Світло і тіні Ельсинора (за трагедією Вільяма Шекспіра “Гамлет”)

Сюжет трагедії Шекспіра “Гамлет” перекликається із давньоскандинавською сагою про легендарного принца Амлета, який жив приблизно у VІІІ ст. У ній мова йшла про криваву помсту принца, який здійснив її, прикинувшись божевільним. Хитрістю він займає королівський трон. Уперше про сагу згадує середньовічний данський вчений Саксон Граматик у своїй відомій праці “Діяння данців”. Цей сюжет письменники і поети багатьох країн неодноразово використовували у різних літературних жанрах упродовж багатьох століть. І що цікаво, цей сюжет викликав і продовжує викликати і сьогодні палкий інтерес у читача, причому кожне нове покоління відкриває в “Гамлеті” щось нове, притаманне тільки його епосі.

Отже, середньовічна Данія, Ельсінор, королівський палац… Здавалося б, на нас чекає романтична історія з часів, які вже давно минули і ніколи не повернуться… Але вже перша сцена викликає відчуття тривоги. Доведіть це самі, спираючись на текст.
Учні. Ось Франциско, який стоїть на сторожі, ділиться думками з охоронцем Вернардо:

“Спасибо, что сменил: я озяб
И на сердце тоска…”

Трохи пізніше з’являються Марцелл і Гораціо. Вони стають свідками неймовірного явища: повз них двічі проходить тінь померлого короля, а привид, як відомо, з’являється не до добра. Привид короля з’явився з потойбічного світу, щоб розказати синові

про страшне злодійство: підступний Клавдій убив короля, щоб одружитися на королеві і забрати королівство. Тому привид і волає помсти:

“Если только
Ты впрямь любил когданибудь отца…
Отомсти за подлое убийство…” – наказує він Гамлету.

Привид хоче помети, а чого прагне Гамлет? У Гамлета немає вибору. Він повинен виконати волю батька і помститися. І це бажання захоплює його усього, стає метою і сенсом його життя. Віднині всі його вчинки зводяться до одного – помститися за батька.
Учитель. Якби все було так просто, то твір міг би закінчитися одразу, якщо не з самого початку, то точно в кінці 2 акту. Але трагедія продовжується.

Такий прийом називається “зволікання дії”, і Шекспір його використовує дуже майстерно.
Учитель. Події розгортаються далі одноманітно, практично нічого не відбувається, сюжет рухається повільно. Перед тим, як станеться розв’язка, попри прийом “зволікання дії”, у п’єсі відбувається багато подій, відсувають саму розв’язку, тобто помсту. Головний герой симулює божевілля. Це тримає читача в напрузі. Гамлет розігрує божевілля, щоб приспати пильність королявбивці і, скориставшись цим, помститися за батька. Але Клавдій не просто вбивця, він позбавив життя рідного брата, тобто він – братовбивця. А це робить його злочин ще тяжчим, злочин, який вимагає кровної помсти.

Але для Гамлета стати вбивцею – означає переступити через себе, бо він благородна, високоосвічена людина, і тому навіть поява привида і розмова з ним не можуть остаточно переконати його в тому, що батька отруїв саме Клавдій. Гамлет шукає додаткові докази скоєння злочину. У цьому йому допомогла пересвідчитись п’єса про вбивцю герцога Гонзаго, яку розіграли мандрівні актори. Режисером постановки цієї вистави став сам Гамлет.

Що ж відбувається далі? випадково вбиває Полонія. Ця смерть призводить до божевілля і трагічної загибелі Офелії, дівчини, яка кохала Гамлета, а далі – дуель з Лаертом, котрий був непричетним до смерті батька Гамлета. Крім того, винний Гамлет і в смерті Гільденстерна та Розенкранца, які були придворними. На мою думку, Гамлет – нещасна людина, доля якої через обставини склалося трагічно. Він мусив вбивати всупереч своїм принципам. Саме в цьому, на моє глибоке переконання, і полягає трагедія Гамлета.

Звучить монолог Гамлета.
“Быть или не быть, вот в чем вопрос…”

Кохання – це мова серця. Добре відомо, що точного визначення цього почуття не існує, хоча люди намагалися це зробити упродовж усієї своєї історії. Суспільство довгий час прагнуло довести, що серце теж має право голосу і що можна любити не тільки Бога, як вчила і вимагала церква, а й людину.

Скільки трагедій, понівечених доль зазнало людство через кохання. Письменники і поети різних епох створили незабутні образи, які стали символами справжнього кохання: Трістан та Ізольда, Данте і Беатріче, Петрарка і Лаура… Шекспір та його сучасники розробили нове ставлення до кохання – вони сприймали любов як вірну опору у житті, яскраву зірку, що вказувала шлях в усіх життєвих негараздах та бідах. Вони вірили, що саме кохання може врятувати людину у цьому житті, вказати на єдиний вірний шлях серед помилок, шукань, горя, втрат, нещастя.

Можливо, саме так було у Гамлета та Офелії. Офелія щиро кохає Гамлета, з радістю зустрічається з ним. Вона є єдиною радістю його душі. Але її прагнуть використати вороги принца – через неї хочуть слідкувати за Гамлетом. І тут проявляється все благородство душі Офелії, жінки – ідеалу ренесансної доби: вона перестає спілкуватися з Гамлетом, хоча це приносить їй страждання, душевні муки, розпач. Вона навіть повертає йому усі листи, де він говорить з нею словами кохання і освідчується у своєму почутті. За Гамлета їй боляче значно більше, ніж за себе. Вона захоплюється особистістю Гамлета, вміє цінувати найкраще в людині.

Листи Гамлета дуже багато значили для Офелії. В них він освідчився їй у коханні, розмовляв з нею вишуканою поетичною мовою. Вона повертає їх коханому, щоб ніхто не міг використати ці листи для своєї користі.

Що стосується божевілля від кохання… На мою думку, кохання може зробити життя людини або дуже щасливим, або дуже нещасним. Від щастю не божеволіють, а от від нещастя… це цілком можливо, хоча нам майже невідомо випадків в літературі, де б говорилося про те, що від кохання божеволіють, скоріше від нього гинуть.
Учитель. Отже, від кохання не божеволіють. А чому тоді гине Офелія, коли, здавалося б, вона могла б бути щасливою?

Офелія гине тому, що не змогла пережити того, що її батька вбив Гамлет, кохана людина; вона втратила двох дуже дорогих для неї людей, і ще невідомо, яка втрата важча. Саме тому, на мою думку, вона божеволіє і трагічно гине.

Найбільше мене зацікавив образ самого Гамлета. Незважаючи на те, що він змушений був мстити за смерть свого батька, я не сприймаю його як вбивцю. Він для мене залишається порядною, розумною, чесною, хоча і жорстокою людиною. Я співчуваю йому в його нещасливому коханні, мені шкода Офелію. Але я добре розумію, в який час жив Гамлет, і ні в якому разі не засуджую його, хоча він і винен у смерті кількох людей. Коли я читала твір В. Шекспіра “Гамлет”, у мене виникло декілька запитань, відповіді на які вже отримала на попередніх уроках і на сьогоднішньому також. Але є дещо, що змушує мене замислюватись знову і знову – чому життя Гамлета було таким трагічним? Чому до цього образу люди звертаються знову і знову?

Відповісти на ці запитання складно, але я зрозуміла одну річ: життя Гамлета – це трагедія кожної благородної людини, котра стикається зі злом у житті і намагається його подолати. Кожен з нас теж бачить зло у нашому житті, адже життя не буває тільки рожевим та безхмарним, тому, на мою думку, і сьогодні в кожній людині живе частка Гамлета, і тому цей образ постійно привертає до себе увагу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Світло і тіні Ельсинора (за трагедією Вільяма Шекспіра “Гамлет”)

Categories: Шкільні твори

Links