Статті про Москву И. С. Шмельова

Москва… як багато в цьому звуці Для серця російського злилося! А. Пушкін Коли наша дорога столиця відзначала 850-летие від дня підстави, багато хто вспомнали із цього приводу захопленого, повну тепла й любові до Москви статтю Івана Сергійовича Шмельова ” ле-тию Москви”. Журналістський матеріал відрізняється від прози тим, що митецький майстер у прозі, навіть не люблячи зображуваний предмет, зобразить його так, що читач і не помітить його нелюбові. Інша справа в роботі з фактичним матеріалом: як не намагайся, якщо не любиш те, про що пишеш,

читач відразу про це догадається. Я привів свої спостереження до того, що був уражений силоміць любові до Москви письменника Шмельова

Так дійсно можна любити тільки рідну матінку. У моїх вухах набатно звучать слова, що відкривають статтю: “Вісім століть історичного буття Москви. У них – Росія. Повз цю грань пройти не можна, і так зрозуміло, що нинішня Москва святкувала цю подію: щось веліло святкувати, необоримо-стихійне, над чим земна влада не владна: святкування повинне було відбутися”. Це – 1947 рік. Москва належить більшовикам

Але слово “належить” після цитати Шмельова раптом здалося

мені неприродним. Що значить – належить?! Як може Москва комусь належати, крім тих, хто неї любить любов’ю всеосяжної, історичної! Так, як любили її предки Вані з роману Шмельова “Літо Господне”, і сам Ваня, і сам Іван Шмельов, і нарешті, я, що живе на самій вершині руху часу

Автор статті більше не приділяє слів на тимчасових правителів, які зволіли любити Москву й Росію “частково”. Він викликує, дивлячись на променистий лик Москви й Батьківщини: “Ми відкриваємо грізні й чудесні сторінки нашої Історії, – історії буття Москви, – і бачимо чудо. Не чи гординя затверджувати таке? Чим пишаємося? Чи стародавністю роду нашого?

Багато народів древнє нас, ми – молодий народ. У чому ж чудо? Чудо – “Неопалимої Купини”. Вісім століть стояти – і встояти! – на “прохідній дорозі”, відкритої совсюду вітрам!..

” И знову приходить на пам’ять “Літо Господне”, де автор злив воєдино мить і вічність. Мені запала в душу думка письменника про те, що в суєті будня людина часто забуває про вічність, підкоряючи свої дні скороминущим турботам. Він поспішає до майбутнього, не згадуючи про святість минулого, але воно нагадує про свою владу над сьогоденням і майбутнім. Життя наповнюється глибоким змістом, коли людин звертається душею до традиційного, вічному, священному. Для нас, росіян людей, все це вміщається між двома поняттями: Москва й Росія

А Іван Шмельов, продовжуючи статтю, лунко додає до цим третю величину: “Пушкін мудро виразив це в глибоких своїх віршах”. Пушкіна він додав до Москви й Росії, і вийшла Трійця, російська Трійця. І звучать вірші великого поета: Два почуття дивно близькі нам – У них знаходить серце їжу – Любов до рідного попелища, Любов до отеческим трун

…Без них наш тісний мир – пустеля. Душа – вівтар без божества


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Статті про Москву И. С. Шмельова