Світський Петербург у романі “Євгеній Онєгін”

У часи Пушкіна існували подання, що зложилися ще в епоху класицизму, про те, що предметом поезії повинне бути тільки “витончена” Природа ; навпаки, “низька природа” – все повсякденне, “прозаїчне” – перебуває за межами художньої літератури. Виключення робилося тільки для сатиричних жанрів, оскільки їхньою метою було не оспівування, а викриття. Автор “Євгенія Онєгіна” – добутку в цілому аж ніяк не сатиричного – стирає всякі розходження між “витонченої” і “низкою” природою. У його роман поряд з “поезією”

заюшила широким-потоком і “проза” – життя як вона є, з усіма її фарбами й відтінками, зі святковими й повсякденними, патетичними й смішними, зворушливими й незначним, високими поетичними поривами й життєвим “строкатим сміттям” – “прозаїчними бреднями”, дрібними буденними дрязгами, побутовими деталями. Але разом з тим цій “прозі” автор “Євгенія Онєгіна” зумів додати високе поетичне достоїнство; зумів, говорячи словами Добролюбова, “представити… те саме життя, що у нас існує, і представити саме так, як вона є на ділі”, “не компрометуючи мистецтва”.

У

здійсненні свого новаторського творчого задуму поетові довелося піти зовсім новими, непроторенними шляхами. Строфи “Євгенія Онєгіна” повні полеміки з усіма існуючими в ту пору основними літературними напрямками, школами й традиціями (класицизмом, сентименталізмом, романтизмом, майже всіма типами роману). У той же час для “поезії дійсності” необхідно було створювати нові способи й засоби виразності, розробляти нові художні прийоми, нарешті, відповідним образом перетворювати самий матеріал мистецтва слова – російська літературна Мова. І в пушкінському романі це було чудово здійснене. Зображенню повноти життя, складності й різноманіття її проявів відповідають “строкатого глави” роману – “напівсмішні, напівсумні, простонародні, ідеальні”.

Різноманіттю жанрових і стильових елементів відповідає розмаїтість поетичної мови. В “Євгенію Онєгіні” використане все багатство загальнонародної мови, вся стихія російського мовлення. Склад роману, точно, ясно й просто, без зайвих поетичних прикрас, “млявих метафор”, що позначає предмети “речового” миру, що виражає думки й почуття людини й разом з тим нескінченно поетичний у цій своїй простоті, є чудовим явищем реалістичного мистецтва слова. У виробленні норм російської національної мови, що є однієї з найважливіших завдань, здійснених творчим генієм Пушкіна, роману у віршах належить винятково важливе місце.

З метою вмістити у свій добуток все різноманіття дійсності й разом з тим повідомити його необхідна єдність Пушкін застосовує й відповідну віршовану форму.

Але авторський початок в “Євгенію Онєгіні” не веде, як це було в сентименталістів і романтиків, до довільного змішання суб’єктивного й об’єктивного планів, до підміни одного іншим. Особливо рельєфне новаторство Пушкіна проступає в прийомах характеристики героїв. У пушкінських романтичних поемах характеристика складалася в основному з авторського оповідання й оповідання-монологу героя пр самому себе. В “Євгенію Онєгіні” ми зіштовхуємося з винятковим багатством прийомів характеристики героїв. Так, образ Онєгіна розкривається перед читачем за допомогою його мовлень, міркувань, що виступають і т. д.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Світський Петербург у романі “Євгеній Онєгін”