Станова мораль офіцерства по повісті А. И. Куприна “Двобій”

Ромашов починав потроху розуміти, що вся, військова служба з її примарною доблестю створена жорстоким, ганебним вселюдським непорозумінням. А. И. Куприн Повість “Двобій” доповнює й розвиває тему про стан і положення російської армії, що знайшла своє відбиття в добутках інших наших класиків. Основна її ідея виражена думками головного героя твору Юрія Ромашова. “Яким образом може існувати стан, – запитував себе Ромашов, – яке в мирний час, не приносячись ні однієї крихти користі, поїдає чужий хліб і чуже м’ясо, одягається в чужі одяги, живе в чужих будинках, а у воєнний час – іде безглуздо вбивати й калічити таких же лю-дей, як вони самі?

” Якщо звернутися до приміток до повісті, те мож-але довідатися, що до роботи над “Двобоєм” впритул Куп-Рин приступився навесні 1904 року в обстановці російсько-японської війни, і зрозуміти, чому російське офіцерство в зображенні письменника одержало таку отрицатель-ную оцінку. Крім того, сам Олександр Іванович, прой-дя військову службу, добре знав негативні її сторо-ны. Головні герої повести – офіцери. .Автор показыва-ет їх дуже різними

Причому вчинки тих самих людей під впливом різних обставин можуть коливатися від жалю, жалості до жорстокості й неприборканої брутальності. Сам Ромашов – прекрасна людина, що любить літературу, що жалує солдат, спо-собный на високу любов і самопожертву,

по-зволяет собі часом напиватися до неподобства. У цілому Куприн малює офіцерів несимпатичними, збитковими людьми. От капітан Зливу

На вид млява, занепала людина була страшно сувора із солдатами, дозволяв битися унтер-офіцерам і сам бив “жорстоко, до крові, до того, щоб провинений падав з ніг під його ударами”. Однак в іншому був справедливий, вни-мателен до солдатських потреб, і в його роті люди выгля-діли ситими й веселими. І знову додає автор, що Зливу був “твердий і утеснителен” до молодших офице-рам. Взагалі ж, хоча тілесні покарання були запре-щены в армії, рукоприкладство й мордобій залишалися дуже розповсюдженими. Майже всі офіцери гріши-чи цим і крізь пальці дивилися на подібні дей-ствия унтер-офіцерів

А ті, хто, як Павло Веткин, не схвалює цього, притерпілися. Тому спроби Рому-Шова довести, що “не можна бити людини, що не тільки не може тобі відповісти, але навіть не має права підняти руку до особи, щоб захиститися від удару”, вызы-вают осуд. Ми бачимо армійське життя очами Ромашова. Йому всього двадцять один рік, він недавно закінчив училище

Зовсім не те очікував він знайти в армії, ставши офіцером. Але вже на четвертий день перебування в полицю його став принижувати без усякого приводу Арчаковский, що був усього на один чин старше Ромашова. Ромашов – чоло-вік більше витончений і більше чуйний – із працею міг стерпеть брутальність казарменого життя

Він любить ду-мати, додумуючись до таких речей, які роблять біс-смысленной його службу. Він уявляє собі, напри-мір, що раптом всі люди скажуть “ні” війні й військовій службі. “І от уже немає більше війни, немає офіцерів і солдатів, усе розійшлися по будинках”.

Думаючи про те, що ж він буде робити, пішовши після трьох обов’язкового років зі служби, Ромашов часто мріє об літературної рабо-те. Він не забуває стежити за новинками літератури. І часом, читаючи гарну книгу, він болісно думав, що й сам у стані написати таку ж. І у відносинах з жінкою, і в спробах захистити солдатів, і у своїх міркуваннях Ромашов з’являється перед нами чесною людиною. Він починає засуджувати Станову мораль офіцерства, що глибоко прези-рало цивільних “шпаків, штафирок або рябчиків”, як називали цивільних офіцери. Ще в училищах юний-кера із захватом розповідали про те, що вважалося молодецтвом і навіть “подвигом”: “…

Вилаяти або по^-бити ні з того ні із сього цивільної людини, згасити об його ніс запалену папироску, насунути йому на вуха циліндр”. Зі своїх болісних міркувань Рому-Шов робить висновок, що військова служба – зовсім не та-яке вуж почесне заняття, що існують тільки три гордих покликання людини: наука, мистецтво й воль-ный фізична праця. З ним можна сперечатися, звичайно, але не можна не бачити, що в цієї людини є стремле-ние жити по совісті. Можна сказати, що повість “Двобій” – це рас-розповідь про те, як підпоручик Ромашов усе більше разоча-ровывается у військовій службі, стає чужим у сре-де офіцерів і зрештою гине на дуелі з пору-чиком Николаевым. Ромашов не знайшов виходу з тих протиріч, у які потрапився

Його любов, дружина Ні-Колаева Шурочка, зрадила його. Але й інші офіцери, як показує нам автор, теж не задоволені службою. Куприн говорить, що, за винятком деяких честолюбців і кар’єристів, її офіцери “несли служб) як примусову, опро-тивевшую панщину, нудячись нею й не люблячи її”. Тому більшість із них прагне знайти якусь отдуши-ну. Так, підполковник Рафальский, прозваний “пол-ковником Бремом”, старий холостяк із примхами, пре-небрегает службою, але зате завів у себе оригінальний звіринець і всі заощадження витрачає на нього. Одні займаються колекціонуванням, вышивани-їм, випилюванням і т. п. Але не так безневинні заняття інших

Штабс-капітан Плавский відмовляє собі навіть у їжі, щоб зібрати гроші, які позичає товаришам під величезні відсотки. Але, за словами На-занского, цей тільки засіб піти куди-небудь, спря-таться від важкої й незрозумілої нісенітниці військової служби. Капітан Стельковский, у якого в роті сол-дати виглядають сытее й веселіше, ніж в інших, “розумник, сильна, смілива людина”. Але суть його життя склад-ляет те, що “він спокушає недосвідчених селянських дівчисьок”. Дуже багато хто п’ються

И сам Назанский, розумний, душев-ный людина, єдиний, хто по-справжньому поні-томить Ромашова й співчуває йому, животіє в пияцтві. Повість Куприна зробила велике враження на російське суспільство. Для багатьох було відкриттям те, що описав письменник, з якої сторони показав він армію. Одні привітали поява повести, інші счи-талі, що це наклеп

Звичайно, Олександр Іванович Куприн – теперішній письменник-реаліст, йому можна ве-рить. Але все-таки, здається, він згустив фарби. Якби все в російської армії, російському офіцерстві було так пло-хо, звідки б узялися досягнення у військовій науці, під-віги, високе бойове мистецтво? Ми знаємо, що росіяни офіцери до революції, про – своєму із дворян, щовиходили в більшості, були го-раздо образованнее й культурніше нинішніх наших офи-церов – і почуття честі в них було зовсім інше. Так, у царській армії було чимало негативного, про що справедливо писав Куприн, але, видимо, було багато й позитивного, що непогано б перейняти нам сегод-ня.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Станова мораль офіцерства по повісті А. И. Куприна “Двобій”

Categories: Нові твори

Links