“Соромно бути щасливим одному” за романом А. Камю “Чума”

Творчість Альбера Камю є прикладом гармонійного поєднання талантів видатного філософа і письменника в одній особистості. У своїх творах письменник розмірковує над сенсом життя людини і абсурдністю оточуючого світу. При цьому людину А. Камю ставить понад усе, бо він впевнений, що у більшості своїй – це мислячі, світлі, повні відповідальності за все істоти. Тому людина повинна виконувати свій обов’язок перед суспільством, переборювати відчай, бунтувати проти присутнього в нашому житті абсурду, втручатися у повне нісенітниць і зла життя.

Причому бути щасливими поодинокі люди просто не можуть. Підтвердженням тому є роман-притча “Чума” А. Камю, опублікований у 1947 році.

Як свідчив сам автор роману, явним змістом “Чуми” стала боротьба учасників руху Опору проти засилля у Європі нацизму. За допомогою чуми письменник прагнув передати атмосферу вигнання і загрози, атмосферу великої задухи, в якій скніли люди. Водночас А. Камю поширив значення образу чуми на загальне буття. Через це у романі з надзвичайною гостротою постають важливі філософські проблеми добра і зла, важкого морального вибору кожної людини: не маючи найменшої надії

на перемогу, бунтувати проти нездоланного зла, або скоритися невідворотній дійсності.

Події, які описуються у творі, відбуваються у далекому місті Орані, що розташоване в Алжирі. Це місто раптово охопила епідемія чуми, і, навіть коли носії цієї жахливої хвороби – щури – масово тікали з міста, у появу страшного захворювання ніхто не вірив. “Як вони мали повірити в чуму, що одразу перекреслює майбутнє? Вони мали себе вільних, але ніхто не буде вільний, поки існують лиха”.

Одним з перших, хто зрозумів усю критичність ситуації і усвідомив, що в такому становищі можна покластися лише на постійну повсякденну працю, і “головне – це добре робити свою справу” – доктор Ріє. Він закликає усіх оточуючих до боротьби: “Коли бачиш скільки біди і горя що приносить чума, треба бути божевільним сліпцем або просто негідником, аби примиритися з чумою”. І хоча для будь-якого тогочасного лікаря боротьба з епідемією чуми – це “нескінченна поразка”, Ріє не опускає руки: “Навколо мене пітьма, а я пробую бодай, що-небудь у ній побачити. Я не знаю, ні що на мене чекає, ні що буде при цьому. Зараз є хворі і треба їх лікувати. Я бороню їх, як умію, та й усе”. Найважливіше у житті Ріє – за будь-яких обставин залишатися справжньою людиною.

Ще один герой роману “Чума” – Жан Тарру, який з такою ж гідністю, як і доктор Ріє, виконує свій громадський обов’язок. Хоча він і розуміє, що лихо, як і жертви, вічні, але Тарру хоча б намагається опинитися по інший бік лиха.

Не менш гідним персонажем можна назвати і паризького журналіста Рамбера, який з початку епідемії всіма правдами і неправдами намагався виїхати з міста і опинитися поряд з коханою жінкою. Але йому стає “соромно бути щасливому одному” у такі важкі часи, тому він теж залишається в Орані. Він самовіддано працює в дружині, яку створили однодумці журналіста – доктор і мислитель Тарру, службовець Гран та деякі інші не байдужі городяни, які не можуть залишатися осторонь. Вони впевнені, що “треба боротися в той чи інший спосіб, нізащо не падати навколішки”. Саме ці люди сміливо виїздять на виклики, вивозять за місто трупи, ізолюють зачумлених, допомагають мешканцям міста “ввійти в чуму” і зрозуміти, ще боротьба з епідемією є справою усіх без винятку.

Завдяки самовідданій праці добровольців через рік чума у місті починає відступати, поступово втрачає свої сили і виснажується. “Уже з одного того, як випускала вона зі своїх, пазурів явно приречені на смерть жертви, з того, як вона засапалась і метушилась, можна було з певністю сказати, що вона пошарпана, втомлена, в чомусь розладналася, ніби, втрачаючи владу над собою, чума водночас утратила свою математично несхибну дієвість, колишнє джерело своєї сили”.

І ось одного чудового зимового ранку на світанку нарешті відкривається міська брама, і оранці відзначають цей день як найбільше свято у історії міста. Тільки доктор Ріє, поспішаючи святковими вулицями, розуміє, що “бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрімати десь у закутку меблів або і в стосі білизни, вона терпляче вичікує своєї години”. Отже, зло в нашому світі не можливо повністю знищити, час від часу воно з’являється то в одному, то в іншому вигляді. Тому час від часу і людина повинна робити свій вибір – бунтувати проти зла або скоритися йому.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

“Соромно бути щасливим одному” за романом А. Камю “Чума”