Світ сатири Саші Чорного

Саша Чорний співчуває читачам тієї друкованої продукції. Його іронія сумна, в ній звучать ноти розпачу: Кто в трамвае, как акула, Отвратительно зевает? То зеваетдругчитатель Над скучнейшею газетой. Каждый день с утра он знает, С кем обедал Франц Иосиф И какую глупость в Думе Толстый Бобринский сморозил. Замість діяльності, спрямованої на поліпшення економічного стану суспільства, повернення обличчям до духовних цінностей, інтелігенція і не лише вена, а й представники інших суспільних прошарків, переводять себе на нескінченні політичні сварки,

на безглузді суперечки, які корисні лише так званій політичній еліті, яка засідає в думських фракціях:

Моя жена – наседка, Мой сын, увы, – есер, Моя сестра – кадетка, Мой дворник – старовер. Кухарка монархистка, Аристократ – свояк, Мамаша – анархистка, А я – я просто так… Дочуркагимназистка (Всего ей десять лет) И та социалистка, – Таков уж нынче свет!

Как наполненниє ведра, Растопырєнние бюсты Пропливают без конца – И опять зады и бедра… Но над ними – будь им пусто! – Ни єдиного лица!

До цього салону потрапляє й інтелігент, наляканий репресіями, які стали наслідком

придушення першої російської революції. Той, який прагнув світла, в паніці кинувся у темряву вульгарності, бездіяльності, ницості, конформізму:

Повернувшись спиной к обманувшей надежде И беспомощно свесив усталий язык, Не раздевшись, он спит в европейской одежде И храпит, как больной паровик. Истомила Идея бесплодьєм интрижек, По углам паутина ленивой тоски, На полу вороха неразрезанних книжок И разбитых скрижалей куски…

У небуття пішли “яркие речи и смелие жесты”, і звичайною нормою життя стає скиглення у супроводі хору, який у нестямі закликає:

Давайте спать и хникать И пальцем в небо тикать! Або ж: “Отречемся от старого мира…” И полезем гуськом под кровать.

Пошесть бездуховності заполонила парламентські фракції, державні служби, літературні салони, редакції газет і журналів, видавництва. Потік інформаційної брехні, компромату, блюзнірства наповнювали видання, які фінансували різноманітні думські партії, всілякі можновладці:

Пародии на пародии, Чревоугодие, Комические случаи в Батуми, Самоубийство в Думе, Случайв спальне – Во вкусе армейской швальни, Случай с пьяним в Калуге, Измена супруге… От самого расевета Сойдутся и визжат, Но мне комедья ота, Поверьте, сущий ад…. Проклятья посылаю Родному очагу И втайне замышляю В Америку сбегу!

Книжкова продукція, якою завалені прилавки, викликали у поета нестримне обурення, а легіони письменниківнездар і поетівграфоманів, які прекрасно існували, сміючись над споживачами їхньої “художньої макулатури”, викликали справедливу відразу.

Ах, словесние, тонкие-звонкие фокусы-покусы! Заклюю, забрикаю, за локоть себя укушу. Кто не понял – невежда. К нечистому! Накося – викуси. Презираю толпу. Попишу? Попишу, попишу… Попишу животом, и ноздрей, и ногами, и пятками, Двухкопеечним мыслям придам сумасшедший размах, Зарифмую все зто для стиля яичними смятками И пойду по панели, пойду на бесстыжих руках…

В одному із віршів, присвяченому 100річчю від дня народження Миколи Гоголя, який починається словами: Ах, милий, Николай Васильич Гоголь! Когда б сей час из гроба встать ты мог… – Саша Чорний задає питання класику: “Где твои герой? Все живы ли?” и сам дає відповідь:

Живут… И как живут! Ты, встав сейчас из гроба, Ни одного из них, наверно, б не узнал; Павлуша Чичиков – сановная особа И в интендантстве патриотом стал – На мертвых душ портянки поставляет (Живым они, пожалуй, ни к чему), Манилов в Третьей думе заседает И в председатели был избран… по уму. Петрушка сдуру сделался поэтом И что-то мажэтв “Золотомруне”, Ноздрев пошел в охранное – и в этом Нашел своє призвание вполне…

У цьому вірші поет з гіркотою констатує, що навіть гоголівська сатира не змінила на краще деградованих типів, навпаки, ці типи піднялися на вищий щабель, паразитують на суспільстві, отруюють його своєю порочною суттю. І все ж у душі поета ще жевріє надія, що настане час – і відбудуться позитивні зміни, що виліковуються і “типи”, і суспільство:

Сжечь корабли и впереди, и езади, Лечь на кровать, не глядя ни на что, Уснуть без снов и, любопытства ради, Проснуться лет чрез сто.

Минуло вже сто років, як були написані ці рядки, як виходили у світ сатири Саші Чорного. Лишається тільки уявити, які почуття викликали би в серці поета персонажі сьогодення, теперішнє суспільство, теперішні міжпартійні чвари, заангажовані газети, книжкові “шедеври”, телепрограми, про появу яких навіть і не міг подумати поетсатирик, усілякі телешоу, “елітні” тусовки і багато чого іншого, новітнього і безпорадного. Здається, поетові можна було б подарувати вірш, який починався б словами:

Ах, милий и наивний, Саша Черний! Ужель ты верил, что исправишь мир?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Світ сатири Саші Чорного