Сучасні поети – Стихія Башлачева

Жив у Череповце симпатичний хлопець, молодий журналіст Сашко Башлачев. Працював, писав вірші. Соромливий погляд, кваплива, небагато плутане мовлення. Ніхто й не підозрював, що очікує його в майбутньому…

Навесні 1984 року в Череповец приїхав Артем Троицкий. Вони познайомилися. Башлачеву представилася можливість перебратися в Петербург, вийти зі своїми віршами й піснями на сцени північної столиці. Це надавало нові можливості, славу, визнання

И він зробив вибір. З тої пори адреса його змінився на пітерський. Він співає в різних містах

Росії, подорожуючи автостопом. Співає для студентів, акторів, журналістів, доля – музикантів, художників. Скрізь його зустрічали із замилуванням, дивувалися незвичайній силі, що виходить із його балад

Вражав насамперед космічний розмах його душі. Його пісні заворожували людей, а він радувався цьому майже дитячій радістю

У пам’яті тих, хто його чув і знав, залишаться маленькі дзвіночки на шкіряному браслеті, що потім перекочували на шийну тасьму. Говорять, з деяких пор він їх уже не знімав. Вони дзенькали в такт ударам по струнах гітари… Вони стали його символом віри. Знаменита пісня Башла –

чева “Час дзвіночків” написана в ритмі перегони російської трійки, що дзенькає бубенцами під стукіт копит

Довго йшли снігом і морозами,

Усі знесли й залишилися вільними

Жерли сніг з кашею березової

И росли урівень сколокольнями.

Якщо плач – не жалували солі ми,

Якщо бенкет – цукрового пряника

Дзвонарі чорними мозолями

Рвали нерв мідного динаміка

Концерти, тусовки, фестивалі, поїздки в Сибір, Середню Азію. По всіх усюдах Башлачев був своїм, його любили й чекали. З інтерв’ю музиканта Юрія Наумова: “Сашка був визнаний як геній. У нього була винятково висока репутація. Його справами – турботами займався Артем Троицкий… Тобто Сашку розкручували такі сили, що, наприклад, я й поруч із ним не стояв”.

Дійсно, дружба з такими корифеями російської долі як Гребєнщиков, Кинчев, Цой хвилювала його, радувала як, що свершились чудо. Але згодом усе тривожніше й беспокойнее ставали Сашини очі. Здавалося, він побачив що – т таке, отчого перевернулася душа. “Поет піднімає повні цебра уважних очей…” Ця башлачевская рядок пригадується, коли дивишся на один з його останніх фотопортретів

Башлачев по – колишньому приходив на домашні концерти, співав, сміявся, будував пички друзям, але раптом нестерпний біль проривався в його співі:

Я проклятий собою

Осиковим колом у живе, живе…

Живе повстало в груди

Усе в подряпинах так вбубенцах.

ЩоМає душу так дихається

Горі – не губи

Спаленою губою я шепочуся

Я шепочу, що, мол, я зопалу так всердцах.

Башлачева стали запрошувати на запис у студії, на зйомки фільму й постійно просили проспівати. У червні 1987 року Олександр Башлачев бере участь в 5 – ом Ленінградському доля – фестивалі. Його пригніченість і нервозність була посилена прохолодним прийомом публіки, що не звикла слухати серйозні речі. Башлачев виконував “Танцюй у вогні”:

Ми заручені, і я йду на дзенькіт струни із твоєї коси

Ми заручені, і швидкий час задути годинники

Час вийти в ліс, де галявини святі

Часу в обріз – квіти й ще квіти

17 лютого 1988 року Башлачева не стало. Він загинув, викинувшись із вікна своєї нової пітерської квартири. Пригадується некрасовская фор мула: “Об місто, місто фатальний!” І справді, фатальний: тут був смертельно поранений на дуелі великий Олександр Пушкін, розстріляний Микола Гумилев, при дивних обставинах загинув Сергій Єсенін, пострілом у серце вбитий Ігор Тальков, вигин і Сашко Башлачев…

Його останній вірш було коротким, усього в чотири рядки:

И праця безглузда, і безглузде ледарство,

И с плечей геть усе та ж голова,

Коли приходить скажена ясність,

Насилуючи притихлі слова

“Скажена ясність” – про що це? Можна тільки ворожити

“…Рвали нерв мідного динаміка”. Уперше почута, ця пісенна фраза довго хвилювала мене своєї звукописью. Подібні рядки в піснях – баладах Башлачева ввергають просто в трансовое стан. Крізь тканину безпомилково зведених воєдино звуків проступає зміст, а за ним – картина, видившаяся наяву самому поетові. І ти злітаєш над реальністю, і бачиш споконвічну Русь, забуту, забиту, що канула в Лету, але воспетую знову. Оспівану Олександром Башлачевим.

Чуєш кроки…

Велика ти Росія, так наступати нікуди. Ім’я імен шукають спантеличені волхви. . Крок з межі

Криво так навскіс знаходиться вірне стьобання – доріжка

Сіно встогу.

Вільний вітер у кутах ворожить Різдво

Кров на снігу…

Земляника в січневому козубі

“Широкий простір завжди володіло серцями росіян, – писав Дмитро Сергійович Лихачов. – Чим відрізняється воля від волі? Тим, що воля вільна – це воля, з’єднана із простором, з нічим не перепиненим простором. А поняття туги, навпроти, з’єднується з поняттям тісноти, позбавленням людини простору”.

У пісні Башлачева “Комусь березу заломати” тісно від низького зводу похмурої землянки, задушливо від убогого нашого життя. Туга неминучая і ядуха в цій пісні:

Якщо по ранках дуже нудно,

А по вечорах дуже страшно.

Всемером тулимося на стільці,

Усім миром – на нари – полати…

Сашко Башлачев був надзвичайно відкритий і, звичайно, ранимо. Беззахисність – ранимость – израненность. Російська душа – дитяча. Як береза – світла. Ножем по білому бересті – і сльози закапають, чисті, безневинні. Де б взяти панцири залізні, відгородитися від миру несправедливого?

Ой – й – й, скажи, зірка, так незабаром ль сам засну,

Відлив собі шолом із синього льоду?..

Ой – їй – їй, запитай мене, ясна зірка,

Ой – їй – їй, урятуй мене, ясна зірка…

Народна Мова, народні звичаї, дух народний. Він знав це з перших рук, він жив цим. Стихію цю він пропустив крізь себе, наситився нею й виплеснув зовні.

Загадка Башлачева ще не розгадана. Є міфи й легенди, і є факти. Є аудиозаписи, що зберегли його балади; є вірші

Відпусти мені гріхи, я не пам’ятаю молитов

Але, якщо хочеш, віршами гріхи замелю

Поясни: я люблю тому, що болить,

Або це болить тому, що люблю?..


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Сучасні поети – Стихія Башлачева