Сонети Дмитра Павличка про рідну мову

Поезія Д. Павличка особливо чутлива до найгостріших проблем сучасності, правди житія. Її яскраві риси – пристрасність, емоційна наснаженість думки, глибинні роздуми про добро і зло. вічність і сьогодення. Такими є сонети Дмитра Павличка.

Сонетний доробок поета складають “Львівські сонети”, “Білі сонети”, “Київські сонети”” “Сонети подільської осені”. їх об’єднує філософічність – художнє осягнення проблем буття, людини, творчості, багатство й мінливість емоцій. У сонетах Д. Павличко порушує також проблеми

гостроти поетичного слова” шанобливого ставлення до рідної мови.

Чи не найбільш яскравим і хвилюючим є вірш “О рідне слово, хто без тебе я?” Цей перший рядок-запитання поет не залишає без відповіді. Його ліричний герой небезпідставно стверджує, що людина, яка забула мову своїх батьків, перетворюється на “кретина-стилягу”, “мертвяка”, “прах, купу жалюгідного рам’я”.

Рідне слово Д. Павличко називає піснею, силою і відвагою, якою повниться людина, збагачується. Воно дороге тим, що його передали у спадок “батьки і предки невідомі”, які відстоювали й боронили цей коштовний

скарб протягом віків. Поета тривожить думка, чи не загине рідна мова. Він вірить, що вона виживе, як уже не раз траплялося в історії українського народу:

Так не засни в запиленому томі,

В неткнутій коленкоровій труні –

Дзвени в моїм і правнуковім домі.

З цим твором перегукується сонет “Якби я втратив очі, Україно…” Автор переконаний, що можна жити, не бачачи краси рідного краю, його плес, ясенів, Дніпра. Це трагічно, але солов’їна мова народу компенсувала б що фізичну ваду сяйвом слова, його звучанням.

А от глухота – найважчий удар, бо

…материнської не чути мови –

Ото була б загибель – смерть моя.

У циклі “Білі сонети” Д. Павличко поглиблює тему рідного слова, зокрема у творах “Голос” і “Творчість”. У них поет розмірковує про відповідальність митця за свої творіння, про їх значущість, цінність для щадків.

Автор порівнює процес народження твору із смертю на палі. Тому так органічно вплітається у сонет згадка про Байду. Тільки той може називатися поетом, хто дає слову “співаючу, сміливу душу”.

Сонети про рідну мову, як і інші твори цього жанру, відзначаються напруженим рухом думки” слово поета “трудне й пекельне”. Тому його сонети позначені виваженістю, непідробною напругою кожного поетичного рядка.

Минатимуть роки, а поезія Дмитра Павличка, виразна й самобутня, сповнена чуттями любові й ненависті, багата на барви й голоси життя, завжди линутиме по-молодечому дзвінко й щиро.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Сонети Дмитра Павличка про рідну мову