За давніх літ була у передгір'ях Гімалаїв чудесна країна. У цій країні жили дивовижні істоти - кейннари, полуптици-полулюди. Король правил у прекрасному місті Суваннакон - Золотом градах, і було у нього сім дочок-принцес, одна іншої гарніше, але всіх затьмарила красою менша дочка по імені Манора. Щомісяця у повню сім сестер летіли зі своїми подругами до далекого лісового озера. Там вони скидали пір'я й перетворювалися у прекрасних дівчат. Усю ніч гралися вони на березі, купалися у прозорій воді, танцювали. Та нікому з людей не доводило побачити чарівного хороводу кейннар.
А то лісове озеро розкинулося у країні Понкала, де правил могутній король і жив митецький мисливець Бун, що розуміла мова птахів і звірів.
У той самий рік, місяць і день, коли у Суваннаконе у короля кейннар народилася сьома дочка - Манора, у королівському палаці Понкали з'явився на світло хлопчик; те був принц, якому дали ім'я Сутон. Коли Сутон підріс, він полюбив бродити по лісу й часто приходив на берег далекого озера із прозрачною водою. Він подружився зі старим і мудрим мисливцем Буном, і той учив юнака мові лісових мешканців.
Якось раз Сутон заблудився у лісі, утомився й розв'язав заночувати на березі лісового озера. Він піднявся на старе дерево й заснув. Розбудило його ніжний спів дівочих голосів. Сутон розсунув гілки й побачив, що у самої води лежить блискаюче пір'я, а на березі танцюють прекрасні дівчата. Усі сліпуче гарні, але одна з них не знає собі рівних. Принц дивився на неї затаївши подих і не міг відвести око. Але ось почало світати. Танцівниці накинули собі на плечі різнобарвне пір'я, розправили крила й злетіли у небо. Принц протер очі - нікого навколо вже не було.
Повернувши у столицю, Сутон повідав про бачений своєму другові - мисливцеві Буну.
- Я прагну піймати принцесу й привести її у палац, - розв'язав Сутон.
Отут мисливець став відговорювати принца: кейннари - не люди, вони звикли жити у своїй країні, принцеса загине у Понкале, серед людей. Але принц Сутон і чути нічого не праг, усі його думки були про Маноре.
У найближчу ніч повні він велів мисливцеві побрати міцніше мотузку й іти за ним до лісового озера. Обоє сховалися у кущах на березі й стали чекати. Опівночі пролунав шум крил, і зграя дивовижних птахів опустилася на берег. Вони швидко скинули блискуче пір'я й прийнялися танцювати на піску. Яскраво світила місяць, і Сутон у усі очі дивився на Манору. Коли, танцюючи, вона наблизилася до нього, він накинув їй на плечі петлю з міцної мисливської мотузки. Закричала отут Манора, забилася, але Сутон міцно затяг вузол. Злякалися сестри й подруги Манори, швидко підхопило своє пір'я й піднялося над озером.
- Скоріше летите додому! - тільки й встигнула крикнути їм Манора.
Сутон побрав свій видобуток на руки, велів Буну зібрати дорогоцінне оперення принцеси, і усе рушили у столицю королівства Понкала.
Сабоно горювала Манора, плакала й страждала, згадуючи сестер і рідне місто Суваннакон. Принц Сутон ніжно утішав її й клявся у своїй любові. Скоро сум її пройшла, принцеса заспокоїлася й полюбила свого викрадача. Король-Батько дав згоду на весілля сина із красунею Манорой, і був у столиці влаштоване велике свято.
Але не довго тривало щастя закоханих. Сусідній правитель пішов войною на Понкалу. Принц Сутон на чолі великого війська виступив у похід на ворога. Та довелося йому розстатися з Манорой. Гірким було прощання. Не прагла відпускати Манора принца на війну, начебто передчувала лихо. А лихо себе чекати не змусила.
У палаці короля Понкали жив відомий астролог, він становив гороскопи, пророкував долю й давав ради самому государеві. Людей він був злий і хитрий. З першого дня він не злюбив Манору. А причина тому була така. Задумав потай астролог видати за принца Сутона свою дочку, потворну горбату. Так принц-те й уваги не обертав на неї! А вуж коли одружився на Маноре, і зовсім забув думати про дочку астролога. Так поріднитися з королем астрологові не вдалося. Ось і розв'язав він помститися. Лише години чекав.
Незабаром після того, як військо Сутона покинуло столицю, приснився королеві дурний сон: начебто на місто налетіли хижі птахи й склювали усе зерно у запасах. Король призвав астролога й велів йому пояснити сон. Астролог для виду довго міркував, а після відповів так:
- Військо наше зазнає поразки, а країні загрожує нещастя!
- Що ж мені робити? Як позбавити країну від лих? - запитав король.
- Причина всіх нещасть у принцесі Маноре, - ответствовал астролог. Він тепер вуж знав, що час для помсти настало. - Вона не людей, а лісове чудовисько. Вона несе всім нам загибель. Треба вмилостивити небеса. Нехай повелить наш государ розпалити багаття й кинути туди Манору. Попіл розвіється по всій землі, і з ним підуть наші негоди.
Вислухав мовлення астролога король і вжахнувся. А королева стала молити астролога змінити своє пророкування. Однак той був невблаганний: лише смерть Манори врятує Понкалу від загибелі.
Як не горював король, а ослухатися астролога побоявся. Великий сум опанував отут всею столицею. Лише сама Манора була спокійна. Вона вже знала, як їй зробити.
Ранком розпалили велике багаття. Довкола нього поставили стражу. Король і королева дивилися на готування з високої палацової стіни. Манора поклонилася їм і попросила дозволу надягти свої крила для прощального танцю. Накинула вона дорогоцінне вбрання з пір'я й повільно поплила навколо багаття. Ось її танець зробився швидше, і раптом, змахнувши крабоми, Манора піднялася у повітря, зробила прощальне коло над містом і пропала з очей. Мисливець Бун зрозумів, що принцеса полетіла у рідну країну кейннар.
А до вечора у столицю вернувся з победою принц Сутон. Довідавшись про те, що трапилося,, він прийшов у великий гнів і велів покликати до себе астролога. Той довго відмикався, але потім визнав, що дав неправабоне пояснення королівському сну. Принц попросив батька гідно покарати лиходія, і підступний провісник був вигнаний з королівства Понкала. А засмучений Сутон заприсягся, що відправиться на пошуки втраченої подружжя.
- Мій принц, - сказав йому мисливець Бун. - Вона залишила для вас це золоте кільце. Але шукати її даремно. Ніхто з людей не проникав ще у країну кейннар.
- Однаково я відшукаю мою Манору! - викликнув Сутон. - Нехай навіть мені доведеться дійти до неба!
- Ступайте, мій принц! Та поберіть у провідники мавпу. Вона знає всі шляхи. А по дорозі їжте лише те, що стане їсти вона! - Такий був наказ мудрого мисливця Буна.
У супроводі мавпи принц пустився у шлях. Та йшов сім років, сім місяців і сім днів. А після зовсім загубив лік часу. Він пам'ятав про раду Буна. Харчувався тим, що знаходила мавпа: горіхами, ягодами, коріннями, листами. Та, як вона, спритно ухилявся від зустрічей з дикими звірами й дурними людьми. Після тягот шляху він украй знесилів.
Одного разу присмерком втомлений принц присів відпочити на березі чистого гірського озера. Та раптом його вухо вловило пташиний гомін. До берега спускалися дівчата-птаха із глечиками для води. Сутон укрився у кущах і слухала їхня розмова.
- Сьогодні наш король прийме Манору, - сказала одна. - Обряд очищення тривав сім років, сім місяців і сім днів.
- Скоро буде останнє обмивання, - підтвердила інша, - воно позбавить принцесу навіть від спогадів про життя серед людей!
Дівчата-Птахи наповнили свої глечики світлої й прохолодної водою з гірського озера. Отут Сутон обережно розсунув кущі й непомітно кинув кільце Манори у один із глечиків.
Коли служниці востаннє закропили прекрасну Манору й спорожнили останній глечик, з нього раптом випало кільце, принцеса схопила його й стисла у руці: вона зрозуміла, що її коханий чоловік недалеко.
Потім її нарядили у нове оздоблення із блискаючого пір'я павича, прикрасили дорогоцінними каменями й повели у королівський палац кейннар. Тут Манора у оточенні своїх сестер стала перед батьком і матір'ю.
- Розкажи нам, про дочку, як тебе викрали й що приключилося з тобою у країні людей, - проговорив король.
Та Манора повідала про всі свої пригоди у Понкале. А під кінець сказала:
- Принц Сутон, мий подружжя, дуже добрий і ніжний. Він любить мене й завжди буде мені відданий.
- Ну, якщо він такий гарний і відданий чоловік, тому ж він не пішов за тобою у наш гірський палац? - запитав король кейннар.
Та всі придворні згідно закивали головами.
- А ти, батько, дозволив би мені знову з'єднатися з ним?
- Звичайно, коли ви так любите один одного...
- Принц Сутон зовсім близько! - викликнула Манора.- Він зараз у гірського озера. Нехай приведуть його!
Придворні кейннари відправилися на берег озера й відшукали Сутона. Увійшовши у королівські Спокої, він схилив коліна у знак поваги до правителя кейннар.
- Я чув, що ти добрий і шляхетний, - сказав король. - Ти любиш мою дочку Манору й вірний їй. Та я прийму тебе, як сина, якщо ти довідаєшся свою дружину серед її сестер.
Принц підняв очі й обімлів: у танці перед ним закружилися сім красунь, сім принцес у пташиному оперенні; у їхніх уборах блискали дорогоцінні камені, а вбрання переливалися всіма квітами веселки. Та всі сім здалися йому схожими, як перлини у короні правителя кейннар. Танець сестер був стрімкий, вони у лад змахували яскравими крабоми й закривали при цьому свої особи, і принц Сутон не міг довідатися риси улюбленої дружини.
Розпач на мить опанувало ім. Але отут начебто блискавка блиснула у темряві - це яскравим світлом запалилося кільце на пальці у Манори. Принц довідався кільце й простягнув до Маноре руки. Король зробив знак - танець скінчився. Та всі радісно запосміхалися.
Сім днів і ночей тривало свято у гірському палаці кейннар. А потім Сутон і Манора вернулися у Понкалу. Незабаром принц зробився королем. Він правил довго й справедливо. А кейннари, напівптаха-напівлюди, жили при ньому мирно й щасливо.