“Своєрідність твору Михайла Стельмаха “Правда і кривда”

Впродовж усього твору оповідача супроводжує пісня, народнопоетична традиція.

З любов’ю змальовує автор персонажів роману, для яких боротьба за правду – сенс усього життя. Серед них – талановитий господар Броварник, Катерина, партизанський командир, учитель і письменник Григорій Задніпровський. Але є й інші.

Михайло Стельмах виводить цілу галерею тих, чия душа, як говорить Марко Безсмертний про Шавулу, “на карбованці зависла”. ЦЕ не ряд схожих одна на одну постатей. Кожен з негативних персонажів має свою життєву філософію.

Вона може бути зовсім примітивна, як-от у Шавули – “вичавлювати масло особистого достатку”. Поцілуйко – негідник вищого рангу, але завдання незмінне: збагатитись самому, не зважаючи на страждання інших. Життя для нього – це складне переплетіння правди й неправди. Опору для себе він знаходить у тому, що кожну правду можна зробити неправдою. Для нього варто лише підмішати до правди неправду.

Поцілуйко прекрасно знає психологію чесної людини, її вразливі сторони. У розмові із Задніпровським він починає атакувати найбрутальнішим чином: “Я знаю, ви відновили вищу освіту і досі живете великим,

різним художеством, шекспірами і духом. Але, коли зло пішло на зло, я стягну вас із цих високостей на таке дно, що й шекспірам не снилось… Я знаю, як це робиться, знаю, що ви маєте відкриту, мов рана, душу, вразливе, незахищене серце. Воно у сто крат слабіше мого. І я захочу, згризу його, мов качан капусти”.

І в результаті розмови Задніпровський не може не визнати: “А як він вірно про відкриту душу сказав! Теж розбирається в психології і для вигід своїх, для мерзоти своєї”.

Похмурими, темними фарбами змальовує письменник й іншого народного кривдника – голову колгоспу Антона Безбородька, який “усе старався зіпхнути то на труднощі росту, то на труднощі сільської відсталості, а тепер ухопився за труднощі війни”. Насправді він зовсім байдужий до людського горя і поневірянь.

З помітним присмаком сатири викриває Стельмах кар’єриста й адміністратора Киселя “з печаттю грубої владності і зарозумілості”, працівника держбезпеки, авантюриста Чорноволенка. Усі ці антигерої – руйнівна сила великого масштабу. Михайло Стельмах бачить це, але залишається оптимістом, про що свідчить монолог Марка, звернення до власного “бронзового образу”: “Отак воно й буває. Ну, коли вже тобі випало стояти днями і днями, і ночами, то стій, дивись, щоб із темряви не виповзла кривда чи якась погань…”,

Михайло Стельмах впевнений, що правда переможе, але за однієї умови: людина повинна знати правду – “хай буде вона гіркою, нелегкою, “напівголодною”, але це правда!” Обізнаність дасть людині можливість змінити світ на краще.

Тісно пов’язані між собою краса і благо, краса і правда. Змінювати, вдосконалювати світ – це утверджувати правду як норму життя. Буде правда – буде торжествувати краса. Зрештою, до утвердження краси як головної цінності, на думку Михайла Стельмаха, йде розвиток самого суспільства.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

“Своєрідність твору Михайла Стельмаха “Правда і кривда”