СТАЛЬ, Анна Луїза Жермена де


(1766 – 1817)

СТАЛЬ, Анна Луїза Жермена де (Stael, Anne Louise Germaine de – 22.04.1766, Париж – 14.07.1817, там само) – французька письменниця.

Народилася у сім’ї відомого політичного діяча та письменника кінця XVIII ст. Жака Неккера, який двічі обіймав посаду міністрів фінансів Франції при Людовікові XVI. Мати Жермени, у дівоцтві Сюзанна Крюшо, була знайома з Вольтером та Ж. Ж. Руссо, щоп’ятниці приймала у своєму салоні Д. Дідро, Ж. Л. Бюффона, Ж. Л. Д’Аламбера, Ж. Ф. Мармонтеля, М. Грімма, Е. Гіббона і багатьох інших світочів тієї епохи. Саме в такому середовищі й відбувалося становлення майбутньої письменниці.

У 1786 р. Жермена вийшла заміж за шведського посла у Парижі барона де Сталя, і з головою поринула у вир літератури та політики. Її салон на вулиці дю Бак – один із найзнаменитіших у Парижі. Саме тут, під час дискусій, народилася перша книга “Листи про твори та характер Ж. Ж. Руссо” (“Les Lettres sur les ecrits et le caractere de J.-J. Rousseau”, 1788), у якій намічені основні теми її творчості – філософія, політика та література. В роки Великої Французької революції Сталь була близькою до діячів її першого періоду – напередодні революційних подій її батько був міністром, у гості до дружини шведського посла навідувалися Баррас і Кондорсе, Барнав і бр. Ламет, Талейран і Нарбонн. Після повалення королівської влади вона разом з чоловіком та друзями подалася до Англії, де написала


трактат “Про вплив пристрастей на щастя людей і народів” (“De l’influence des passions sur le bonheur des individus et des nations”, 1796) та кілька праць, присвячених аналізу сучасного становища з етичного погляду.

Великий вплив на Сталь справила дружба з Б. Констаном, в майбутньому відомим письменником і одним із теоретиків французького лібералізму. В роки Першої імперії Сталь активно виступала проти диктатури Наполеона. Розгніваний імператор покарав письменницю засланням.

Більшу частину часу вона проводила у швейцарському маєтку батька Коппе, що, як і вольтерівський Ферней, став однією із інтелектуальних столиць Європи. Неможливість жити в Парижі змусила письменницю здійснити подорожі до Німеччини, Італії, Австрії, Росії (кордон останньої вона перетнула 14 липня 1812 p., вже після форсування Німану військами Наполеона), Швецію, Англію. Мандри не заважали напруженій праці над літературними трактатами “Про літературу з погляду суспільних інституцій” (“De la litterature considered dans ses rapports avec les institutions sociales”, 1800) і “Про Німеччину”(“De l’Allemagne”, 1810), романами “Дельфіна” (“Delphine”, 1802) та “Корінна, або Італія” (“Corinne, oul’Italie”, 1805).

Після повалення Наполеона Сталь, яка зі смутком зустріла повернення Бурбонів, працювала над “Роздумами про основні події Французької революції” (“Cosiderations sur les principaux evenements de la Revolution frangaise”) та мемуарами “Десять років вигнання” (“Dix annees d’exil”), що побачили світ після її смерті.

Творчість Сталь – видатне явище у французькій культурі кінця XVIII – поч. XIX століть. Письменниця посіла особливе місце у розвитку літератури, філософії, історіографії, теорії республіканського лібералізму у період між просвітницьким класицизмом і романтизмом. Велика французька революція породила особливий тип письменника, для якого інтерес до літературних проблем поєднувався із захопленням політикою, філософією, історією. Своїх попередників письменники революційної епохи вбачали в англійських поетах буржуазної революції XVII ст., насамперед в Дж. Мільтоні, у творчості якого органічно перепліталися суто художні твори з політичними трактатами. Якщо для просвітників характерною була увага до філософських та історичних проблем, то для письменників XVII ст. першочерговим предметом стала політика. Можна сказати, що у 80-90 pp. письменник-філософ поступився місцем письменникові-політикові, хоча захоплення філософією та історією все ще залишалося дуже сильним. Бурхливі події 1789-1794 pp. змушували філософів того часу все частіше замислюватися над засадами організації суспільства. Відтак і в творчості Сталь можна вирізнити три основні блоки творів: політико-філософські трактати, літературні есе і трактати, художні твори; окремо слід назвати мемуари “Десять років вигнання”.

У політико-філософських трактатах (“Про вплив пристрастей”, “Роздуми про революцію” та ін.) Сталь розробляла принципи політичного лібералізму. Вона прийняла революцію, визнала зміни, що відбулися у Франції в результаті подій наприкінці XVII ст.

Близькість до просвітницького світогляду завадила їй побачити справжній масштаб подій, вона поділяла ілюзії про “революцію філософів”, але прославлення республіки як найліпшої форми організації суспільства висунуло її до плеяди чільних мислителів свого часу. Відкинувши теорію державного інтересу, письменниця вбачала мету демократичного суспільства у досягненні доброчесності, яка, на її думку, неможлива без політичної свободи. Демократичний уряд, за уявленням Сталь, повинен спиратися на підтримку народу: для цього потрібні прямі вільні вибори, які дозволяли б народові виявити свою волю. Сталь вважала, що тільки представницькі форми влади здатні забезпечити спокій і процвітання країни. Вона зробила значний внесок у боротьбу за республіканський устрій. її політичні есе й трактати були програмою пацифістів, адже письменниця заперечувала війни як спосіб політичного врегулювання і була переконана в тому, що політику слід робити мирними засобами.

Сталь переглянула чимало постулатів етики просвітників, вона відкидала теорію особистого інтересу (зокрема, в трактаті “Про вплив пристрастей”), яка, як їй здавалося, вела до егоїзму та бездушності. Заперечуючи утилітаризм, вона відійшла також і від французького матеріалістичного сенсуалізму, прийнявши ідеалістичну філософію І. Канта. Учениця Руссо, вона не в розумі, а передусім в почутті вбачала неминущу цінність, тому-то філософія Канта була так палко сприйнята нею. Перехід на позиції суб’єктивного ідеалізму був тісно пов’язаний зі створенням романтичної естетики (“Пролітературу” та “Про Німеччину”).

Сталь провела ревізію просвітницького світогляду, але це був доброзичливий перегляд філософських та естетичних цінностей XVIII ст., здійснений з метою відкинути все застаріле, зберігши те, що залишалося необхідним і за нових умов. Письменниця свято вірила у просвітницьку теорію вдосконалення, вона відводила філософії величезне місце у житті суспільства, вважала моральність основою соціального життя. Творчо розвиваючи принципи XVIII ст., вона дійшла висновку, що література є вираженням суспільних прагнень, а тому її не можна розглядати окремо від життя суспільства.

З трактатами “Про літературу” та “Про Німеччину” пов’язане зародження порівняльно-історичного методу вивчення літератури, який став провідним у XIX ст. Здається, що немає питань, яких би не порушила письменниця. В “Есе про художню літературу” (“Essai sur les fictions”, 1795) вона напророкувала блискуче майбутнє роману, спрямованому на зображення приватного життя, спрогнозувавши таким чином розвиток цього жанру у XIX ст. У книзі “Про Німеччину” вона створила естетику раннього французького романтизму. Письменниця виступила проти наслідування античних взірців, за літературу, пов’язану з національними традиціями. Вона закликала письменників вивчати пам’ятки фольклору, бо вбачала у народній творчості джерело натхнення поетів.

На відміну від німецьких романтиків, які вважали Середньовіччя ледь не ідеальною епохою, Сталь звернулася до мистецтва середніх віків, оскільки вбачала у ньому справді народну творчість. Саме цим, зокрема, пояснюються і її розмірковування про роль християнства у розвитку національної культури. Сталь проголошувала свободу художньої творчості від деспотизму, від салонної опінії, від урядового тиску. Свобода художника, в її уявленні, – розумна свобода, що не веде до виникнення елітарної концепції в літературі.

Французька революція породила новий тип людини. Письменниця відтворювала образ романтичного героя в романах “Дельфіна” та “Корінна”, a в теоретичних працях намагалася обгрунтувати концепцію нової особистості. Для неї живий герой немислимий без сильних пристрастей, які пов’язані з революцією, що відбулася у Франції. Почавши похід проти засилля канонів класицизму, які наприкінці XVIII ст. вже стали анахронізмом, Сталь створила теорію історичної трагедії, що стала підгрунтям для виникнення романтичної драми 20-30-х pp. XIX ст.

Відсутність національної пихи, що була такою характерною для французьких письменників XVIII ст., позначилася на всій творчості Сталь. Вона високо поцінувала італійську культуру, посприявши становленню справжнього культу Італії серед французьких романтиків. її захоплення трагедіями В. Шекспіра, поезією Мільтона та Дж. Н. Г. Байрона поділяли письменники першої третини XIX ст. Сталь відкрила для французів, та й для цілої Європи, німецьку філософію і літературу. Французькі романтики засвоїли інтерес письменниці до екзотичних країн, до таємничого, але урочого Сходу.

У творчості письменниці віддзеркалилися всі головні настрої епохи. Саме тому їй віддавали належне Й. В. Гете і Й. К. Ф. Шиллер, Дж. Леопарді та В. Монті. Саме тому Дж. Н. Г. Байрон назвав Сталь “першою письменницею цієї, а ймовірно, й будь-якої епохи”. Політичні та літературні трактати Сталь сприяли розвитку республіканського лібералізму, романтичної історіографії, становленню романтичного методу в європейській літературі першої третини XIX ст.

В. Пронін



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


СТАЛЬ, Анна Луїза Жермена де

Categories: Біографії

Links