними героями – чоловіком І жінкою;

Г протиставлення героя – індивідуаліста натовпу.

6. За сюжетом якої народної пісні І. Франко створив п’єсу “Украдене щастя”?

А “Пісня про шандаря”;

Б “Пісня про кохання”;

В “Пісня про Україну”;

Г “Пісня про розбійника”;

Д “Пісня про Батьківщину”.

7. Укажіть, хто з названих персонажів не представлений у творі І. Франка “Перехресні стежки”.

А Валеріан Стальський;

Б Михайло Гурман;

В Регіна Твардовська;

Г Євгеній Рафалович;

Д пан Шнадельський.

8. Укажіть жанр твору І. Франка “Перехресні стежки”.

А Соціально-побутова повість;

Б соціально-психологічний роман;

В сатирично-політична повість;

Г роман-хроніка;

Д роман-притча,

9. Ким за родом діяльності був герой твору “Перехресні стежки” Євген Рафалович?

А Адвокатом;

Б лікарем;

В учителем;

Г музикантом;

Д письменником.

10. Укажіть проблему, яка не представлена у творі “Перехресні стежки”.

А Боротьба з жорстокістю і насильством;

Б вибір людиною життєвої позиції;

В проблема добра і зла;

Г проблема шлюбу та сім’ї;

Д проблема батьків і дітей.

11. Установіть відповідність між визначенням літературознавчого терміна і його назвою.

1. Віршова форма з трирядкових строф, у якій римуються між собою перший і третій рядки, а другий рядок римується з першим і останнім рядками наступної строфи.

2. Особливо підкреслене протиставлення протилежних життєвих явищ, понять, думок.

3. Паралельне зображення двох і більше явищ із різних сфер життя.

4. Єдинопочаток, повторення на початку віршових рядків, строф або речень однакових чи співзвучних слів, синтаксичних конструкцій.

5. Повторення однакових слів чи синтаксичних конструкцій у кінці віршованих рядків, строф чи речень, розділів (у прозі).

А епіфора

Б анафора

В антитеза

Г терцина

Д паралелізм

12. Установіть відповідність між жанровим визначенням поеми І. Франка і и назвою.

1 Соціально-побутова

2 Сатирично-політична

3 Історична

4 Біографічна

5 Філософська

А “Мойсей”

Б “Лис Микита”

В “Іван Вишенський”

Г “На Святоюрській горі”

Д “Панські жарти”

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Тема 16. Іван Франко (1856 – 1916) – Літературний процес 70 – 90-х років XIX ст