Спроба аналізу епізоду. (Набоков. “Машенька”. Глава II)

Торік, по приїзду в Берлін, він відразу знайшов роботу й потім до січня трудився, – багато й різноманітно: знав жовту темряву тої ранньої години, коли їдеш на фабрику; знав теж, як ниють ноги після того, як десять звивистих верст пробіжиш із тарілкою в руці між столиків у ресторані “Pir Goroi”; знав він і інші праці, брав на комісію всі, що підкрутиться, – і бублики, і бриллиантин, і просто діаманти. Не гидував він нічим: не раз навіть продавав свою тінь подібно многим з нас. Інакше кажучи, їздив як статист на зйомку, за місто, де в балаганному сараї з містичним писком закипали світлом дивовижні фацети ліхтарів, наведених, як пушки, на мертвотно – яскраву юрбу статистів, палили в упор білим убивчим блиском, опромінюючи фарбований віск застиглих осіб, клацнувши, погасали, – але довго ще в цих стеклах дотлівали червонуваті зорі: наш людський сором. Угода була зроблена, і безіменні тіні наші пущені по мирі

Перед нами, властиво, опис історії людини, конкретніше, його роботи в чужому місті як способу заробити гроші, а, отже, вижити. На думку про те, що робота має змушений характер, наштовхує вже синтаксична конструкція першого речення уривка: безсполучникове речення, друга частина якого містить у собі повторюваний три рази дієслово – присудок “знав” і співзвучний йому “брав”, що ставляться до героя епізоду, що створює враження рутинності.

Безсполучникова конструкція допомагає чіткіше позначити неоднорідність (як сам автор сказав – “різноманітність”) видів роботи, це знову ж указує на винужденность “праці”, а не на улюблене заняття. Далі, у цьому ж реченні оборотна увага на дієслово “трудився” в I частини речення й однокорінне йому іменник у вираженні “знав він і інші праці” в II: чисто лексично ці слова дають можливість сприймати многочастное, розповсюджене речення як єдине ціле; з позиції значення слова ще раз акцентують увагу читача на тім, що робота неприємна героєві: праця – зусилля, спрямована до досягнення чого – л., трудитися – додавати зусилля, щоб зробити що – н. (Ожегов). У контексті “праця” героя здобуває іронічне фарбування з деяким негативним нальотом. Ефект іронії створюється, наприклад, “просто діамантами”, що з’явилися зненацька серед узятих на комісію бубликів і бриллиантина (чоловічий засіб для укладання волось). Оборотний увага так само на майстерність автора в підборі цих однорідних доповнень, об’єднаних початковим губним “б” – алітерація, що поєднує несумісні поняття (ще дуже круто виглядає “жовта темрява ранньої години”, “десять звивистих верст із тарілкою в руці між столиків у ресторані “Pir Goroi”, але про цьому не зараз).

Наступна, умовно 2ая частина фрагмента, виводить читача на якісно новий рівень сприйняття. Вона починається реченням: “Не гидував він нічим: не раз навіть продавав свою тінь подібно многим з нас”. Початок фрази –

“не гидував він нічим” фактично ставиться до попереднього речення,

Підсумовує його, тоді як кінець заганяє в читача глухий кут: виявляється, що

Таке екзотичне заняття, як продаж тіні – звичайне в описуваному автором світі явище. Автор розшифровує поняття “продаж тіні” – інакше кажучи, це поїздки як статист на зйомку, але оборотний увага на значеннєву інверсію: основним поняттям виступає саме “продаж тіні”, а інше – поясненням цього поняття. Така абсурдність досягається простою вставною конструкцією “інакше кажучи”, що, властиво, і має на увазі пояснення попередні. Далі ми зіштовхуємося з описом “переверненого миру”, де торгівля тінями – звичайне времяпрепровождение. Автор виявляє разючий талант через дріб’язки створювати цілісну картину: такі, наприклад, оксюморони “балаганний сарай”, “містичний писк “. Мир, описуваний у цій частині фрагмента, до того ж здобуває руйнівну спрямованість завдяки яскравим порівнянням ліхтарів з пушками, які палять “в упор білим убивчим блиском”. У тім, що “убивчий” – не просто епітет, але дійсна характеристика “балаганного сараю”, читача переконує “мертвотно – яскрава (моторошнувате сполучення!) юрба статистів”, чиї цілком людські, як можна припустити з I частини уривка, особи стають “застиглим фарбованим воском” під дією цього “закипаючого світла”. Хоча людське в статистах все-таки залишається, і цей людське – сором, що дотліває в складних стеклах гармат – ліхтарів червонуватими зорями, але “угода” уже зроблена, і “безіменні тіні Е пущені по мирі”. Оборотний увага на слово “угода” – воно асоціюється з вираженням “укласти угоду з дияволом”, припустити існування якого в руйнівному світі цілком виправдано. Так автор підбиває підсумок опису миру (а простіше – життя), у якому доводиться існувати його героєві, і виводить хазяїна життя – балагана, убогої, як сарай, і вульгарної у своїй недоречній яскравості – Диявола, з яким герой змушений укладати угоди заради власного виживання – продавати тінь, позбавляючи її ім’я й права на індивідуальне існування

Таким чином, ми з’ясували, що наведений фрагмент – художній текст, у чому переконують не тільки яскраві образи (юрба статистів, жовта темрява раннього ранку), органічні й точні епітети й порівняння (“десять звивистих верст пробіжиш із тарілкою в руці між столиків у ресторані “Pir Goroi”), але й багатомірність описуваного миру – з одного боку, це знімальна площадка, а з іншого боку – реальне життя героя. Епізод характеризує автора як талановитого художника, здатного через естетическую словесну замальовку не тільки створити чіткий образ, але й виразити їм власну позицію – неприйняття вульгарності життя, з якого людина змушена співробітничати. Причому, як ми переконалися, світогляд автора чітко проглядається навіть у невеликому уривку з його добутку

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Спроба аналізу епізоду. (Набоков. “Машенька”. Глава II)