Спасівка

На правому березі ріки Самари, за десять миль від Дніпра, розташоване українське Село Спасівка. Даремно шукав би хто його в теперішню пору. Воно пропало. Зруйноване, поросле травою, як багато-багато інших тогочасних українських сіл.

Спасівка не відрізнялася своєю долею від інших: такі самі хати з дерева та глини, укриті соломою або очеретом. Хати стояли рядком віконцями на південь, оточені городами та садками. Посередині села великий майдан, де стояла невеличка дерев’яна церква, а побіч неї вбоге попівство.

Не було тут видно якоїсь заможності. Кожний клав таку хатку, щоб легше перед холодом і спекою захиститися. Ніхто не будував гарних будинків із хоромами, бо не знав, що завтра станеться, чи його праця відразу не спопеліє. То були страшні часи татарських набігів на Україну.

У той час люди вибирали під свої оселі такі місця, які, на їхню думку, давали б найпевніший захист перед ворогом та в яких можна б знайти найвигідніші умови до життя: отож недалеко від води або над водою, а відтак близько до лісу або очерету, де б на випадок татарського набігу найбезпечніше було б сховатися та втекти від поганської неволі,

Спасівку заклали на тому місці, де знайшли цілий терновий гай, та й до Дніпра було недалеко, а там були великі ліси, звідкіля можна було брати достатньо дерева. Першою роботою спасів-чан, які тут поселилися, було копання ям з метою приховування

свого добра на випадок татарського набігу. Розділивши землю під оселі, вони обставилися густим дубовим частоколом. Ця праця тривала кілька років, допоки хати не були готові й село не розбудувалося.

Люди зайшли сюди з-за Дніпра, після татарського погрому, а що зупинилися на тому місці на самого Спаса, то й прозвали своє село Спасівкою. Спасівка є давнім селом. На це вказують старі, зеленим мохом порослі стріхи, утоптані вулиці, стара церковця й чималий цвинтар із дерев’яними, почорнілими від старості похиленими хрестами. А далі – навкруги частоколу

Повиростало чимале терня, з чого спасівчани навіть раділи, бо це також спиняло доступ до села не гірше частоколу.

Спасівчани жили тут, наче в якійсь фортеці. Вони були козацького роду, тому й розуміли вагу небезпеки й були настільки обережні, що на кожну ніч ставили вартових біля обох воріт, щоб ворог не напав зненацька. До того вони ще домовились із сусідніми селами, щоб у кожному були напоготові бочки із смолою, які на випадок татарського набігу треба запалити й так попередити інших про небезпеку.

Проте чи Спасівка не лежала на татарському шляху, чи з якої іншої причини, тепер ніщо її не тривожило. Спасівчани жили безпечно, орали землю, годували худобу й любили пасіки, славні на цілу Задніпрянщину, та розводили гарні сади.

416 слів За А. Чайковським


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Спасівка

Categories: Нові твори

Links