Тарас Бульба – герой повісті Н. В. Гоголя “Тарас Бульба”


Історичні прототипи образу Т. Б. – видатні діячі національно-визвольного руху України XV-XVII ст.: Наливайко, Лобода, Тарас Трясило, Гуня, Остраница. Деякі біографічні риси пов’язують Т. Б. та Богдана Хмельницького. Однак Т. Б. – збірний образ, і головним джерелом служив Гоголю фольклор: українські народні пісні та думи, історичні пісні, героїчні билини й казки про богатирів. Образ Т. Б. епічен, героїнею і масштабніший. Його доля розгортається на тлі грізних історичних подій – боротьби Запорізької вольниці проти польської шляхти, турецького і татарського панування. Т. Б. – тип позитивного героя, бо він невід’ємна частина родового єдності козачого братства, його вчинками в основному керує кодекс лицарської честі, він б’ється і вмирає в ім’я інтересів Руської землі і православної віри, в ньому “широка, розгульна замашки російської природи” .

Позитивне початок образу Т. Б. врівноважує безидеальность образів “виродків” і “существователей” (Гоголь створює образ Т. Б. одночасно з роботою над “Мертвими душами”). В образі Т. Б. ідея товариства, що скріпляє стихію колективу, протистоїть егоїзму усунутої індивідуальності, а утопічна республіка Запорізької Січі з її свободою, рівністю, братерством протиставлена вузькості, дріб’язковості, схиляння перед чинами і капіталом холодного і бездушного Петербурга (Г. А. Гуковский).


Портрет Т. Б. гіперболічен. Богатирська сила, тілесна міць, суворість і прямолінійність, чужа всякому лукавством, складають основу вигляду Т. Б.: “Бульба раптом вискочив на свого Чорта, що скажено відсахнувся, відчувши на собі двадцяти тягар, тому що Тарас був надзвичайно важкий і товстий”; ” … насупив він ще нижче на очі свої похмурі, ісчерна-білі брови, немов ті кущі, по високій маківці гори і вершечки занесено голчастим північним інеєм “;” весь він був створений для лайливої тривоги і відрізнявся грубої щирістю своєї вдачі “. Широта і могутній розмах Т. Б. у бенкеті і ратній справі набувають билинні, грандіозно-стихійні риси: “Не потрібно пампушок, медяників, маківники та інших Пундик, тягни нам сюди цілого барана чи козу давай, медів сорокарічних! Та горілки багато, тільки не з вигадками горілки, не з родзинками і з якими витребеньками, а чистої, пінної пальники, щоб грала і сичала, як скажена “. Т. Б. в гніві колотить горщики і фляжки. У запалі бою “рубається і б’ється Тарас, роздає гостинці і тому й іншому… рубаючи на капусту поперечних”. Поранений, Т. Б. було знищено, “як підрубаний дуб, на землю”.

“А тим часом набігла раптом ватага й схопила його під могутні плечі. Рушив він усім своїм дужим, але вже не посипалися на землю, як бувало раніше, держали його гайдуки. Та не старість була тому винна: сила подолала силу. Мало не тридцять гайдуків у нього по руках і ногах “. Образ Т. Б. неоднозначний: йому властиві жорстокість і підступність, вважаються етичною нормою в XV-XVII ст. Т. Б. скидає кошового, який відмовився порушити клятву і відновити війну, тільки тому, що два сина Т. Б. повинні загартуватися в боях. Т. Б. напоїв козаків, підмовив їх влаштувати загальний збір, і хмільні козаки, за намовою Т. Б., змістили кошового, вибравши бажаного Т. Б. Кір-дягу. Після страти Остапа Т. Б. мстить шляхті, справляє “поминки” за сином: грабує замки, випалює 18 містечок, костели: “Нічого не жалійте!” – тільки й примовляв Тарас. Потоптали козаки чорнобривих панянок, білогрудих, светлолікіх дівчат, у самих вівтарів не могли врятуватися вони: запалював їх Тарас разом з вівтарями не слухалися нічому жорстокі козаки і, піднімаючи списами з вулиць немовлят їх, кидали до них же в полум’я “.

В образі Т. Б. зливаються дві стильові стихії гоголівського оповідання: історична конкретність і реалізм зображення грубого століття, коли обопільна лютість козаків і поляків – звичайне явище, і, з іншого боку, урочисто-ліричний пафос народно-поетичного епосу, сенс якого – апофеоз богатирської мощі Руської землі. Синовбивства мотивовано зрадою і зрадою Андрія Руської землі і православної віри, отже, етично виправдано: “” Так продати? Продати віру? Продати своїх? Я тебе породив, я тебе і вб’ю! “- Сказав Тарас…” Гоголь переосмислює біблійний мотив жертвоприношення Авраама: Андрій (жертовний агнець Ісаак) не врятований Богом, а Т. Б. (Старозавітний Авраам) приносить його в жертву православ’ю: “як молодий баранчик, почуло під серцем смертельне лезо ножа, схилив він голову і впав на траву, не сказавши жодного слова”. На противагу зраднику Андрієві Остап, інший син Т. Б., розп’ятий мучителями на ешафоті за віру, подібно до Христа (“Остап терпів тортури й катування, як велетень”).

Т. Б. “Стояв у юрбі, схиливши голову і в той же час гордо піднявши свої очі, схвально промовляв:” Добре, синку, добре! “” Отцеоставленность Остапа і його крик, подібний зойку Христа на хресті: “Батьку! де ти? Чуєш чи ти? ” (Пор.: “Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?” – Матв., 27:46) народжує відповідь вигук Т. Б. (Як би відповідь Бога вмираючим за нього вірним християнам): “Чую!” (М. Вайскопф). Таким чином, епічне єдність образу Т. Б. роздвоюється в образах його синів. Образ Остапа втілює ідею нерозривного зв’язку з родовим тілом, вірність лицарської честі й Батьківщині, образ Андрія – ідею відокремлення, егоїстичної роз’єднаності людей, відриву від цілого: колективу, народу, Бога (мотив гріхопадіння), що характерно для сучасної Гоголю європейської цивілізації (пор. критику останньої в “Мертвих душах” і петербурзьких повістях). Кривава битва – стихія Т. Б. У ній звучить мотив смертного бенкету, як у “Слові о полку Ігоревім”. Смерть витязів за Батьківщину бажана Богові (“І вилетіла молода душа. Підняли її ангели під руки і понесли до небес “). Козаки, отже, постають Божим воїнством, і крилаті слова Т. Є., підбадьорюючі їх (“Чи є ще порох у порохівницях? Міцна ще козацька сила? Ще не гнуться козаки? “), Є слова” наказного отамана “, поставленого Божим промислом на славу Руської землі.

Руська земля набуває в розумінні Гоголя месіанський сенс. Загибель Т. Б. зберігає той же високий християнський пафос, хоч і знижена гумористичним мотивом втраченої Т. Б. люльки: “І нахилився старий отаман, і почав шукати в траві люльку з тютюном, вірну супутницю на морях і на суші, і в походах, і вдома”. Поляки спалюють Т. Б. на вогні, розпинаючи на деревному стовбурі (пор. традиційний хри стіанскій символ древа-хреста): “Та хіба знайдуться у світі такі вогні, муки і така сила, яка б козацьку силу?”



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Тарас Бульба – герой повісті Н. В. Гоголя “Тарас Бульба”

Categories: Твори з української літератури

Links