СОМ – ОСТАП ВИШНЯ – ЛІТЕРАТУРА XX ст

11 клас

ЛІТЕРАТУРА XX ст.

<

ОСТАП ВИШНЯ

СОМ

Ви були коли-небудь на річці, на Осколі, що тече Харківщиною на­шою аж у річку Північний Донець? Не були? Побувайте!

…За славним містом Енськом Оскіл тече повз радгосп, і радгоспів­ський садок, як то кажуть, купається в річці.

Заплава річки Осколу, де він у цьому місці розбивається на кілька нешироких рукавів, заросла густими очеретами, кугою, верболозом і густою, зеленою, соковитою травою. Як увійдеш, картуза не видко! Шумить заплава в травні та в червні…

Поміж очеретами та верболозом сила-силенна невеличких озеречок, вкритих густою зеленою ряскою, лататтям з жовтогарячими квітками-горнятами на довжелезних зелених батогах!

А скільки там водяних лілій!

Озеречка ті з’єднуються одне з одним вузенькими єриками, таки­ми вузькими, що ледь-ледь можна ними пропхнутися на невеличких човниках-довбанках з одного озеречка до іншого.

Дівчатка, було, як сядуть на човника та як поїдуть по тих озеречках та по заводях, – цілий човен водяних лілій понаривають і їдуть додому всі в білих вінках, і човник їхній вже не човник, а ніби величезна дов­гаста біла квітка річкою пливе…

Дівчатка їдуть та й співають і “Човника”, і “Тихо-тихо”, різних чу­дових пісень дівчатка співають.

“Тихенький вечір на землю спадає”, в садку заливаються солов’ї, до Осколу з пасовиська спускається колгоспна череда, а з річки лунає грайливе “Човник гойдається серед води” або зворушливо-ніжне “Тихо, тихо Дунай воду несе, а ще тихше дівка косу чеше…”

Чарівна річка Оскіл…

А скільки там диких качок!

Як, бува, пощастить вам у тих місцях побувати навесні чи влітку, сідайте ви на човна-довбанку і пливіть єриком тихо-тихо, щоб весель­це ваше ані плеснуло, ані булькнуло…

І вдивляйтеся в очерет. Ви обов’язково побачите, як поміж густим очеретом мелькає голівка чирятка-мами, а навколо неї манісінькі чиряточка, мов мишенята, шмигають…

А далі – он пробирається качка-крижень з криженятами…

А болотяних курочок! Як на путній колгоспній птахофермі курчаток-леггорнят. Тільки дикі курочки не білі, як леггорни, а рудувато-чорнувато-крапчастенькі, на довгеньких ноженятах. І ноженятами тими вони бігають по зеленому лататті, як по паркету. Зелене латат­тя під ними навіть не вгинається – такі вони легесенькі – болотяні курочки…

До плеса чи до озеречка ви підпливайте ще тихше, – щоб ані звуку, ані шурхоту. На озерце не випливайте, а зупиніться біля нього і ди­віться. Обов’язково побачите або білолобу лиску з лисенятами, або виводки чирят, крижнів, широконосок…

Гуляють качатка, у теплій воді купаючись…

Раптом тривожний мамин голос, тихе – ках! – і каченяток нема! їх як злизало. Вони або пірнули, або до куги, до очерету, до латаття попритулялися, поприкипали. І не дишуть! Небезпека минула, ма­мине заспокійливе – ках! – і знову весела гра – купання серед озе­речка.

Чарівні місця на річці, на Осколі…

Тихо, тихо Оскіл воду несе…

-Якраз проти радгоспу річище в Осколу широченьке, вода чиста – чиста. Трохи ліворуч – велика ковбаня, ціле просто урвище під зверху тихою водою.

-Там така глибочінь, що й дна не дістанеш! Там ніхто ніколи дна ще не дістав! Та куди там?! Там так глибоко, що наша дзвіниця пірне! їй-бо, правда! Пірне з хрестом! Отака там глибочінь!

Це так нам дід Панько розповідав.

-Боже вас борони там купатися! Втягує, вглиб утягує! Закрутить тебе, завертить, бульк! – і нема чоловіка!

-А що ж воно, дідусю, закрутить та завертить? Зверху ж ніби тихо.

-Та воно зверху вроді тихо, а під водою крутить. І крутить і вер­тить! Та то ще нічого! Соми там живуть! Там такий один сом жив, що сохрани, Господи, й помилуй! Ще за панів було: сидимо ми з паном отут на березі… Ні, не так: пан сидить отут на березі, а я стою біля пана. Вже сутеніло… Пливуть гуси. Великий табун панських гусей пливе! Коли це гусак як закричить – ге-ге-ге-ге! – та по воді крила­ми ляп-ляп-ляп! Гуси з криком усі врозтіч! Гусак ще раз – ге! – та кри­лами – ляп! – і нема гусака! Пірнув під воду! А на тому місці, де гу­сак плив, щось як ляпне по воді ніби чорною лопатою! Лясь! Тільки хвилі водою пішли. Я тільки: “Свят, свят, свят! Чорт, пане, чорті” А пан у крик: “Давай ружжо! Сом гусака ковтнув!” Де там давай, хіба туди ружжо дострелить, на отаку глибочінь?! Про-о-пав гусак! Отакі соми бувають!

-Невже-таки сом гусака ковтнув?

-Не вірите? А ви хіба книжки Сабанеева не читали? Мені пан її читав.

-А хто такий Сабанеев?

-А мисливець такий знаменитий колись був і рибалка, що книж­ки понаписував: і про рибальство, і про полювання, і про мислив­ських собак. Пан казав, що дуже хороші книжки понаписував Саба­неев. Професор він був, чи що… Так у тих книжках написано, що колись було впіймано сома вагою на 400 кілограмів! Он який сом! 25 пудів сом! Не сом, а короваї Так що ви гадаєте, що він гусака не проковтне? Та ви послухайте, що далі з тим сомом було. Да… Вирі­шили ми з паном, або, вірніше, пан зі мною, впіймати того клятого сома! От наказав пан ковалеві зробити величезного гака. Зробив ко­валь гака. Насталив його, загострив, приніс до пана. “Ну, Паньку, – пан мене питає, – а чим ми того гака наживляти будемо?” – “Не інакше, – кажу, – паночку, як гусаком. Сом, – кажу, – вже поласу­вав гусячим м’ясом, і на гусака він піде обов’язково!” Наказав пан зарубати гусака чи гуску, я вже не докажу. Обскубли ту гуску, не розчиняли, а так цілою трохи на вогні підсмажили, – гуска сита бу­ла! – та й почепили на гака. Гака того ми прив’язали на два зв’язані налигачі, прип’яли до осокора та пізно ввечері й закинули в Оскіл. Соми, як ви знаєте, полюють за здобиччю вночі. Вдень сом може вчепитися на гака тільки випадково. Закинули, значить, ми гуску в Оскіл і посідали на березі, над ковбанею. Сидимо, чекаємо. Ніч теп­ла, місячна. Тихо, тихо навкруги. Тільки чути за садком, як Христя, що панські корови пасла, голосно виводить:

Якби ж таки того пана чорти були узяли,

Ми з тобою, мій коханий, не такої б утяли!

Сидимо. Я вроді тої пісні не дочуваю, а пан так і зовсім не чує. Тільки й запитав: “Хто воно ото так виводить?” – “Не знаю, – кажу, – пане, то не з наших, то хтось із хутора на село через леваду йде”. Сидимо, дрімаємо. Пан налигача в руці тримає. Коли це я-а-ак смиконе! А пан налигача не пускає. А воно пана тягне! Ну, тягне з берега у воду, в ковба­ню, тягне та й уже! Пан налигача держить, а я пана держу. “Пускайте, – кричу я панові, – налигача до осокора прив’язано! Не одірве! Пускайте!” А пан: “Е, – каже, – пускайте! Поводити його треба, щоб стомився!” Водимо ми, значить, та й водимо! А воно, як мотоне, як мотоне, а тоді й попустить. Тихо вроді. А потім знов, як мотоне, як мотоне! А потім знов пустить. А ми водимо! Водимо собі та й водимо!

-А далі що? – не витримав я. – Ну, водите, а далі?

-Далі? А далі водимо собі та й водимо. А воно як мотоне, як мо­тоне, а тоді й попустить. Водили ми собі, водили…

-Та швидше, діду! Ну, водили… А витягли ви сома чи не витягли?

-Та витягли. Тільки ж довго, дуже довго водили… Водимо ото собі та й водимо…

-Ну, вже витягли, Слава Богу, діду! Ну, а далі?..

-Ох, і сом же був! Завбільшки, як тобі сказати, ну, не менший, як звідси до отієї верби! їй-бо, правда! Вчотирьох несли додому! Пудів на п’ять, як не більше! Розчинили. І що б же ви гадали, що там у того сома всередині було? У череві?

-Гусак?

-Якби ж гусак! Ми, як побачили, поперелякувалися!

-А що ж там таке страшне було?

-Було… Та ви послухайте. Пропав у пана мисливський собака сетер-гордон Джой. Розшукував його пан по всіх усюдах: і листи скрізь понаписував, і телеграми порозсилав, – нема Джоя… Заходжу якось я ввечері до пана, а він ходить по кімнаті та аж голосить: “Нема зі мого дорогого Джоя! Не знайдеться мій дорогий Джой!”

-Як, – питаю я, – не знайдеться?! Аджеж ж знайшовся! – кажу!

-Як ізнайшовся! – підскочив пан. – Де ж він?

-Та ви ж його, пане, самі з’їли! У сома всередині самі тільки під палини та хвоста витягли! – Було тоді від пана нам, але було й панові гикоти та нудоти. А Джой, бачите, любив купатися в Осколі. Ото, як він купався, сом його й проковтнув

-А ви, діду Паньку, часом не той… не бре-бре, що сом собаку проковтнув? Не віриш? А от у Сабанеева в книзі написано, що в Уфимській губернії сом проковтнув ведмедя, який перепливав річку. А ведмідь це тобі не собака! Отакі соми бувають! А ти не віриш…

-А не чули, щоб сом парового катера проковтнув?

-Такого не чув. Що не чув, то не чув! А чого ти смієшся? Ти маєш, що катер для сома розміром завеликий? Є такі соми, що й катера б ковтнули, так бояться.

-А чого вони бояться?

-Торохтить дуже, як річкою пливе. А якби тихо плив, могло б і катеру те бути, що тому Джоєві! І незчувся б, коли у сома в череві опинився б! Соми – вони такі!

Сом дуже сильна риба, могутня.

– Одного разу, – розповідав мені один дуже заядлий і дуже справедливий рибалка, – стою на човні з вудками на Дніпрі. Отам, трохи нижче од Плютів. Тягаю лящі, язі, краснопери. Добре тоді клювало. Коли – гульк – серединою Дніпра мчить проти води човен. Швидко мчить, а мотора не чути. Що, гадаю собі, за фокус-мокус: і мотора і човні нема, і вітрил нема, і веслами ніхто не махає, а човен, немов ті глісер, мчить. Коли це якраз навпроти моєї сижі човен як закру­титься на місці, як завертиться, а потім стриб уперед, а потім знову круть-верть на місці, і то ніби пірне, то вирине, то пірне, то вирине, – аж ось таки добре пірнув і звідти, з човна, раптом одчайдушний крик: “Рятуйте! Рятуйте!” Тихо… І знову: “Рятуйте! Давай човна!” Я за весла та до човна. На човні переляканий дідок, однією рукою в човна вчепився, а друга рука чомусь аж у воду з човна звісилася. “Що та­ке?” – питаю. “Сом! Рятуйте!” – “Де сом, який сом?” – “На гаку сом”.- “Так одчіпляйте, – кричу, – а то втопить!” – “Зашморгнуло на руці, не відчеплю!” – “Рубайте шворку”. – “Нема чим рубати. Підпливайте, може, вдвох щось зробимо”. – “І давно він вас возить?” – “З-під Канева мчу!” Тільки-но я вхопився за дідового човна, а воно як потягло, як поперло, як поперло! Куди тому глісеру! Дотягло нас аж отуди до Вишеньок, а тут, хвалити Бога, пішов сом понад берегом і я встиг за куш на березі вхопитися… Смикало воно, смикало – не візьме. Я міцно за кущ держуся, а воно, видно втоми­лося… Та де ж не втомитися – проти води стільки ото човна промча­ти… “Шворка ослабла, слава Богу!” – каже дідок. “Тягніть!” – кажу. “Не підтягну”. Аж ось і сам сом виринає і перевертається голічерева на воді. Вуса ворушаться, і бульби з рота бульботять. Так ніби каже: “Ох і стомився ж я, товариші рибалки! Дайте відпочити, я вас до Ки­єва довезу!” Витягли ми сома на берег. Я й кажу: “Не вір, бо звір. Бий веслом по голові!” Дід як гагакне сома веслом по голові і промовив: “Амінь!” Показує руку, а вона шворкою ніби аж перерізана у зап’яс­ті, пальці пухлі та сині-сині… Ну й сом, я вам скажу! Як човен зав­більшки… “Та де, – питаю, – воно, оце страховисько, вас підоспіло?” – “Трохи вище від Канева, – відповідає дідок. – Виїхав я на сома оцим човником, пливу собі, похрокую, самицю приманюю. Ну, як знаєте, під човном гак з наживою. Він як ухопить, як смиконе… Ну й пішло! А шворку я петлею за руку запетлював. Як смиконув він зразу, якби був я не вхопився за човен, лазили б ото по мені раки. Утримався все-таки! От халепа! Як же ми тепер додому дістанемося? Не близький світ!”

Сильна, як бачите, риба сом.

Сом – риба осіла. Живе сом в якійсь одній ковбані і майже ніколи її не кидає. Дорослий сом. Молоді соменки й соменята – ті меткіші, вони бродять по всій річці, на чужі “вулиці” запливають.

Найкраще ловиться сом теплими літніми місяцями, вночі. Ловлять сомів вудочками, бере він і на спінінг, а великий – на спе­ціальні великі гаки.

Чим живляться соми, що вони їдять? Соми їдять рибу, жаб, каченят, гусят… Чим наживляти гаки на сома? Черв’яками, живцями, жабами, можна чіпляти шматки м’яса і т. д.

На великих сомів на гака, як ви мали нагоду пересвідчитися з на­шої розповіді, найкраще чіпляти гусака або гуску, собаку сетера-гордона або бурого чи гімалайського ведмедя. На білого ведмедя сом не бере, бо білий ведмідь звір полярний, а сом любить теплі води й не ду­же холодних звірів.

Як ловити сома?

Дуже просто: наживляйте гачка, сидіть і чекайте. Почне клювати – підсікайте. Підсікши – витягайте. Витягли – зразу ж беріть ножа і розчиняйте сома, бо були випадки, коли в сома в череві знаходили різні цікаві речі: копчену ковбасу, вареного рака й пару цілісіньких шпротів. Отже іноді сом вам принесе не тільки самого себе, як свіжу й дуже смачну рибу (якщо її засмажити), а ще й неабияку холодну за­куску.

Інтересна риба сом!

За царського режиму, як свідчать дореволюційні рибалки-письменники, сом важив до 400 кілограмів, ковтав собак і ведмедів. Можливо, що з розвитком рибальства сом важитиме тонну і ковтатиме симентальських бугаїв і невеличкі буксирні пароплави…

Все можливо, хоч ми особисто, рибалки-письменники, у це не дуже віримо. Радянському письменникові не до лиця, – м’яко кажучи, – перебільшувати.

А сома… сома мені самому доводилося бачити такого завбільшки, як комбайн! Тільки трохи довшого.

Це, дорогі наші читачі, серйозно і без жодного перебільшення.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
СОМ – ОСТАП ВИШНЯ – ЛІТЕРАТУРА XX ст