Сюжет ліричної драми Блоку “Балаганчик”

На сцені – звичайна театральна кімната із трьома стінами, вікном і дверима. У стола із зосередженим видом сидять Мистики обоего підлоги в сюртуках і модних платтях. У вікна сидить Пьеро в білому балахоні. Мистики чекають прибуття Смерті, Пьеро чекає приходу своєї нареченої Коломбины, Зненацька й незрозуміло звідки з’являється дівчина незвичайної краси. Вона в білому, за плечима лежить заплетена коса. Захоплений Пьеро молитовно опускається на коліна. Мистики в жаху відкидаються на спинки стільців:

“Прибула! Порожнеча в очах її!

Риси бліді як мармур! Це – Смерть!” Пьеро намагається переконати Містиків, говорячи, що це Коломбина, його наречена, однак Голова містичних зборів запевняють Пьеро, що він помиляється, це – Смерть. Розгублений Пьеро спрямовується до виходу, Коломбина треба за ним. Арлекін, Що З’явився, веде Коломбину, взявши її за руку. Мистики мляво повисають на стільцях – здається, висять порожні сюртуки. Завіса закривається, на підмостки вискакує Автор, що намагається пояснити публіці сутність написаної їм п’єси: Мова йде про взаємну любов двох юних душ; їм перепиняє шлях третя особа, але перешкоди нарешті падають,
і люблячі навіки з’єднуються. Він, Автор, не визнає ніяких алегорій… Однак домовити йому не дають, що висунулася через завісу рука вистачає Автора за шиворот, і він зникає за кулісою.

Завіса розкривається. На сцені – бал. Під звуки танцю кружляються маски, прогулюються лицарі, дами, паяци. Смутний Пьеро, сидячи на лаві, вимовляє монолог:

Я стояв меж двома ліхтарями И слухав їхнього голосу, Як шепотілися, закрившись плащами, Цілувала їхня ніч вглаза. …Ах, тоді в извозчичьи сани Він подругу мою посадив! Я бродив у морозному тумані, Видали за ними стежив Ах, мережами її він обплутав И, сміючись, дзенькав бубенцом! Але коли він неї закутав, Ах, подруга звалилася ниць!

Перед глядачами одна за іншою проходять закохані пари. двоє, що уявили, що вони в церкві, тихо розмовляють, сидячи на лаві; двоє жагучих закоханих, їхні рухи стрімкі; пари середньовічних коханців – вона тихо, як луна, повторює останні слова кожної його фрази. З’являється Арлекін:

По вулицях сонним і сніжним Я тягав дурня за собою! Мир відкрився очам заколотним, Сніжний вітер співав треба мною! … Здраствуй, мир! Ти знову із мною! Твоя душа близька мені давно! Іду дихати твоєї весною У твоє золоте вікно!”

Арлекін вистрибує в намальоване вікно – папір лопається. У паперовому розриві на тлі зорі, що займається, коштує Смерть – у довгих білих одягах з косою на плечі.

Усе в жаху розбігаються. Зненацька з’являється Пьеро, він повільно йде через всю сцену, простираючи руки до Смерті, і в міру його наближення її риси починають оживати – і от на тлі зорі коштує у вікна Коломбина. Пьеро підходить, хоче торкнутися її руки – як раптом між ними просовується голова Автора, що хоче з’єднати руки Коломбины й Пьеро. Раптово декорації здіймаються й летять нагору, маски розбігаються, на порожній сцені безпомічно лежить Пьеро. Жалібно й мрійливо Пьеро вимовляє свій монолог:

Ах, як світла та, що пішла (Дзвенячий товариш її повів). У пала вона (з картону була). А я над нею сміятися прийшов И от коштую я, блідий особою, Але вам треба мною сміятися грішно. Що робити! Вона впала ниць… Мені дуже смутно. А вам смішно?” Н. В. Соболєва


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Сюжет ліричної драми Блоку “Балаганчик”