Страшний відгомін війни в поезії Л. Костенко “Пастораль XX століття”


Іноді, читаючи поезію Л. Костенко “Пастораль XX століття”, виникає питання, чому поетеса обрало саме таку назву для вірша? Адже, як відомо, жанр пасторалі, тобто ідилічної картини життя сільської людини в її гармонічних зв’язках з навколишнім світом, був розповсюджений в XIV-XVIII сторіччях. Тому не можна не звернути уваги й на істотне уточнення поетеси – пастораль саме XX сторіччя. Уже в назві автор акцентує увагу на своєрідному парадоксі, антитезі заголовка добутку і його змісту

Замість ідилії, розвертається начебто спалах, несподіваний, болісно, трагічний відгомін найстрашнішого нещастя минулого сторіччя – війни, що не обійшла ні одну сім’ю. Мова йде насправді про сільських пастушків Павлі, Сашку, Степанові, яким рости, мужніти, зустрічати світанки з коханою дівчиною, стати теперішніми хазяями на землі. Але цю загальноприйняту, органічну, як сама Природа, “схему” життя ламає Війна, верней її далекий відгомін – залишена в поле граната. Відбувся вибух, убитих хлопчиків несуть із поля. І як завершений акорд цієї трагедії звучить розпачливий крик матері:

Хоча б личко покажіть! Личка вже не було…

Ліна Костенко – не сторонній спостерігач, вона сама гостро переживає непоправність втрати, кожним нервом відчуває бездонний материнський розпач. Немає більшого покарання для матері, як смерть рідного її серцю дитини! Це


Боже покарання, вирок, коли життя уступає смерті! Це несправедливо, коли старі ховають молодих. У цьому є щось неприродне. Поетеса використає прийом антитези, щоб підсилити трагізм події. І несли їх, убитих, діди, яким “не хотілося жити”. Молодість протиставлялася старості, а життя – смерті. Природа, начебто жива істота, теж сумує за хлопцями, за їхніми загубленими життями: коли їх несли, “навіть сонце впало ниць”. Найбільше горе матері – втрату дитини, поетеса передає через згадування про Аріадну. Вона, згідно давньогрецького міфу, допомогла юнакові Тесею вибратися з лабіринтів Мінотавра. Аріадна дала улюбленому клубок ниток, що і вказав вихід. Відтоді “ниткою Аріадни” називають рятівний засіб виходу з дуже скрутного стану. Ліна Костенко трансформує міф у ситуацію, у яку потрапили матері загиблих хлопців. Тому така безнадега й розпач звучать у рядках її поезії: “И ніяка в житті Аріадна вже не виведе з горя тих матерів”. Тому що призначення жінки в цьому складному, суперечливому світі родити дітей, продовжувати рід. Розчісувати кучерявенькі чубчики синам, заплітати кіски з різнобарвними бантиками дочкам. Чекати онуків, правнуків, знать, що їх чекає тиха старість у багатолюдному родинному колі. Жінка родить дітей у будь-яких ситуаціях: чи те війна або мир, чи те горе або радість. Так відбулося й у поезії Ліни Костенко

Поетеса Затверджує вічний кругообіг життя, вічність усього сущого, відновлення, розвиток. Зв’язок часів і поколінь неможливо перервати. Самої Л. Костенко дуже близькі події, пов’язані з війною, тому що вона пережила лихоліття війни, тому й відкрито затверджує: “Мій перший вірш написаний в окопі на тієї сипучій від вибухів стіні, коли втратило зірки в гороскопі моє дитинство, убите на війні”. І такою, убитою війною, молодих хлопців і дівчин було дуже багато. Але вони вірили, що все погане пройде (як було написано на обручці пануючи Соломона). Настане мирний час, а з ним – любов, сенс життя й віра!



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Страшний відгомін війни в поезії Л. Костенко “Пастораль XX століття”

Categories: Нові твори

Links