Сюжет і композиція роману Розгром Фадєєва А. А


“Розгром” (1927) – соціально-психологічний роман, у якому зображується народ у роки громадянської війни. Сюжет і композиція роману побудовані так, щоб показати паростки нового (радянського) свідомості в душах бійців маленького партизанського загону – такий, на думку Фадєєва, закономірний результат революційних подій. Доводячи цю ідею, письменник свідомо з’єднав два різних принципи зображення – епопейний (оповідання про народ) і романний (оповідання про окремого героя). Тому сюжет роману вийшов досить розгалуженим, у ньому переплітається опис значних подій і різних характерів.

Епічний сюжет добутку побудований на оповіданні про розгром партизанського загону Левинсона. В експозиції автор описує перепочинок у партизанській війні на Далекому Сході, коли загін Левинсона розташувався на відпочинок у селі на Свиягинском бойовій ділянці. Зав’язкою служить момент одержання пакета з партизанського штабу, де сформульоване головне завдання для Левинсона на найближчий час – “зберегти хоча б невеликі, але міцні й дисципліновані бойові одиниці, навколо яких згодом… ” (VІ). Розвитком дії у романі є опис маневрів партизанського загону, що намагається відірватися від пренаступних його по п’ятах японців і колчаковцев, але кільце оточення неминуче стискується.

Нічний бій на болоті (XVІ) – кульмінаційна сцена, де перевіряється,


хто з партизанів чого коштує в житті. Розв’язка треба відразу ж за кульмінацією (XVІІ): залишки загону, вирвавшись із болота, попадають у засідку, майже всі партизани гинуть під вогнем колчаковских кулеметів. Тільки дев’ятнадцять бійців залишаються в живі й наближаються до бажаного Тудо-Вакской долині Однак “Розгром” – роман характерів, а не подій, тому що головна увага автор приділяє зображенню “діалектики душі” декількох героїв, тобто із зовнішніми подіями партизанської війни автор сполучить розкриття духовного миру персонажів (Морозки, Мечика, Левинсона, Вари). У першій половині роману сообщаетсяистория життя кожного з названих героїв, даються їхні портрети, описуються поводження й міркування, їхні мрії й розчарування.

Загін Левинсона невблаганно рухається до розгрому, і паралельно погіршуються особисті обставини головних героїв. До страждань Морозки через крадіжку динь додаються переживання, викликані ревнивою ворожнечею з Мечиком, сварка з Варей, загибель улюбленого коня Ведмедика. Щиросердечні страждання Вари обумовлені сваркою із чоловіком, безнадійною любов’ю до Мечику, новим почуттям до Морозке. Перша ж зустріч із реальними партизанами розсіяла рожевий, книжковий туман у голові Мечика, потім пішли поранення, ворожі сутички з Морозкой, відчуження від партизанів і т. буд. Коли характери діючих осіб уже змальовані, Фадєєв показує бій як випробування героїв.

Але й у військових сценах автор приділяє головну увагу не бою, а поводженню й переживанням людей. Сюжетні лінії кожного героя (романний сюжет) Фадєєв будує так, що головний учинок персонажа (тобто кульмінація в особистому сюжеті) збігається із трагічною розв’язкою загального сюжету – главою “Дев’ятнадцять”. Щиросердечні переживання Морозки за останні два-три місяці приводять його до усвідомлення своєї значимості в житті й до “кульмінаційного” подвигу в ім’я порятунку товаришів. Щиросердечні переживання Мечика (егоїстична відчуженість від людей і нездатність до боротьби) обумовили його “кульмінаційне” зрадництво в тій же ситуації, у якій геройски виявив себе Морозка. Істеричні ридання Вари наприкінці роману – кульмінаційна сцена для образа партизанської медсестри.

Вона виявилася в числі дев’ятнадцяти партизанів, що уцелели після розгрому загону. Її сльози можуть бути витлумачені по-різному. Це плач по загиблим, близьким їй людям, яких вона знала ще відтоді, коли працювала откатчицей на шахті; це жалість до Морозке, у якому вона після довгої незлагоди помітили несподівану ніжність і з яким помирилася тільки вчора; це жалість до себе, тому що що прокинулися було в ній мрії про щастя звалилися, як їй здається, безповоротно. Остання кульмінація в сюжетній лінії Левинсона – розпач і сльози цього потайливого “людини особливої породи” (VІ), коли він усвідомив, що за останню добу майже весь його загін, крім вісімнадцяти бійців, вигин.

Композиція роману “Розгром” має кілька особливостей. По-перше, слід зазначити неквапливу (епопейную) манеру розгортання подій: майже весь роман являє собою розвиток дії, тому що кульмінація й розв’язка перебувають відповідно у двох останніх главах. Така побудова пояснюється жанровими особливостями добутку (соціально-психологічний роман), коли в центрі уваги автора перебуває зображення людських характерів і суспільно значимих змін у свідомості героевв ході боротьби за революційні ідеї.

По-друге, письменник мистецьки переплітає епічний сюжет і сюжетні лінії головних героїв Наприклад, Фадєєв уводить передісторію Морозки в той момент, коли ординарець їде з пакетом від Левинсона в загін Шалдиби (І). Поки Морозка їде, виникає собитийная пауза, що письменник заповнює гранично стислим оповіданням про минуле героя. У такий же спосіб, не сповільнюючи дії, автор зумів повідомити чимало істотних деталей і цікавих подробиць із колишнього життя не тільки Морозки, але й Мечика, Левинсона, Вари, Бакланова, Дубова, Метелиці. Завдяки таким деталям характери героїв вийшли яскравими й переконливими.

По-третє, Фадєєв обрав прямий порядок оповідання. Послідовний причинно-наслідковий зв’язок підкоряє собі весь сюжетний рух вромане. Кожна глава являє собою більш-менш самостійне оповідання, у центрі якого коштує окремий персонаж (“Морозка”, “Мечик”, “Левинсон”) або епізод (“Мужики й “вугільне плем’я””, “Перший хід”, “Трясовина”).

Певна закінченість кожної глави обумовлена тим, що Фадєєв спочатку публікував у журналах окремі глави. Однак кожна глава в рамках роману сприймається як невід’ємна частина цілого, тому що численними значеннєвими нитками (повторами, паралелями, наскрізними образами, головними ідеями) зв’язується з іншими главами. По-четверте, композиція підкреслює значимість трьох головних героїв: Морозки, Мечика, Левинсона.

Спочатку імена, а потім і характерні ознаки героїв винесені в назви глав: “Шосте почуття” (про Левинсоне), “Один” (про Мечике), “Вороги” (про Морозке й Мечике), ” Шляхи-Дороги” (про Морозке). При цьому самим головним героєм стає Морозка, тому що його духовне перетворення найбільше цікавить Фадєєва: тільки про життя простого шахтарського хлопця розказано докладно, починаючи від народження в темному бараку сучанской шахти № 1 і кінчаючи героїчною смертю від колчаковской кулі. Життя Мечика й Левинсона до початку роману представлена в окремих епізодах.

Підбиваючи підсумок сказаному, хотілося б підкреслити, що роман “Розгром” побудований досить вдало. Роман має динамічний (без відступів і вставних епізодів) сюжет. При цьому він не вичерпується хронікою розгрому партизанського загону Левинсона, тобто не зводиться до невеликої кількості епізодів, розташованих строго в тимчасовій послідовності. Характери головних героїв розкриваються не тільки через загальний сюжет (загін іде від переслідування белоказаков), але й через взаємодію й зіставлення один з одним. Наприклад, образ Левинсона доповнюється образами Морозки, Бакланова, Метелиці, рівняється з образами Мечика й Сташинского.

Фадєєв майстерно відібрав для свого роману ряд подій і різнохарактерних героїв, строго продумав композиційну побудову, вдало з’єднавши опис окремих персонажів і партизанського загону як єдиного колективу. Фадєєв, як у свій час Л. Н. Толстой, міг би сказати, що у романі “Розгром” його цікавить “думка народна” (епічне зображення), а “думка сімейна” (любовний трикутник Морозка – Варячи – Мечик) грає лише допоміжну роль у вираженні головної ідеї добутку, яку можна сформулювати так: революція піднімає самих звичайних людей до рівня героїв високої історичної трагедії



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Сюжет і композиція роману Розгром Фадєєва А. А

Categories: Шкільні твори

Links