У дворі одного монастиря росло велике дерево. Плоди на дереві дозріли й почали вже підгнивати, але настоятель монастиря нікому не дозволяв зривати їх. Він був дуже жадібним і опікувався тільки про себе.
Тоді двоє селян розв'язали обдурити жадібного ченця. Один з них прийшов до настоятеля й попросив дозволу зірвати кілька плодів.
- Ні, - грубо відповів чернець, - плоди потрібні мені самому.
- Ви мене не так зрозуміли, - сказав селянин, - я прийшов запросити вас покуштувати мого кенга з оленини. А плоди потрібні мені для соусу.
- Що ж ти не сказав про це раніше!- викликнув настоятель.- Бери скільки прагнеш.
Селянин наповнив спілими плодами мішок і пішов, пообіцявши прийти за ченцем увечері.
Незабаром у монастир прийшов другий селянин і також попросив дозволи зірвати кілька плодів. Одержавши відмову, він запросив настоятеля покуштувати ввечері кенга з курки. Обрадуваний настоятель дозволив і йому нарвати скільки завгодно спілих плодів. Селянин наповнив плодами більший кошик і пішов.
Увечері обоє селянина покликали настоятеля. Він вийшов з монастиря й пішов з ними по стежці до села. У перехрестя один із селян сказав:
- Підемо спочатку до мене, мій будинок перебуває правее цієї дороги.
- Ні, - заперечив інший, - спочатку підемо до мене! Моя сім'я вже села вечеряти.
Почали вони сперечатися, а потім схопили настоятеля за руки й стали тягти у різні сторони. Селяни лаялися й смикали жадібного ченця доти, поки він не заблагав:
- Дайте мені спокій! Я не прагну ні кенга з оленини, ні кенга з курки. Тільки відпустите мене!
Селяни повернулися у село й довго глузували з жадібного ченця: жоден з них не готовив ніякого кенга.