СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО (1879-1932)


Степан Васильченко (Степан Васильович Панасенко) народився 8 січня 1879 року в місті Ічні на Чернігівщині в бідній селянській родині. Змалку батракував. Але велика сім’я жила дружно, тут панував культ пісні, читали книги. Батько письменника, який сам був грамотним, намагався будь-що дати освіту діям, вивести їх у люди. 1886 року хлопець вступає до Ічнянської п’ятирічної школи. Стає кращим учнем, здобуває право залишитися при школі на два роки стипендіатом для підготовки у вчительську семінарію. Готуючись працюва­ти народним вчителем, займається самоосвітою. У 1895 році Васильченко вступає до Коростишівської вчитель­ської семінарії, де вчиться упродовж трьох років. Продовжує зай­матися Самоосвітою, проймається волелюбними ідеями, пише пер­ші літературні Твори. По закінченню навчання (1898) йде вчите­лювати в с. Потоки на Канівщині. Виявляє педагогічний талант і любов до дітей. Відкриває вечірні класи для дорослих. Бореться за Навчання рідною мовою, через що потрапляє до числа “неблагонадійних”. В ці роки Степан Васильченко веде щоденник, займається літе­ратурною творчістю. У 1900 році пише поему про долю селян-переселенців “Розбита бандура”. Через два роки молодого вчителя переводять до Богуславської школи на Київщині, але через незгоди з місцевим начальством не працює й року. Бере участь у підпільному гуртку, виявляє пропаган­дистські


здібності, цікавиться фольклором, захоплюється Творчістю Шевченка та Марка Вовчка, світовою класикою. Вирішує продовжи­ти педагогічне навчання і в 1904 році вступає до Глухівського вчи­тельського інституту. В цей час країна знаходилась на порозі рево­люції. Студенти включаються у політичну боротьбу, організовують страйк. Серед організаторів страйку – С. Васильченко. Провчившись в інституті півтора роки, залишає навчання, тому що цей заклад не задовольняє його, не сприяє літературній праці, працює в школі на Полтавщині, потім переїжджає на Донбас “До живого й шумного шахтарського життя”. Але 1906 року був безпідставно заарештований разом із двома іншими вчителями. Півтора роки проводить у Бахмутській тюр­мі. Там на основі тюремних вражень пише новели “Спасенник” та “Пацанок”. У 1908 році хворий на тиф і виснажений письменник виходить на волю і повертається в Ічню до старенької матері. Вчителювати Степа­ну Васильченку було Категорично заборонено, і він цілком віддається літературі, а на прожиття заробляє приватними уроками. 3 1910 року Степан Васильченко живе у Києві, працює журналіс­том в Ліберально-буржуазній газеті “Рада”, пише оповідання “Ро­ман” , “Циганка” , новелу “На чужину”. А вже у 1911 році вийшла збірка його творів “Ескізи”, куди увійшли оповідання “Мужиць­ка арифметика”, “Роман” і “У панів”. Через рік створено дві нове­ли – “Дощ”, “Дома”. З початком Першої світової війни письменника було мобілізовано на фронт. Він перебуває на передових позиціях, командує саперною ротою. Пише п’єсу “Не співайте, півні, не вменшайте ночі”, опові­дання “Отруйна квітка”, “На золотому лоні”, “Під святий гомін”, “Русин”, “Чорні маки”, “Окопний щоденник”, де показує жахи імперіалістичної бійні. Ці твори входять у збірку “Оповідання”. 1917 року хворого С. Васильченка відправляють у Святошинський санаторій, потім демобілізують. На початку 20-х років Васильченко подорожує з хоровою капелою “Думка” по Лівобережній Україні, спостерігає за життям. З 1921 року повертається до педагогічної діяльності, працює у Києві завідувачем дитячим будинком, учителем української мови і літератури Київської школи № 61 імені І. Франка. Керує драмгурт­ком, Очолює шкільну літературну студію. Водночас займається лі­тературною діяльністю. У ці роки письменником написано новелу “Мати” (пізніше змі­нює назву – “Чайка”), повість “Талант”, оповідання “З самого по­чатку” , “Записки вчителя”. 31925 по 1928 роки створює оповідання “Авіаційний гурток”, “Червоний вечір”, “Олив’яний перстень”, но­велу “Лісова новела”, “Літературно-критичні записи”. У 1929 році вийшла друком повість “В бур’янах”. Першого березня 1929 року в Києві широко відзначено п’ятдесятиліття новеліста. Але загострення хвороби змушує письменника залишити роботу. 1 серпня 1932 року Степан Васильченко помирає. Похований у Києві на Байковому кладовищі. У січні 1979 року за рішенням ЮНЕСКО прогресивна громад­ськість світу відзначила 100-річний ювілей Степана Васильченка.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО (1879-1932)

Categories: Нові твори

Links