Т. Шевченко “сон” (“у всякого своя доля”)


Мета: ознайомити школярів із змістом та ідейною спрямованістю твору Т. Шевченка “Сон”, з’ясувати композиційний прийом “сну”, його роль для розширення можливостей поетичного зображення; визначити сатиричний пафос поеми; розвивати вміння коментувати зміст твору, визначити головні ідеї, контрасти картини в ньому; грамотно висловлювати і виважено доводити власну думку; виховувати почуття гордості за рідний народ, який впродовж історії прагнув до національного визволення, вільного розвитку особистості; прищеплювати любов до літературного слова.
Тип уроку: засвоєння нових знань і формувань вмінь.
Обладнання: портрет Т. Шевченка, текст твору та ілюстрації до нього, кінофрагменти навчального фільму “Сон”, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

Перебіг уроку
і. Організаційний момент. емоційна готовність учнів до уроку
іі. актуалізація опорних знань
Літературна вікторина “Юні шевченковці”.
Клас поділяється на дві команди, по п’ять представників з кожної біля дошки розгадують кросворд упродовж 16 хв. Виграє та команда, яка у визначений час упорається із завданням. Визначається склад журі, умови заходу.
ііі. Оголошення теми, мети уроку. мотивація навчальної діяльності.
іV. Основний зміст уроку
Життям своїм… поезією він заявив кричущу несправедливість кріпосного права.
М. Чалий

/> Усі на сім світі –
І царята, і старчата –
Адамові діти.
Т. Шевченко
1. Вступне слово вчителя
Т. Шевченку випало творити у виключно жорстокі часи. Експлуатація закріпаченого селянства переходила всякі межі. Збройні спроби поневолених селян протидіяти свавіллю поміщиків жорстоко придушувалися. З висоти своїх ідейних революційно-демократичних переконань дивиться Шевченко на ту “вінценосну громаду” і в сатиричній поемі “Сон”.
Поет сміявся грізним, спопеляючим, страшним для експлуататорів сміхом, який не випадково був спрямований уже не проти окремих потворних явищ тогочасної дійсності, а проти усієї системи самодержавно-кріпосницького ладу, проти основних суперечностей миколаївської імперії, проти найбільших хвороб суспільного життя – самодержавства, царя з його урядом, панів і духовенства, за утвердження нового суспільного ідеалу.

2. Довідковий матеріал з теорії літератури
Алегорія (гр. аІІе§огіа – іномовлення) – вид метафори: іншомовне зображення предмета чи явища через інші, подібні до них, з метою наочно показати їх суттєві риси. Використовується, як правило, у загадках, байках і відзначається загальновпізнава-ним характером. Наприклад, у байках через характери дійових осіб – тварин і звірів – зображено риси людей, їх вдача. Алегорія – засіб посилення поетичної виразності. (Білий голуб чи зелена гілка в руках людини – алегорія миру; у казках вовк уособлює жадібність, лисиця – хитрість і т. ін.)
Гротеск (фр. §гоіещие, від італ. §гоііа – грот, печера) – художній засіб, прийом, що грунтується на свідомому перебільшенні, контрастах трагічного й комічного, де реальне в житті переплітається з фантастичним, страшне – з незвично смішним.
Контраст – стилістична фігура протиставлення явищ, предметів, характерів; посилює змістовне й емоційне звучання твору. Використовується у віршах, прислів’ях та приказках, у назвах книг і творів. Це фігура побудована на використанні антонімічних пар.
У Т. Шевченка поетичний контраст – це не просто художній прийом, а мистецький підхід, метод пізнання дійсності, у якій було аж надто багато протиріч. Прийом протиставлення багатих і бідних, невільників і вільних людей, чесних і безчесних, підлих та справедливих, щасливих та нещасних можна сказати універсальний у “Кобзарі”. Контраст часто перебуває в центрі гострої сатири.
Умовність:
– художня первинна (прихована) – відмінна риса будь-якого твору мистецтва. Вона створює видимість правдоподібності, схожості на реальну дійсність. Природа цієї умовності – своєрідність погляду автора на відображувану ним у художньому творі дійсність;
– художня вторинна (відкрита, активна) – свідоме порушення правдоподібності з метою висвітити, зробити зримими те, що з якої-небудь причини не може бути назване прямо або не має в реальному житті свого предметного втілення; відновлення форм, які зустрічаються в житті та природі. Образи, які одержуються в підсумку, не цілком схожі на життя, з фактами життя їх не можна порівняти “прямим накладанням”. Однак вони можуть виражати смисл цих фактів, вірно відображати дійсність.

3. Опрацювання твору Т. Г. Шевченка “Сон”
3.1. Огляд фрагментів кінострічки “Сон”; стислий їх коментар.
3.2. Історія написання та сучасна значимість. Т. Шевченко вирішив поїхати в Україну. Для цього навіть
перервав навчання в Академії мистецтв. Тягнуло в рідний край. На Батьківщині поет провів кінець весни, все літо і всю осінь 1843 року, повернувся до Петербурга в лютому 1844 року. У цей час він і написав “Сон” (“У всякого своя доля”), де відтворив живі враження дикої сваволі поміщиків, злиденного життя і нестерпних страждань кріпаків. Свій гнів вилив він у поемі, яка є гострою сатирою на царську Росію часів Миколи І, на всю систему самодержавного ладу.
На допиті після арешту в 1847 році Шевченко так з’ясував виникнення задуму цієї поеми: “Будучи еще в Петербурге, я слышал везде дерзости и порицания на государя и правительство. Возвра-тясь в Малороссию, я услышал еще более и хуже между молодыми и между степенными людьми; я увидел нищету и угнетение крес-тьян помещиками, посессорами и экономами-шляхтичами, и все это делалось и делается именем государя и правительства”.
Тому виникла потреба написати твір у певному розумінні узагальнюючий, який би розкрив людям очі на сутність тогочасної суспільно-політичної системи, показав би людям: таким ось насправді є той лад, у якому нам доводиться жити.
З моменту написання твору пройшло багато часу.
І всі ці роки він “працював” – розкривав людям правду про самодержавний лад царської Росії. Той лад уже давно зник. Але читаючи цю поему зараз, постійно ловиш себе на думці, що твір запрограмований на більше, що йдеться в ньому не тільки про царську Росію, що істина показана в поемі, цілком актуальна для нашої зовсім недавньої історії.
Одне слово, істину, яку відкрив Шевченко в 1844 році, не завадило б і нам глибше зрозуміти.
Епіграф у творі звучав так: “Дух истины, его же мир не может прияти, яко не видит его, ниже знает его.”. Таким чином, поет проголосив: у “Сні” я покажу вам істину, а ви пізнайте, зрозумійте її.
3.4. Тема: зображення й протиставлення нещасного життя народ
ного і життю “райському” вельмож, царів.
3.5. Ідея: засудження аморальності й паразитизму господарів
країни, заклик до самоусвідомлення народу, пробудження його
національної гідності.
3.6. Основна думка І. Франко: “Сон” – це, безперечно, перший в Ро
сії сміливий і прямий удар на гниль і неправду кріпацтва”.

Т. Шевченко в поемі заявив на весь голос, що головні біди України є похідними від її підневільного стану в Російській імперії.
3.7. Жанр: ліроепічна сатирична поема, це політична сатира; по-
ема-інвектива (інвектива – пряме, найгостріше засудження
певної вади).
Підзаголовок твору – “Комедія” – вказує на комічно-сатиричний, гротескно-кумедний характер змальованих у ньому основних сцен-картин, особливо наприкінці поеми.

3.8. Особливості назви.
Назва поеми несе певне ідейне навантаження. В українській літературі часто використовувалась метафора сну, від якого народ скоро повинен прокинутись. Поет показує старшні картини самого цього сну. Більш того сон стає сатиричним прийомом, який дає поетові волю в сатиричному, гіперболізованому та символічному змалюванні суспільних вад. Слід визначити, що Т. Шевченко часто вдавався до такого прийому зображення і для виявлення своїх істинних настроїв, і для виявлення настроїв персонажів. Таким прийомом зображення написані твори “Сон” (1844), “Сон” (1847), “Сон” (1858), “Сестрі” (1859), “Поставлю хату і кімнату” (1860), “Буває, в неволі іноді згадаю” (1850), сон Оксани в поемі “Слепая”, сон дівчат у “Відьмі”, сон Марини в поемі “Марина”, сон автора в повісті “Прогулка”.

3.9. Композиція поеми “Сон” дуже своєрідна.
Розповідь про побачене й почуте перемежовується з ліричними відступами та замальовками природи. У ліричних відступах поет висловлює свої почуття і роздуми, піддає висміюванню самодержця та його оточення.
Обрана казкова форма дає можливість авторові зобразити різні місцевості безкрайньої імперії, показати тогочасну дійсність у багатьох її проявах, “зазирнути” в історичне минуле.
Поема складається з кількох картин, що змальовують життя в селах України, життя каторжників у Сибіру і Петербурзі.
Орієнтовно можна розмежувати в поемі такі її частини:
– пролог;
– покріпачена Україна;
– сибірські нетрії;
– самодержавний Петербург;
– прийом у царських палатах;
– видіння над Невою;
– вранішня столиця;
– другий прийом у палатах.

Поема написана у формі розповіді від першої особи, яка відкриває широкий простір для виявлення авторського ставлення до зображуваних подій та естетичної їх оцінки. Проте як автор твору Шевченко виступає в поемі не безпосередньо, а в літературній масці умовного автора-оповідача про “напричуд дивний” сон, фантастичні пригоди й комічні події, які йому наснилися.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Т. Шевченко “сон” (“у всякого своя доля”)

Categories: Шкільні твори

Links