Табірне життя в повісті А. И. Солженицина “Один день Івана Денисовича”

1. Табір – особливий мир. 2. Шухов – головний герой і оповідач. 3. Способи виживання в таборі. 4. Особливості мови оповідання.

Оповідання А. И. Солженицина “Один день Івана Денисовича” побудований на реальних подіях життя самого автора – перебування в екибастузском особливому таборі взимку 1950-1951 років на загальних роботах. Головний герой оповідання Іван Денисович Шухов – рядовий в’язень радянського табору. Від його особи розказано про один день із трьох тисяч шістисот п’ятдесятьох трьох днів строку, що одержав Іван Денисович.

Опис подій одного дня з життя в’язня досить, щоб зрозуміти, яка обстановка панувала в таборі, які існували порядки й закони Один день – а перед нами загальна жахаюча картина життя ув’язнених. Перед читачем з’являється особливий мир – табір, що існує окремо, паралельно звичайно життя. Тут діють зовсім інші закони, і люди не живуть по них, а виживають всупереч ім. Життя в зоні показана зсередини людиною, що знає про неї по своєму особистому досвіді Тому оповідання вражає своїм реалізмом. “Слава тобі, Господи, ще один день пройшов!

” – цими словами закінчує оповідання Іван Денисович, “пройшов день, нічим не затьмарений, майже щасливий”. Дійсно, цей день одну самих “удалих”: бригаду Шухова не вигнали на Соцгородок тягти дріт на морозі, без обігріву, герой минув карцер, відскіпався

лише миттям підлог у наглядацької, одержав в обід зайву порцію каші, робота дісталася знайома – стіну класти на ТеЦ, він минув благополучно шмон, проніс у табір ножівку, підробив увечері в Цезаря, купив у латиша дві склянки самосаду й сам головне – не занедужав Іван Денисович Шухов був засуджений на десять років по сфабрикованій справі: його обвинуватили в тім, що він повернувся з полону із секретним німецьким завданням, а яким саме – придумати так і не змогли. По суті, Шухов розділив долю мільйонів інших людей, що воювали за Батьківщину, і по закінченні війни із бранців німецьких таборівворогів народу, що перекочували в розряд “,”. Особисті людські якості Шухова викликають повагу: незважаючи на всі умови, вона зумів зберегти у своїй душі доброту, не озлився, не втратив людяності.

Шухов готовий поділитися останнім з гарною людиною. Так, Іван Денисович пригощає печивом Алешку-Баптиста для того, щоб хоч якось підтримати його, адже той “усім догоджає, а заробити не може”. А Гопчик для Івана Денисовича майже як рідний син. Солженицин зображує й інший тип людей – “шакалів”, як Фетюков, що був високого начальника звиклого командувати, що не гидує навіть діставати недокурки із плювальниці Лизати чужі тарілки, дивитися людині в рот чекаючи того, що йому що-небудь залишать, – для Фетюкова спосіб вижити.

Він викликає відразу, зеки навіть відмовляються з ним, працювати. У нього не залишилося абсолютно ніякої гордості, він відкрито плаче, коли його б’ють за лизание тарілок. У таборі кожний вибирає свій спосіб виживання. Найбільш невартий із цих способів – це шлях стукача Пантелєєва, що живе за рахунок доносів на інші зеков. У таборі ненавидять таких людей, і такі довго не живуть.

Іван Денисович “не був шакал навіть після восьми років загальних робіт – і чим далі, тим міцніше затверджувався”. Ця людина намагається заробити тільки своєю працею: шиє тапочки, підносить бригадирові валянки, займає чергу за посилками, за що й одержує чесно зароблене. У Шуховатверди подання про гордість і честь, тому він ніколи не скотитися до рівня Фетюкова. Як селянин, Шухов дуже господарський: він не може просто так пройти повз шматок ножівки, знаючи, що з нього можна зробити ніж, що є можливістю додаткового заробітку Заслуговує поваги й колишній капітан другого рангу Буйновский, що звик усе робити на совість, не намагається увильнуть від загальних робіт, “на табірну роботу як на морську службу дивиться: сказано робити – значить роби”.

Викликає симпатію й бригадир Тюрин, що потрапив у табір тільки лише тому, що його батько був кулака. Він завжди намагається відстояти інтереси бригади: одержати більше хліби, вигідну роботу. Ранком Тюрин дає хабар, його людей не вигнали на будівництво Соцгородка. Іван Денисович говорить про те, що “гарний бригадир друге життя дасть”. Це й Отюрине.

Ці люди ніколи не змогли обрати для себе шлях виживання Фетюкова або Пантелєєва. Алешка-Баптист викликає жалість. Ця людина дуже добрий, але слабодушний, тому “їм не командує тільки той, хто не хоче”. Висновок він сприймає як волю Божу, намагається бачити у своєму положенні тільки гарне, говорить, що “тут є час про душ подумати”. Але Алешка не може пристосуватися до табірних умов, і Іван Денисович уважає, довго він тут не простягне.

Інший герой, шістнадцятирічний хлопчик Гопчик, має хватку, що не дістає Алешке-Баптистові Гопчик хитрий, він не упустить можливості урвати шматок. Свій строк він одержав за те, що носив молоко в ліс бендеровцам. У таборі йому пророкують велике майбутнє: “З Гопчика правильний буде лагерник… менше як хліборізом йому долі не ладять”.

На особливому положенні перебуває в таборі Цезар Маркович, що був режисер Він одержує з волі посилки, може собі дозволити багато чого з того, що не можуть інші ув’язнені: носить нову шапку й інші заборонені речі. Колишній режисер працює в конторі, уникає загальних робіт. Він цурається інших ув’язнених, спілкується тільки з Буйновским.

Цезар Маркович має ділову хватку, знає, кому й скільки треба датися Оповідання Солженицина написане мовою простого табірного укладеного, саме тому використовується дуже багато жаргонних, “блатних” слів і виражень. “Шмон”, “стукати кумові”, “шістка”, “недоумки”, “падла” – звична лексика в таборі. Уживання цих слів, у тому числі й “недрукованих”, виправдані, тому що з їхньою допомогою досягається вірогідність передачі загальної атмосфери табору й происходящего.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Табірне життя в повісті А. И. Солженицина “Один день Івана Денисовича”

Categories: Твори з української літератури

Links